В Мінприроди і Держлісі треба провести суцільні «санітарні рубки» — «тіньовий» екоміністр

У мене є і досвід, і знання, достатні для управління Мінприродою. Але будемо відверті: призначення мене міністром неможливо.  Феодально-олігархічна верхівка суспільства, в якому ми живемо, цього не допустить. Як і взагалі призначення чесних, принципових і рішучих професіоналів.

Рейд по боротьбі з браконьєрством, весна 1989 року. В. Борейко - крайній справа. Фото Сергія Щербака

Ну а все ж, раптом таке станеться?

Ну давайте поговоримо. Тільки з урахуванням, що це буде фантастика. Відразу так скажу, щоб не засмучувати людей, які давно мене бачать на цій посаді. Це – фантастика. Ненаукова...

Я би згодився бути міністром охорони довкілля за двох умов:

1. Мати всебічну підтримку і можливість доступу до першої особи в державі – бо багато що треба ламати і створювати навіть не на рівні КМУ, і без підтримки президента такий злам і таке будівництво неможливі.
2. Кваліфікована охорона мене як фізособи. Якщо люди, які наживаються на природі, на довкіллі, зрозуміють, що мене не можна зняти з посади звичними методами, то будуть шукати способи усунути фізично. Тому потрібна охорона. Хоча би 5 років щоб попрацювати. Без цілодобової озброєної професійної охорони інакше такий термін протриматися неможливо. На мене вже були напади. Одні я сам відбив, бо маю хорошу фізичну форму і підготовку. Але інші були несподіваними і завдали мені шкоди, це були професійно підготовлені напади, які ні міліція, ні поліція так і не розкрили.

Фото, яке ілюструвало першоквітневу статтю про призначення В. Борейка міністром охорони природи. Підпис до фото був такий: "Новопризначаний міністр дає перше інтерв’ю". В цей день температура повітря зранку була +6С

До речі, а як було сприйнято оприлюднений у GreenPost першоквітневий розіграш про те, що президент Вас призначив міністром?

Неочікувано. Майже усі сприйняли серйозно. Хоча там були чіткі маркери жарту: президент не призначає міністрів, це парафія Кабміну і Парламенту.

Деякі чиновники з міністерств та відомств поздоровляли і готові були йти заступниками і керівниками департаментів -  було дивно що такий жарт серйозно сприйняли.

Зоозахисники - багато хто був розчарований і деякі зоозахисниці навіть плакали, коли дізнались, що це був  жарт. Бо дуже сподівались, що нарешті буде відновлена справедливість у багатьох справах. Навіть пожалкував, що дав дозвіл на цей жарт, не подумав про таку реакцію.

Усе ж, уявімо, що призначення сталося. Що би зробили у першу чергу?

Кадри вирішують усе. Кадрами міністерства треба зайнятися, без підтримки зсередини нічого не зробити. Якщо не перетрусити апарат, буде лише імітація роботи. Є прошарок чиновників які сидять при усіх міністрах. Розбираються у проблемі, але нічого не роблять. Не тому що вже такі погані. Адже, коли робиш і помиляєшся, то отримуєш по голові.

Акція проти рубок у заповідниках. 2015 рік. В. Борейко жорстко дискутує з екоміністром Сергієм Курикіним. На початку 1990-х обоє були членами секретаріату Української екологічної асоціації "Зелений світ"

Треба провести «суцільні санітарні рубки» у міністерстві. Скоротив би, наприклад, чиновника, який зараз займається лісами. Він або байдужий, або свідомий саботажник.

Є й такі, що навпаки, можуть і хочуть ефективно працювати, але посада їх обмежує, не дає реалізуватися. Я би створив  крім департаменту заповідної справи окремо потужний підрозділ, який би займався саме розширенням природно-заповідного фонду - ПЗФ. Управління ПЗФ, підготовка законопроектів, відповіді на листи – це хай буде окремо. Бо у нас є мета, є обов’язок перед ЄС - 15% заповідності. Це удвічі треба збільшити проти сьогоденного. При цьому зараз у нас ріст дорівнює аж… десятим долям відсотків на рік. Керувати департаментом розширення ПЗФ призначив би Анастасію Драпалюк. Вона і зараз цим займається, але відділ, яким вона керує,  має лише пару фахівців. Вони не забезпечені транспортом, нормальною технікою. Знаю ще багатьох гідних підвищення, взагалі доволі непогано знаю, хто на що здатний.

