Легалізація хімікатів на території України

Верховною Радою України вже вкотре розглядається черговий законопроєкт про внесення змін до статті 4 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» в частині скасування необхідності підтвердження реєстрації препаратів, які завозяться на територію України з метою державних випробувань і наукових досліджень, у країні, де ці препарати виробляються.

Минулі скликання Верховної Ради України відхиляли вказані зміни, ще на етапі їх погодження й ось наразі законопроєкт під номером 2289 вже на фінальній стадії його ухвалення, проєкт готується до другого читання.

За словами лобістів вказаного законопроєкту, його основною метою є «розблокування» ввезення на територію України «інноваційних» продуктів. Чи справді це так, хто лобіює та кому вигідно прийняття вказаного законопроєкту, спробуємо розібратися.

Основними лобістами вказаного законопроєкту є бізнес-асоціації, до складу яких входять великі та досить відомі мультинаціональні агрохімічні компанії.

Суть та історія проблеми.

Закон України «Про пестициди і агрохімікати» було прийнято в далекому 1996 році. З того часу він зазнав багатьох змін.

Стаття 4 вказаного закону у своїй першій редакції передбачала можливість ввезення на територію України препаратів без обов’язкової реєстрації в Україні як для цілей державних випробувань, наукових досліджень так і для комерційного використання за спеціальними дозволами.

Пов’язано це було з тим, що Україна як молода аграрна держава була імпортозалежна в частині забезпечення аграрного сектору засобами захисту рослин та добривами, а національна система реєстрації тільки формувалася.

Ось тоді і з’явилася вимога щодо підтвердження застосування препарату, на який видається дозвіл на ввіз на територію України, в країні, де він виробляється.

Стаття 4 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» в редакції від 02.03.1995 року.

З часом указану норму було змінено та виключено можливість ввезення комерційних партій без проведення держаної реєстрації, дозвіл почали видавати винятково на дослідні (дрібні) партії.

Дозвіл видається на науково обґрунтовану кількість препарату, яка необхідна дослідній установі для проведення досліджень.

Стаття 4 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» в редакції від 23.04.2004року.

Згодом законодавець доповнює Закон України «Про пестициди і агрохімікати» переліком агрохімікатів, які можуть завозитись на територію України без проведення їх державної реєстрації, а термін «підтвердження застосування» змінено на «підтвердження реєстрації» в країні, де вони виробляються.

Таким чином, вимога щодо необхідності підтвердження застосування/реєстрації препаратів, які завозяться на територію України без державної реєстрації існувала від самого початку.

В чому проблема.

У пояснювальній записці до законопроєкту зазначається, що основною метою прийняття вказаних змін є неможливість виконати вимогу закону через те, що:

«…інноваційні експериментальні препарати можуть не мати реєстрації у країні, де вони виробляються, та одночасно перебувати у процесі державних випробувань у країні-виробнику в Україні, а також в інших країнах з високим рівнем розвитку сільського господарства, до яких належить і Україна, для перевірки дієвості таких препаратів у різних умовах…».

Постає питання, в чому «інноваційність» таких продуктів і чим це доводиться, якщо препарати ще ніде не зареєстровані та перебувають у процесі дослідження та реєстрації. 

Окремо постає питання чому саме на українських землях має відбуватися дослідження нових, невідомих для ринку продуктів та чому законодавець не встановлює хоча б якийсь запобіжник щодо унеможливлення потрапляння на територію України потенційно небезпечних пестицидів.

Історія має багато прикладів, як зі часом з’ясовується, що ті чи інші пестициди, які вважалися революційними й інноваційними, виявилися досить небезпечними для навколишнього середовища та здоров’я людей. Додаток 3 до Роттердамської конвенції тому яскравий приклад.

«…виробники засобів захисту рослин, зазвичай, виготовляють на одному заводі велику кількість різних препаратів, призначених для ринків різних країн. Водночас, через відсутність у країні виробництва препарату шкідників, хвороб і сільськогосподарських культур, які є у країні призначення такого препарату, реєстрація у країні виробництва компаніями не проводиться у зв’язку з фактичною неможливістю польових досліджень…»

Однак є два але:

Перше: Норма щодо підтвердження реєстрації у країні виробництва не поширюється на виробників пестицидів, які розміщують свої потужності на території України. Вказана норма, могла б бути гарним стимулом для інвестування в Україну, будівництво нових заводів, створення робочих місць, розвитку науки тощо. Однак компанії, які «хвилюються» за національного виробника не поспішають з інвестиціями та вважають, що краще розробляти препарати для України за її межами та робити її імпортозалежною в цій частині.

Друге: Підтвердження реєстрації не прив’язується до культури чи шкідника, а фактично потребує лише доказу того, що препарат досліджувався, має первинне досьє та рекомендації щодо поводження з ним від виробника, тому теза щодо відсутності у країні виробника шкідників та/або необхідної культури не переконує.

Для справедливості варто зазначити, що може виникнути ситуація, коли препаративна форма пестициду виготовляється винятково для українського ринку через урахування сфери застосування, кліматичних умов, побажань аграрних холдингів тощо. В такому випадку препарат неможливо завести для проведення державних випробувань і зареєструвати в Україні. У зв’язку з цим, на нашу думку, правильно було б не видаляти норму взагалі, а викласти її у відповідній редакції, та зняти перешкоди у виняткових випадках.

«… через зазначену вимогу надавати документальне підтвердження державної реєстрації засобів захисту рослин у країні, де вони виробляються, фактично унеможливлюється доступ новітніх оригінальних засобів захисту рослин до державних випробувань і подальшої реєстрації, а також виникає ризик втрати українською сільськогосподарською продукцією своїх передових позицій у зв’язку зі зниженням якості, безпечності й урожайності українського збіжжя; українські аграрії втрачають можливість використовувати передові технології захисту рослин, а Україна втрачає свої позиції в рейтингу ведення бізнесу через штучно створені дискримінаційні умови виходу міжнародних інноваційних технологій на ринок України…»

По-перше, не згадується про які «новітні» препарати йдеться, в чому їх перевага перед наявними.

По-друге, чому вони попри свою інноваційність не мають реєстрації та не використовуються у країні, де вони виробляються?

Крім того, немає прикладів перешкод експорту продукції аграрними виробниками через відсутність того чи іншого препарату.

«…скасування зазначеної вимоги дасть змогу створити нові біологічні препарати. За допомогою інноваційних препаратів вдасться не тільки зберегти врожай культур, а й покращити його якість (відсутність мікотоксинів у зерні, карантинних шкідників і т. д.). Зокрема, застосування фунгіцидів останнього покоління на зернових призводить до збільшення врожайності останніх від 20 до 50 % залежно від зони вирощування. А це — збільшення прибутковості вирощування зернових, збільшення площ, а також розширення ринків збуту української продукції рослинництва…»

Створення нових, зокрема, біологічних препаратів немає жодного відношення до норми, яка існує у статті 4 Закону України «Про пестициди і агрохімікати». В Україні останніми роками з’являється все більше саме українських підприємств, які працюють у цьому напрямі.

Крім того, національне законодавство передбачає можливість експериментальної реєстрації препаратів, що дає змогу досить швидко виводити на ринок нові продукти, за умови, що попередні дослідження, зокрема у країні виробництва, доводять їх безпечність.

До слова, пропонуємо дізнатися про те, як Міндовкілля починає Всеукраїнський дерибан лісу,  а також як жителі Горішніх Плавнів воюють із гранітним кар’єром, що день і ніч працює на «Велике будівництво».