«Лікарі світу за мир»: чому українці сподіваються, що гроші, які здавали на Червоний Хрест у школі, насправді розкрадали

Із чим у вас асоціюється словосполучення «Лікарі світу за мир»? Адже здебільшого лікарі сприймаються як щось нейтральне — нібито клятва Гіппократа (та її локальні аналоги) зобов’язує їх просто надавати медичну допомогу всім, хто її потребуватиме, незалежно від політичних переконань, моральних якостей тощо. Звісно, на практиці далеко не всі люди мають доступ до цього, особливо якщо опинилися в екстремальних обставинах. Найвідомішою організацією, покликаною допомогти таким людям, залишається Червоний Хрест. Проте якщо до діяльності ЧХ вже давно виникали запитання, то після 24 лютого цього року цей бренд остаточно себе дискредитував. Тому тепер українці жартують: «Сподіваюся, ті 50 копійок, які я здавав на Червоний Хрест у молодших класах, насправді забирав собі хтось зі співробітників школи».

Як же так вийшло?

Репутація Червоного Хреста почала псуватися чи не з початком ХХІ століття. Наприклад, відомо, що після 11 вересня 2001 року Червоний Хрест отримав понад 1 млрд доларів пожертвувань і використав їх для відкриття кількох притулків. Повідомляють про те, що організація брали гроші з рятувальників за їжу та напої. Жертв тимчасово розміщували у готелях, але це теж не те, чим Червоний Хрест може пишатись — адже коли оголошується надзвичайна ситуація, за готелі все одно не потрібно було платити згідно з умовами попередніх контрактів.

Після землетрусу на Гаїті Американський Національний Червоний Хрест зібрав 488 млн доларів. Але виявилося, що АНЧХ не знає, що робити з цими грошима, і тому переказав їх іншим благодійним організаціям. З’ясувалося, що через два роки після землетрусу лише третина з них була витрачена на допомогу потерпілим.

Сама організація завжди була дуже розпливчастою у звітах про те, на що вона використовує гроші пожертвувань, і з річним доходом у 2,6 млрд доларів США не всі ці гроші йдуть туди, куди спочатку планували донори. ЧХ рідко надає належний розподіл витрат, і коли журналіст Slate Magazine Джонатан Кац надіслав електронного листа організації із запитанням, на що саме їй потрібні гроші та скільки було витрачено, вони просто відповіли, сказавши, що йдеться про їжу, ліжка, ковдри та іншу підтримку. Ні грошових деталей, ні конкретних сум.

Туманні методи витрачання коштів ЧХ зрештою змусили Урядовий відділ звітності зауважити, що «не проводяться регулярні незалежні оцінки впливу чи ефективності служб Червоного Хреста у разі стихійних лих». На їхньому веб-сайті зазначено, що 91 % усіх пожертвувань йде на гуманітарні послуги, але в інтерв’ю NPR віце-президент Червоного Хреста з питань ліквідації наслідків стихійних лих і логістики Бред Кейзерман, відповідаючи на запитання «скільки реально з одного долара йде на допомогу», визнав, що не має про це уявлення.

Тож, незважаючи на заяви про «91 %», головний фандрайзер і віце-президент із ліквідації наслідків стихійних лих поняття не мають, скільки грошей навіть йде на програми допомоги. NPR виявив, що під час заходів з надання допомоги Гаїті Американський Національний Червоний Хрест направив 25 % усіх пожертвуваних грошей на внутрішні витрати.

Кількість суперечок навколо ЧХ вражає, і що більше ви заглиблюєтесь у тему, то ситуація виглядає гіршою.

Цікаво, що раніше безумовною перевагою ЧХ вважалось уміння надати допомогу під час війни. Однак російський напад на Україну показав, що в цій ситуації ЧХ цілком гідний потрапити до списку інших організацій, в імпотентності яких українці встигли переконатися: ОБСЄ, ООН, Міжнародна амністія… Насамперед тому, що Червоний Хрест досі називає війну Росії та України «конфліктом».

Також прикро вразив українців намір Міжнародного Комітету Червоного Хреста відкрити офіс у Ростові-на-Дону — мовляв, для допомоги українцям, які опинилися на підконтрольній РФ території. В організації Transparency International Ukraine вважають, що створення таких офісів у Росії — це легалізація депортації, оскільки РФ вивозить українців на свою територію примусово. Червоний Хрест опинився і серед причетних до вивезення українських дітей до Росії й усиновлення їх російськими сім’ями.

Неочікуваною виявилась і безпорадність МКЧХ в організації гуманітарних коридорів. Слід також згадати, що евакуація захисників «Азовсталі» відбувалася зокрема з розрахунком на те, що ЧХ контролює ситуацію, але після вбивства військовополонених в «Оленівці», коли з’ясувалося, що ЧХ не має фактично ніяких важелів впливу на ситуацію і «не гарантував безпеки полонених із «Азова», українці втратили рештки поваги до цієї організації.

Нагадаємо, ми вже писали, чому канадські волонтери припиняють фінансувати Червоний Хрест, висуваючи серйозні звинувачення і закликаючи всіх перестати «довіряти логотипу».

Так, номінально МКЧХ та Товариство Червоного Хреста України (ТЧХУ — Червоний Хрест України) — це різні організації. Однак не можна стверджувати, що між ними нема ніякого зв’язку. Та й до діяльності ТЧХУ в українців також є чимало питань, просто не настільки гострих, бо імітація діяльності й піар на чужих здобутках викликає в українців не настільки сильну ненависть, як підігрування країні-агресору.

Тому загалом можна погодитися, що Червоний Хрест як гуманітарна міжнародна місія повністю дискредитував себе в українській війні.