Екологісти "хоронять" лосей та осетрів, яких Мінприроди не хотіло свого часу вносити до Червоної книги. 2009 рік. Фото Олега Листопада

Хвилює юридичний департамент. Він замість судитися з ворогами природи судиться… з екологічними організаціям! Чому з приводу днопоглиблення унікальної річки Прип’ять судиться Національний екоцентр, а не міністерство? Чому до суду з приводу намірів добувати берилій у Поліському заповіднику збирається подавати Київський еколого-культурний центр, а не міністерство? Чому пишуть законопроєкти зоозахисники,  а юридичний департамент вставляє палиці в колеса цим законопроєктам?

Що, зовсім не пише?

Якщо і пише, то погано.

Далі – департамент оцінки впливу на довкілля – ОВД. Там взагалі серйозні проблеми. Таке враження, що на висновках по звітах там заробляють гроші. Тут треба жорстко розібратися. А сам закон треба удосконалити, він занадто розмитий.

В цілому у міністерстві мало орачів, натомість  багато тих, "хто з ложкою".

Тобто?

«Обслуги» забагато. Служби незрозумілі, усяке таке. Або візьмемо департамент  євроінтеграції. Суцільна демагогія. Ці ставки треба перекинути на ліс, воду, рибу, забруднення. Євроінтеграцією має займатися кожен чиновник, а не департамент окремий.

У той же час чудово розумію, що без фінансування міністерство не перебудувати. Домагатимусь хороших ставок для працівників. Щоб не брали хабарі і не шукали гранти. Орієнтир – зарплати у Мініфні, вони себе не образять. Чиновнику має вистачати на родину, на допомогу батькам. І от тоді вже буду вимагати роботу.

А що з агентствами робити – Держлісом, Держрибою тощо?

Акція перед Держлісагентством на захист НПП "Гуцульщина". Фото Олега Листопада

Почну зелений терор (сміється). У першу чергу – щодо злочинної організації Державне агентство лісових ресурсів. Весь колектив агентства несе відповідальність за катастрофу з лісами України. Це саме вони на Комітеті з екологічної політики Верховної ради «бомблять» хороші природоохоронні закони і законопроєкти. Це вони намагаються знівелювати екологічні норми у Санітарних правилах і лісах України, кришують Кутський лісгосп, який тероризує НПП «Гуцульщина» та екоінспекторів. Не рядові лісники, ні, а ці чиновники. Цей орган треба закрити, бо реорганізувати його не можливо. Функції передати в саме міністерство. І створити державне лісогосподарське підприємство, яке буде вести грамотно лісове господарство і отримувати дозволи на свою діяльність у міністерстві.

Далі – «рибгосп», який ловить рибу в мутній воді. Стільки разів його критикували екологи, екоактивісти, рибалки. Цілі томи написали голова Громади рибалок України Андрій Неліпа, професор Віталій Межжерін та інші фахівці і небайдужі громадяни. І про інститути, які під виглядом науки ловлять рибу в нерест. І рибінспекції («патрулі») які охороняють промисловиків від гніву рибалок і екологів.

Ну й не можна не згадати ДЕІ, Державну екологічну інспекцію. Про її реформування багато усі говорили, але… Оновлений юридичний департамент міністерства має попрацювати і розв’язати цьому органу контролю руки. Бо зараз з усіх сторін обмеження, інспектори не можуть нормально працювати. Щоб було так: написали громадяни скаргу – все. Скаргу - розглядати, перевірка, рейд, протокол тощо. Планові перевірки – скасувати або ще більше мінімізувати. Дати право писати скарги юридичним особам – НУО. А щодо кадрів – багато кого з обласних керівників ДЕІ треба звільнити. У той же час є кадри, яких треба підвищити. Оскільки давно працюю в екологічній сфері, то добре знаю, кого треба заохотити, а кого - звільнити. Без цього нічого не вийде.

Під час перевірки виконання Закону про ПЗФ, який забороняє розміщення мисливських вишок на заповідних територіях. Фото Олега Листопада

Мисливська вишка, яка була демонтована після перевірки. Фото Олега Листопада

Скільки часу піде на реорганізацію?

