Факти насильства над жінками на сході України: чому суспільство воліє про них не знати
Жінки позбавлені можливості працевлаштування, тому тотально залежать від партнерів
У зоні збройного конфлікту на сході України правозахисники зафіксували 27 випадків домашнього насильства та 8 – сексуального насильства над жінками. Представники міжнародної правозахисної організації Amnesty International проводили зустрічі у фокус-групах та тривалі індивідуальні бесіди. Жертви потерпали як від чоловіків, з якими мешкають, так і від військових. Про результати досліджень, які були проведені у Донецькій та Луганській областях, правозахисники розповіли під час презентації доповіді «Не приватна справа».
«Ситуація з насильством над жінками, які живуть біля лінії розмежування, є критичною. Наряди поліції можуть їхати близько години на виклики. Жінки, які туди звертаються, можуть просто не дожити до часу, поки поліція приїде. Суди та державні інституції, які можуть допомогти, можуть бути розташовані на 50 км і більше від місць, де проживають. Є велика присутність представників мілітаризованих угруповань, ще додає ризиків щодо безпеки жінок і дівчат. Жінки позбавлені можливості працевлаштування, тому тотально залежать від партнерів і не можуть почати нове життя», – розповіла Катерина Ханєва, активістка Amnesty International, керівниця БФ «Слов’янське серце».
Про жорстоке поводження не заявляють
Жінки, які потерпають від фізичного, економічного та психічного насильства досить часто не звертаються до жодних служб чи органів, аби заявити про прикре щодо них погодження, розповіла Юлія Донцова, учасниця дослідницької групи Amnesty International в Україні.
«З 27 жінок, з якими ми спілкувалися та щодо яких були виявлені факти домашнього насильства, 10 – нікуди не зверталися про скоєне щодо них, у інших були значні проблеми з тим, щоб покарати кривдників. Лише троє змогли подати з першого разу заяви про домашнє насильство і у них прийняли без проблем, 8 осіб впродовж кількох місяців домагалися, щоб у них прийняли заяви про скоєні щодо них злочини, 3 відмовили подавати звернення поліцейські або військове командування», – повідомила Донцова.
Окрім фізичних перешкод з боку правоохоронної системи, жінки самі неохоче заявляють про насильство, кажуть представники міжнародної організації – бо соромляться зізнатися, що з ними таке сталося, та бояться, що їх звинуватять, начебто самі спровокували агресивну щодо них поведінку. А у зонах збройного конфлікту додається ще і підвищене відчуття небезпеки на території, де постійно чути постріли та вибухи.
Насильство з боку військових безкарне
У 2019 році у житлових районах Луганської та Донецької областей, на територіях, які підконтрольні українському уряду, зафіксували 8 випадків сексуального насильства над жінками, вчиненого військовослужбовцями ЗСУ. Це 2 зґвалтування, одну спробу зґвалтування та 5 випадків сексуального домагання. Однак притягнути до відповідальності винуватців було майже неможливо, розповіла правозахисниця Юлія Донцова.
«Стаття 15 Кодексу про адміністративні правопорушення виключає відповідальність для деяких груп осіб. Зокрема, військових за вчинення домашнього насильства. На практиці – якщо людина впродовж року вчиняє не менше, ніж 2 адміністративних правопорушення у вигляді домашнього насильства, то на третій раз її вже можуть притягати до кримінальної відповідальності. Але парадокс – якщо військовий не може притягатися до адміністративної відповідальності, то за цією практикою його не зможуть притягнути і до кримінальної», – розповіла Донцова та додала, що окрім того, що після випадків брутального насильства нападники намагалися вмовити жінок не заявляти про насильство, притягнути за злочини правової можливості не було.
У ситуації з насильством, вчиненим військовими, жінки бояться помсти. Бо продовжують жити у громадах, де з ними сталася біда, і не хочуть, щоб нападники прийшли знову.
«На таких територіях військові є уособленням влади. Жінки продовжують жити у громадах, де влада – це військові, залежать від сусідів, бо для них це можливість вижити. Бояться, що їх можуть засуджувати за такі заяви. Одна з жінок, яка жила в межах 10 км від лінії розмежування розповіла, що до неї проявляв увагу старший чоловік, військовослужбовець. Коли вона йому вкотре сказала, що не хоче з ним відносин, він прийшов ввечері і обстріляв її будинок. Жінка нікому не заявляла. Пощастило, що він пішов на ротацію», – каже Донцова.
У громадах пробували вирішувати проблему з домаганням солдат зверненнями до військового командування, але не всім вдавалось домогтися адекватної реакції.
«Вразлива група – дівчата підлітки. Був такий випадок, що військові почали домагатися до дівчат-підлітків. Це побачили місцеві хлопці, однолітки, підійшли та почали за них заступатися. Солдати вчинили з ними бійку. Стало відомо в усій громаді, про це повідомили командуванню. І солдат покарали – дали догани. Але не за те, що вони домагалися до дівчат, а за бійку. Або інша ситуація – солдат домагався до дівчини, вона сказала, що не «ок», а солдат почав стріляти у повітря. Цей випадок був безкарним. Але цей випадок можна класифікувати, як сексуальне домагання», - розповіла Донцова.
Державні органи обліку випадків насильства не ведуть
Правозахисники подавали запити до державної судової адміністрації з проханням надати статистику про випадки насильства коли були притягнуті до відповідальності військовослужбовці за злочини проти статевої свободи та недоторканості за період, поки там триває війна. Проте в адміністрації повідомили, що за їхніми даними таких випадків нуль. А у генпрокуратурі відповіли, що не ведуть статистики окремо випадків, які вчиняють військовослужбовці та цивільні особи. У пошуковій системі Єдиний реєстр судових рішень знайшли одну історію, яка сталася у лютому 2017 року. Там зазначено, що вона сталася, коли солдат зустрів знайому жінку та запропонував провести додому, а потів увійшов до дому, схопив за волосся, вдарив та застосував фізичне насильство. Проте у рішенні суду зазначено, що під час розгляду справи з’ясували, що то на жінку чинився тиск від сторонніх і вона подала неправдиві свідчення.
«Чим закінчилася ця історія ми не знаємо, не виключено, що вона досі десь гуляє судами, щоб домогтися покарання… Безкарність, коли не можна в правовому полі притягнути до відповідальності за такі дії породжує ескалацію. Якщо можна домагатися – то можна вчиняти і більш важкі злочини проти сексуальної свободи та сексуальної недоторканості», – підсумувала Юлія Донцова.
Аби зменшити кількість випадків насильства у східних регіонах та на всій території України правозахисники звернулися до парламенту з проханням ратифікувати Стамбульську конвенцію та застосовувати її положення до усіх жертв домашнього насильства, внести зміни до Кримінального Кодексу та скасувати необхідність доводити систематичний характер домашнього насильства, внести зміни до Адміністративного кодексу, щоб випадки насильства військовослужбовцями розслідувала поліція, а не військове командування. Від уряду, прокуратури та ДБР вимагають вести облік випадків насильства та розслідувати злочини, а мінсоцполітики створити можливості безкоштовної правової допомоги у кризових територіях та створювати притулки для жінок, які перебувають у критичних фінансових та соціальних умовах.
