Робота в умовах війни: що слід знати тим, хто працює разом із людьми, які пережили її страхіття

Робота в умовах війни — це не лише зміни в логістиці, а й можлива наявність у колективі працівників, які на власні очі спостерігали і пережили страхіття війни. Що слід знати тим, хто працює з такими колегами чи підлеглими пліч-о-пліч? Про це розповідає Work.ua, запросивши експертів-психологів. Вони відповіли на запитання, що робити:

• коли психологічні травми через безпосереднє зіткнення з жахами війни мають один чи декілька членів команди;
• коли вся команда мала нещастя перебувати в зоні бойових дій, окупації.

Ситуація: У вашій команді є працівники, яким російське вторгнення завдало психологічних травм

Про це розповідає Аліна Бунас, психолог, психотерапевт із Платформи «РОЗУМІЮ».

— Хтось один або кілька людей з команди бачили жахи війни на власні очі, пережили травматичні події, інші залишалися у відносній безпеці. Чи варто в такому разі розділяти колектив на травмованих і ні?

— У жодному разі! Розділення людей призводить до зневіри, агресії, втрати працездатності, стигматизації співробітників. Це своєю чергою викликає зростання тривожності; відчуття соціального дистанціювання; посилання страху за рідних; виснаження фізичного ресурсу; інформаційне залипання; регрес психіки через тривалий стрес — зниження рівня психологічної зрілості до «психологічної дитини» або «психологічного підлітка».

Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і втрату контролю над ситуацією, власним життям:

• Втрата автономності — «Я не керую процесом, мене кудись несе».
• Втрата суб’єктивності — «Це не я ухвалюю рішення у своєму житті. Хтось зверху вирішує».
• Порушення ідентичності.
• Розгубленість — на рівні думок люди не можуть зосередитися і виконувати розумові завдання, до яких звикли.
• Регрес.
• Побоювання відторгнення.
• Відчуття незахищеності.
• Стан жертви.
• Злість і пошук зовнішнього ворога — «Хтось має за це заплатити».
• Відсутність можливостей прогнозувати майбутнє.
• Сором, низька самооцінка, почуття провини.
• Функціональні симптоми, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами.
• Реакції на тяжкий стрес і порушення адаптації, зокрема посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Потрібен також перегляд вимог до продуктивності та KPI. Напруження впливає на кожного. Хтось може більш-менш самостійно впоратися з ним і продуктивно працювати, але у більшості людей ефективність праці знизилась. Це потрібно враховувати, щоб не зайти у глухий кут. Зважайте на стан людей, зараз це дуже важливо.

Окрім того, необхідна перевірка стратегії взаємодії в колективі та роботі з персоналом. Ситуація в країні щодня може приносити якісь сюрпризи й не дуже гарні новини. Люди всі різні, й реакція на будь-які події може відрізнятись. Враховуйте, що відбувається в моменті, та намагайтесь швидко адаптувати свої запити під конкретний момент.

Що можна і не можна робити в співчутті:

• Не сперечайтеся з людьми — це їхній досвід.
• Не поспішайте виправляти.
• Не порівнюйте з людьми, яким «гірше».
• Не зациклюйтесь на «принаймні».
• Не займайтеся психотерапією.

— Вимоги до роботи працівників, які жили в окупації, повернулися з зони бойових дій (колишніх військових та бійців ТрО) має бути послаблено? Чи від них треба вимагати такого ж результату, як і від решти?

— Доцільно буде зазначити, що особистість, яка має атиповий характер власного досвіду, завжди несе в собі зміни особистості, а саме: зміни в її когнітивних функціях, емоційному реагуванні, специфічних вегетативних реакціях, втраті здатності контролювати власну поведінку, порушенні адаптації до навколишнього світу, дезорганізацію, деморалізацію.

Саме тому вимагати «попередніх» показників чи максимальної продуктивності є нелогічним і недоречним — людина ні фізично, ні психологічного не здатна цього дати компанії. Отже, старайтеся максимально ввічливо та м’яко спілкуватися з колегами, не ставте жорсткі дедлайни й враховуйте втрату часу через форс-мажори.

— Чи доцільно списувати конфлікти в колективі на розхитану психіку колег? Як лідеру команди розвʼязувати конфліктні ситуації, якщо ті, хто пережив жахи війни, беруть участь у сварці? Чи давати комусь поблажки?