За умови, що буде підтримка першої особи в державі, десь за півроку можна реорганізувати і ще за два роки – реорганізувати агентства та ДЕІ.

Кажуть, у країні кадровий голод?

Так, доведеться набирати кадри. Але ж ми не на острові. Є мільйони людей. Можна набрати, буде ротація, будемо дивитися хто як справляється. Треба обрати базовий вуз, краще – університет, і там зробити факультет, де вчити спеців. Поліція ж має академію.

Так екологічна академія вже є - Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління, якраз відразу за будівлею міністерства і знаходиться. Підійде?

Ні. Оця академія – закривається. Як установа з нульовим коефіцієнтом користі. Є у США Служба парків і туди приймають вже з вищою освітою. Так і у нас має бути.

Під час організгваного КЕКЦ прес-туру в Сухолуччя. В. Борейко показує незаконний вольєр. Фото Олега Листопада

Як бути з департаментами екології облдержадміністрацій?

Вони повертаються у міністерство. Відновлюємо обласні управління Мінприроди, які Янукович-Азаров ліквідували у 2012 році. Бо дійшло до того, що в деяких областях це вже не суто екологічні департаменти, а «екології і сільського господарства», або «екології і туризму». А в якійсь з областей взагалі хотіли ліквідувати. Місцевій владі потрібні ручні екологи. Тому – ні, екочиновники в областях мають підпорядковуватися міністру, а не місцевим князькам.

Також треба відновити районні управління ДЕІ. Хай 3-4 інспектори хоча би.

І от тоді, коли буде структура, тоді щось можемо обіцяти президенту. Що знищимо браконьєрство, незаконну рубку лісів, що створимо ПЗФ на 15% території країни, що розберемося зі сміттям. І він у свою чергу зможе звітуватися виборцям.

Що робити з промисловими викидами, із забрудненням води, повітря?

Питання з викидами швидко не вирішити. Воно вимагає часу. Можна говорити про стабілізацію, зменшення, але ситуація так запущена, що її просто так не вирішити.

Проблема технічна, юридична, фінансова. Проблема дуже важлива, але за 5 років не вирішити.

Краса заплави річки Хорора в Сухолуччі. КЕКЦ домагається створення тут національного природного парку. Фото Олега Листопада

Як плануєте організувати співпрацю з Верховною радою?

Якщо буде підтримка президента, то не бачу проблем. Ми ж знаємо: якщо іде президентський законопроєкт - йому зелене світло. Писати законопроєкти будуть, як я вже казав, працівники юрдепартаменту, бо зараз їхню роботу роблять громадські активісти.

А як буде стимулюватися хороша роботи?

Ніяких премій до свят. За роботу – так. Створив заповідник - отримай. Розробив законопроєкт – і його ухвалили – отримай. Премії є і у міністерстві і зараз – до свят. Але вони не є стимулом.

А як бути з великими проектами, які інші міністри називають локомотивами економіки, розвитку тощо? Наприклад, міністр інфраструктури Владислав Криклій лобіює мегаканал Балтика-Чорне море (Е40), попри те, що гідрологи, екологи кажуть що це знищить Полісся.

Експедиційний виїзд в Білоцерківський район Київської області з пошуку місцезнаходження рідкісних рослин. Була знайдена популяція рідкісної сон-трави, зараз ведеться робота зі створення там заказника. Фото КЕКЦ

Є залізні правила. Порушуються при цьому українські закони – проект не проходить. Другий фільтр – ОВД, оцінка впливу на довкілля. Хоча закон треба допрацювати. Я його критикував на стадії ухвалення, він дещо беззубий. Третій фільтр – громадська думка. Народ України має право вирішувати долю таких проектів.

Як буде організована робота з громадськістю?

Я вважаю неправильним, що громадські організації, справжні, бойові, результативні, які багато роблять. Які боролись за збереження Мінприроди і у 2012 і у 2019 – хоча саме міністерство не боролося за себе! Які не мають підтримки бізнесу, а громадяни багато допомогти не можуть, бо бідні. Так от, вони заслуговують на системну підтримку держави. Як у Польщі, наприклад. Там виділено для ГО один чи два відсотки бюджету. Отримувачів відбирають за прозорою і чесною процедурою. Наприклад, там отримують фінансування організації, які борються за права тварин. Держава вважає за потрібне їх підтримати, бо в кінцевому підсумку вони працюють на державу. 

