Збільшити народжуваність в Україні можливо. Демографи знають, як

Українські політики час від часу пропонують деякі заходи для підвищення народжуваності, але зазвичай ці пропозиції мають на меті здобуття електоральних балів, а не реальну зміну ситуації.

Чи можливо взагалі підвищити народжуваність в Україні? Так, відповідають демографи. Завідувачка відділу досліджень демографічних процесів і демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Ірина Курило розповіла GreenPost про результати досліджень очолюваного нею відділу.

В Україні пронаталістський аспект демографічної політики (тобто заохочення дітонародження) переважно представлений лише наданням вагомої грошової допомоги при народженні дитини. Однак помилковим є очікування довготривалого ефекту від запровадження таких заходів — вони спричиняють лише недовготривалу кон’юнктурну реакцію, як уже було доведено минулим досвідом нашої країни і досвідом певних західноєвропейських країн.

Ба більше, такі заходи повинні бути узгодженими й послідовними.

Сама собою вагома допомога при народженні дитини стала важливим і прогресивним кроком як захід піклування держави про добробут населення. Варто зазначити, що наразі доцільно було би диференціювати розмір допомоги при народженні дитини залежно від черговості її народження, адже з народженням другої-третьої  дитини у сімей відчутно збільшується ризик бідності (особливо у перші роки життя немовляти, коли один із батьків перебуває у відпустці для догляду за дитиною).

А ще потрібно визнати, що після закінчення виплат сім’я залишається наодинці з проблемами подальшого утримання й виховання на пристойному рівні дитини/дітей, потреби яких з віком невпинно зростають, а їх задоволення потребує значних фінансових ресурсів. Тому одним із напрямів політики має бути підняття вікової межі щомісячних виплат на дітей сім’ям із дітьми (в ідеалі — до віку досягнення повноліття, як це практикують розвинуті європейські країни).

Доцільно було б пристосувати допомогу родинам з дітьми й пронаталістську політику загалом до вирішення житлових проблем шляхом запровадження відповідних грантів, позик або ж диференціації поточних платежів за житло залежно від числа дітей у сім’ї. Але найголовнішим завданням у цій площині є підвищення стандартів оплати праці до рівня, що забезпечував би як відтворення робочої сили батьків, так і якісне утримання та виховання дітей. Кожна сім’я має відчувати впевненість, що, опираючись на власні сили, вона спроможна надати належне виховання бажаному числу дітей.

Фото: Віктор Крук

Матеріальна підтримка є важливим, проте не єдиним напрямом пронаталістської політики. Іншою важливою сферою є сприяння зайнятості батьків. Інструментами підтримки працюючих батьків є надання зручних оплачуваних відпусток батькам (як матері, так і батьку), забезпечення доступності послуг із догляду за дітьми, створення широких можливостей для «гнучкої» зайнятості батьків, сприяння дружності роботодавців до сімей із дітьми.

Не втрачає актуальності проблема поєднання жінками материнства і професійної діяльності. Залежно від конкретних обставин сім’ї, та чи інша форма зайнятості спроможна послабити конфлікт між зайнятістю жінок на ринку праці та вихованням дітей. Найбільш прийнятним для жінок із малолітніми дітьми є гнучкий графік роботи. Однак навіть на тих підприємствах, де запровадження такої форми зайнятості не чинить перепон виробничому процесу, роботодавці часто відмовляють жінкам. Розвиток і поширення інформаційних технологій, а також умови пандемії COVID-19 підняли значущість дистанційної зайнятості, але все ще недостатньо відпрацьованим лишається нормативно-правовий механізм використання цієї форми зайнятості та обмеженим — коло робіт, де вона практикується, що обмежує працівників у можливостях нею скористатися на постійній основі. 

Актуальною є й проблема поєднання професійної діяльності з виконанням обов’язків батька. Однак у нас практично відсутня сама постановка питання про врахування інтересів батька дитини (принаймні маленької дитини) під час організації його робочого часу на підприємстві (виробництві), що значно перешкоджає подоланню стереотипу сприйняття чоловіка як виключно годувальника у родині.

Фото: Віктор Крук

Окрім того, потребує удосконалення ринок соціальних послуг для догляду за дітьми, їх виховання і навчання, зокрема модернізація системи дошкільних закладів, поліпшення умов їхньої діяльності, підвищення якості і різноманітності послуг, їхньої територіальної доступності. Особливої уваги вимагає режим роботи дитячих садків, де практично не враховуються різноманітні графіки роботи батьків (наприклад, позмінна робота). Соціологічні опитування показали, що найбільш прийнятним є гнучкий графік роботи дитячих садків, що дав би змогу поєднувати виховання дитини вдома та її соціалізацію у колективі однолітків. Наприклад, дитина могла би перебувати у дитячому садку лише до або після обіду, два чи три дні на тиждень, і при цьому оплата послуг дитячого закладу розраховувалась відповідно до терміну перебування у ньому дитини. Доцільним також є запровадження сімейних дитячих садків (особливо у сільській місцевості); перегляду потребують нормативи наповнюваності груп у дошкільних закладах тощо.

Лише комплексне вирішення згаданих проблем здатне сформувати у потенційних батьків упевненість у завтрашньому дні, таку необхідну для втілення в життя їхніх дітородних орієнтацій та планів, і зрештою — для реалізації наявних резервів підвищення народжуваності в Україні, яка останніми роками знову опустилась до найнижчих в Європі рівнів.

Також ми розповідали про Всесвітній день народонаселення: чи можна зупинити вимирання України.