У Німеччині розплодилися радянські бобри: ось як так вийшло й чому це стало проблемою

На початку XX ст. у Баварії не було жодного бобра — їх довелося купити у Радянському Союзі. Популяція відновилася. Але тепер вони надто активно об'їдають фермерів. Що німці роблять із «проблемними» бобрами? Про це розповідає Deutsche Welle.

Замовлені в СРСР бобри прибули до німецького Франкфурта-на-Майні на початку листопада 1966 року й були негайно переправлені далі — швидкісним поїздом до Баварії. Там їх розселили у районі Середнього Дунаю разом із особинами з Польщі, Франції та Скандинавії — всього 120 тварин. Це місце було обрано не випадково — саме тут за 100 років до цього було застрелено останнього баварського бобра. Втім, не тільки тут — до кінця XIX ст. людина винищила цих гризунів практично по всій Європі. Новосели добре прижилися, й уже у червні 1969 року було помічено двоє молодих бобрів, а до середини 1980-х гризуни розселилися по всій Баварії та суміжних регіонах.

Бобер — це не нутрія

Бобри (Castor fibre) — другі за величиною після капібари гризуни. Їх не слід плутати з нутріями, які набагато менше і які не будують гребель, що, відповідно, не впливає на екосистеми. І найявніша відмінність — хвіст: у нутрії він довгий і схожий на щурячий, а у бобра нагадує формою лопату — широкий і плоский.

Бобри моногамні; самиця приносить потомство раз на рік — після майже чотирьох місяців вагітності на світ з'являється в середньому троє дитинчат, які залишаються з батьками до двох років.

Харчуються вони виключно рослинністю та можуть важити до 30 кг. У неволі ці ссавці живуть до 35 років, але у природі лише 10-17. У Європі, як кажуть вчені, бобри з'явилися 15 млн років тому.

Конфлікт із людиною

Але чому ж у Баварії на початок ХХ ст. не залишилося жодного бобра? Насамперед через їхнє хутро — шкірки, що містять близько 23 тис. волосинок на 1 см², мали величезний попит для виготовлення шапок і шуб, яким не було зносу. Не менш затребуваним був і кастореум, відомий ще як бобровий струмінь, — густий маслянистий секрет із мускусно-дігтярним запахом, що виробляється у прианальних залозах цих гризунів. У XIX ст. він не тільки застосовувався для фіксації запахів у парфумерії, а й широко використовувався в медицині для лікування подагри, судом, істеричних нападів, нервозності та багато іншого. І нарешті, як повідомляється в інфоброшурі «Бобри в Баварії», не останню роль відіграло те, що католицька церква колись оголосила бобра рибою — через його лускатого хвоста та частково водний спосіб життя — і дозволила їсти його м'ясо також під час Великого посту (саме тоді, коли самиці виношують дитинчат). Ось так бобер став одним із небагатьох ссавців, які на десятиліття зникли у більшості регіонів Європи не внаслідок природних катаклізмів, а виключно через людину.

Зображення згенеровано ШІ

Бобрами зайнялися всерйоз

Наразі в угіддях Баварії мешкає близько 25 тис. бобрів (вдвічі більше, ніж у 2009 році) — це найбільша популяція в Німеччині. Причому примітно, що ці особини — нащадки 18 так званих ельбських бобрів, які вижили у НДР і були переселені сюди в 1987-1988 роках. З 1976 року на них заборонено полювати, а в деяких федеральних землях вони внесені до Червоної книги. У Бранденбурзі з'явився навіть посада земельного уповноваженого з пов'язаних із бобрами питань — зокрема для вирішення конфліктних ситуацій. По всій Німеччині, за даними Союзу охорони природи та біорізноманіття, налічується близько 40 тис. бобрів, які є видом тварин, що суворо охороняється.

Крихка рівновага людини та природи

І все б добре, якби не деякі «проблемні» бобри, які замість латаття, верболозу та лучної таволги воліють поїдати кукурудзу, цукрові буряки, ріпак і зернові культури на полях поблизу водойм. Величезної шкоди вони можуть завдати також посадкам і пасовищам, які підтоплюються через загати, що споруджуються ними. Дослідження, проведене Берлінським інститутом водної екології та рибальства імені Лейбниця, показало, що у 75 % опитаних фермерів діяльність бобрів викликає негативні емоції.

Біолог Соня Єніг працювала над дослідженням про користь та шкоду цих «неоднозначних» ссавців. Вона розповідає, що, з одного боку, загачені водоймища залучають, наприклад, багатьох птахів — зимородків і чорнозобиків, які харчуються личинками та водними комахами, чорних лелек та інших. З іншого боку, кожна гребля, що змінює струмок, завдає шкоди регіональній рибній фауні, й особливо страждає форель, яка перестала заходити в деякі низинні струмки, де мешкають бобри. Проте загалом біолог відгукнулася про гризунів як про «позитивних порушників спокою» та вважає, що їм варто дозволити продовжувати своє будівництво, оскільки загалом це сприяє підтримці біорізноманіття.

Щоб уникнути конфліктних ситуацій, екологи проводять консультації та дають рекомендації щодо мирного співіснування людини з бобрами. Так, багатьох проблем можна уникнути, якщо не використовувати смугу завширшки близько 20 м уздовж річок, струмків та озер для сільського господарства, риболовних ставків чи очисних споруд, оскільки ці гризуни обмежують свою діяльність вузькою смужкою вздовж води. Щоб підтримати тендітну рівновагу людини та природи, існує й безліч проектів. Один із них — сітка вздовж водовідвідного каналу, яка має захистити залізничні колії від підкопу бобрами.

Більше новин читайте на GreenPost.