А як щодо ЗМІ?

Міністри недооцінювали ЗМІ. І не створювали профільну систему ЗМІ. У Держлісагентства, скажімо, є система ЗМІ, які створюють видимість, що агентство працює. Я проти окозамилювання, писати треба чесно. Але для пропаганди ідей охорони природи варто в Україні створити і популярний журнал, і науковий. Газету, телеканал, радіостанцію. Бо звичайним ЗМІ цікаві тільки жовті новини – паводки, пожежі.  

Белоцерківський лісгосп погодив клопотання КЕКЦ щодо розширення заказника «Сухоліський» для охорони рябчика шахового

Так, їх будуть читати і дивитися не усі. Для початку – хоча би чиновники. Науковці які мають стосунок до екології і охорони природи. А далі треба якість, тоді будуть дивитися і читати ширші кола. У поляків є такий журнал, продається в усіх кіосках. Пізнавальний. Але з ухилом в екологію.

Ви як екоактивіст багато приділяєте уваги заповідним територіям, тому цікаво якими будуть дії Борейка-міністра у цьому секторі?

Треба теж «почистити» директорів і заступників. Яскравий приклад необхідності таких чисток – Ужанський НПП, де був директором пан Биркович, а зараз його замінив… його родич. А сам Биркович очолив… відділ у цьому ж парку. А щоб було ким заповнити вакансії, треба готувати фахівців – про створення профільного навчального закладу ми вже говорили.

Є досвід США та Канади, де національні парки – символ номер три після прапору і гімна. Тобто нам треба пропагувати важливість заповідників і національних парків, роз’яснювати їхню корисність, важливість, цінність.

Дітей треба возити у нацпарки на екскурсії, як у Японії, там виділяють кошти на такі поїздки.

А як фінансувати заповідні установи?

Біля нещодавно знайденого на Білоцерківщині 400-літнього дуба. Дерево буде заповідане як пам’ятка природи. Фото КЕКЦ

Усе є у законі про ПЗФ, а також важливий міжнародний досвід. Заповідник – тільки бюджет. Сувора охорона  як заповідали нам класики, зокрема Фелікс Штільмарк. Нацпарки, як показує закордонний досвід, за умови грамотно створених менеджмент-планів, можуть заробляти до 60-70% свого бюджету. Решта має покриватися усе ж або державою, або меценатами, грантами тощо. У нацпарках має бути організована продумана рекреакція. Зайшов – плати за чисте повітря, спів птахів.

Наразі чимало парків працюють як лісгоспи. Особливо на тих частинах території, яка без вилучення. Так працює Голосіївський парк, так працює парк «Святі гори» та багато інших.

Це усе спадщина СРСР, де були не нацпарки, а лісгоспи і мисливські господарства. Звичайно, одним розчерком пера це змінити не можна, скажімо, є парки, де доводиться забезпечувати дровами місцеве населення. Але пора вже до цих сіл провести газ. А ще - давати їм можливість отримати частину коштів від рекреації. До того часу, на перехідний період – рубки дрів усе ж доведеться проводити. Але є парки, які рубають на комерційні пиломатеріали. Це ненормально. Так само, як ненормально, коли приморські парки заробляли на рибі і креветках. Ще важливе питання – співвідношення зон. Міжнародний союз природи рекомендує паркам мати  75 % території як заповідну зону. У США, Канаді, Індії, навіть в країнах Африки – заповідна зона парків складає 95%. А у нас є парки, де заповідної зони – 5-7%. Ну які це парки?  

Якісь іще революційні зміни?

Після конференції студентських дружин з охорони природи. 1985 рік

Ну чому революційні відразу. Добре було би відновити статус Комісії з Червоної книги. У 2012 році Азаров-Янукович хотіли її знищити. Щоб цього уникнути ми домоглися її передачі до Національної академії наук. Але зараз прийшов час повернути цю комісію у профільне міністерство . Бо НАНУ деградувала. Комісія не збирається. Обговорень немає. Остання історія з ботаніками про виключення рідкісних видів рослин з Червоної книги без належних обґрунтувань, без доказів… Тому – повернути в Мінприроди, додати туди представників незалежних вчених (зараз там крім фахівців Інституту зоології й Інституту ботаніки, в яких усе вирішують директори, майже немає). Можливо, когось із громадськості.