— Ні, пам’ятайте, що конфлікт — це зіткнення протилежних думок, а тому це індикатор, щоб звернути увагу, що саме роз’єднує колектив.

Жодних персоналізацій у конфлікті не має бути, управління конфліктами має уніфіковані сценарії вирішення, що точно не залежить від учасників. Єдине, на що потрібно звернути увагу, так це травмованість людини, яка стає дуже чутливою та гіперсприйнятною до усього, що відбувається. Це означає, що травмовані особи є надчутливими зі специфічними особистісними якостями:

• глибина обробки інформації, схильність спостерігати й споглядати, перш ніж діяти;
• легко досяжне перезбудження, коли увага приділяється одночасно всьому, і, як наслідок,
• швидка втомлюваність;
• акцентування емоційних реакцій і виражена емпатія, які, окрім іншого, дозволяють помічати особливості й вчитися;
• сприйнятливість нюансів оточення (інтонації, мімічні прояви, висота голосу і таке інше).

Варто вміти керувати та розвʼязувати подібні ситуації, не ставати на сторону жодного з учасників конфлікту, концентруватися на зʼясуванні мотивів і потреб, які є у кожного з них, і максимально допомогти прояснити ситуацію й не зруйнувати стосунки колег та всього колективу одне з одним.

— Заохочення колег підтримувати одне одного — яка його форма є доречною?

— Будь-яка форма заохочення під час ситуації невизначеності та напруги буде мати свою користь і приносити результат.

Це можуть бути вебінари, надання психологічної допомоги працівникам, створення спільного чату допомоги, підтримка зв’язку із командою, збереження спокою та прояв лояльності. Також треба пам’ятати про безпеку й допомагати компанії її створити для працівників (якщо є така можливість й фінансова, й моральна), підтримувати одне одного та не забувати, що будь-яка війна має завершення, будь-які складнощі мають завершення.

Ситуація: Робота в командах, де всі працівники перебували в окупації, під обстрілами

Про роботу в умовах, коли всі працівники лицем до лиця зустрілися з війною та пережили травматичні події, розповідає Анна Протасова, психотерапевт платформи психотерапії Meclee.

— Місто деокуповане, фронт пересунувся. Що відчувають люди після радості?

— Це може бути ціла гама переживань, і треба бути готовим до перепадів настрою та стану. Через кілька днів чи годин ейфорії може прийти спустошення та виснаження. Життя в окупації — сильний перманентний стрес, який висмоктує всі ресурси психіки. Через це навіть радості від деокупації може й не бути, просто полегшення чи відразу перехід до внутрішньої пустоти.

Також можуть проявитися дезорієнтація та розгубленість — адже ви певним чином пристосувалися до життя під окупацією, і тепер потрібно перелаштуватися на «звільнені» рейки. Дайте собі час та не підганяйте цей процес.

Провина — ще одна емоція, з якою можна зіткнутися. Важливо її відстежувати та не занурюватися в неї повністю. Ви точно не винні в тому, що вам довелося пережити під час окупації. Краще спрямувати цю енергію на допомогу собі й іншим швидше оговтатися від цього досвіду.

— Коли все, зокрема й робочий настрій, повернеться в норму? Що тепер норма? Чи буде все, як колись?

— Процес відновлення відбувається індивідуально, зазвичай на нього йде від кількох тижнів до кількох місяців. Приблизним орієнтиром можна вважати термін 6 місяців після деокупації. Якщо навіть за півроку не вдається відновити повноцінне функціонування, раджу звернутися до психолога, психотерапевта чи психіатра.

На якийсь час новою нормою можна назвати стан «це на мене вплинуло», відчуття, що ваше життя змінилося, і необхідність будувати свою адаптацію та систему бачення світу по-новому.

Цей досвід так чи інакше змінив вашу особистість, і опиратися цьому означало б гальмувати свій процес адаптації. Важливо дати собі можливість відгорювати за тим, що з минулого було втрачено, й оцінити, які нові надбання ви можете взяти з цього — нехай страхітливого — досвіду.

Також ми розповідали про 5 «не можна», правило 6П та інші поради: як підтримувати колег і підлеглих, які безпосередньо зіткнулися з війною.