А що би екоміністр Борейко запропонував для столиці, для Києва?

На Київщині залишилося лише кілька місць, де збереглися цінні ліси. У тому числі, як не дивно – саме навколо Києва. Це лісопаркові господарства – Конча-Заспа, Дарницьке, Святошинське. Там є орхідеї, наприклад, які ростуть якраз у старих лісах. У цих господарствах ми знайшли 20 популяцій сон-трави. Тож треба створити нацпарк, в який включити усі лісопаркові господарства. Оточити Київ зеленим заповідним кільцем. Михайло Михалко почав з Голосіївського лісу, потім небайдужі домоглися заповідання Біличанського лісу у Святошино, правда, без вилучення. І ще є дніпровські острови - Труханів, Дикий, Ольжин. Є урочище Верблюд із залишками дніпровської заплави, орхідеями  та ірисами. Вони створюють просто фантастичні кольорові гами.

Серйозний момент – тотальна забудова. З цим треба закінчувати. Зараз дозвільні органи дозволяють будувати будь-де що завгодно. Це треба зупинити. Глобальне потепління іде семимильними кроками, у Києві влітку жити неможливо.

Передача звернення представнику АПУ з вимогою створити національні парки на місці резиденцій. 2019 рік, фото Олега Листопада

Також треба щось робити із комунальними підприємствами. «Плесо» - це якісь вороги природи, а не організація, яка опікується водоймами. Забетонували шмат пляжу в Гідропарку, і разом з ним – гнізда ластівок. Заробляють на бетонуванні берегів і так званій «чистці» водойм, в ході якої знищують цінну водну рослинність і місця гніздування птахів.

Зеленбуд теж якийсь монстр. Реконструкцію парків треба заборонити. Бо насправді  це бетонування усього підряд і знищення дерев старих. Віддані при Черновецькому та в інші часи зелені зони треба повернути назад за будь-яку ціну і віддати під парки. Де є рідкісні види флори або фауни – створити заказники. Де немає – парки.

А що робити з бажаючими отримати нове житло?

Київ має розширятися за рахунок області, але з урахуванням екологічних нормативів. 20, а краще 25-30 квадратних метрів зелені має бути на мешканця, але не за рахунок лісопаркових господарств, приміських лісів. А за рахунок парків і скверів у самому місті. Тих, що посеред будинків.

Шкідливі та небезпечні об’єкти треба винести за місто.

«Радикал», «Радон» – тут питання непросте, але треба фінансувати з держбюджету і нарешті очистити ці місця. Але треба розуміти, що житло там будувати не можна.

Два слова про транспорт…

Не буду оригіналом. Щоб зменшити вплив викидів від транспорту, треба знов-таки розширяти зелені зони. Відновити трамваї і тролейбуси. Маршруточники, які зֹ’явились у нас на початку 1990-х, мабуть комусь добре платять, бо чомусь вони ще існують, попри ті незручності, які створюють у місті. Має розвиватися комунальний транспорт.

Щодо приватних авто. Щоб він заправлявся менш шкідливим пальним, треба це регулювати податками. Заохочувати людей переходити на електромобілі, а не робити ті жахливі помилки, які робить щодо електрокарів нинішня влада.

І ще – місту потрібна об’їздна дорога. Ну й міст, яким вона піде – хоч за чиї завгодно гроші, хай буде платним, концесійним, яким завгодно. Але фури через місто їхати не повинні.

Довідка:  Володимир Борейко. Випускник біологічного факультету Донецького державного університету. Активний учасник і організатор руху студентських Дружин охорони природи.

Працював інструктором Українського товариства природи, інспектором Державного комітету з охорони природи (у 1991 реорганізований в Мінприроди).

Створив та очолив Київський еколого-культурний центр. Автор понад 70 книг з історії охорони природи, природоохоронної пропаганди та етики, заповідної справи. Розробник 16 природоохоронних законів України, організатор близько 420 об’єктів природно-заповідного фонду. Заслужений природоохоронець Украіни. Помічник народного депутата Олександра Маріковського.

 Інтерв’ю вели GreenPost та Олег Листопад