Всесвітній день народонаселення: чи можна зупинити вимирання України

11 липня відзначають Всесвітній день народонаселення. Загальновідомо, що Україні нема чого святкувати: чисельність населення нашої країни вже тривалий час скорочується рекордно високими темпами. Завідувачка відділу досліджень демографічних процесів і демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Ірина Курило розповіла GreenPost про те, що відбувається з кількістю українців і що з цим можна зробити.

Україна б’є рекорди. На жаль, депопуляційні

Провідним фактором демографічних втрат виступає депопуляція – перевищення числа померлих над числом народжень. Масштаби депопуляції протягом першого десятиріччя незалежності країни невпинно зростали, на початку нового cторіччя стабілізувалися, а у 2005–2012 рр. депопуляційний розрив навіть скорочувався завдяки як підвищенню народжуваності, так і зниженню смертності. Однак надалі тенденція поглиблення депопуляції в Україні відновилася і триває дотепер. У 2019 р. за рахунок природного скорочення населення країни зменшилося на 272,3 тис. осіб (без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях). Тож обсяг річних депопуляційних втрат співставний із чисельністю мешканців такого обласного центру, як м. Хмельницький, та у 1,9 раза перевищує величину природного убутку населення країни ще в 2012 р. І хоч депопуляція на європейських теренах загалом не є чимось екстраординарним, однак саме Україна, поряд із Болгарією та Сербією, належить до трійки держав із найвищою інтенсивністю природного убутку населення.

Народжувати нема кому

Наразі (як це було і на межі 1990 та 2000 рр.) Україна має найнижчий в Європі рівень народжуваності: сумарний рівень народжуваності в Україні – 1,2 дитини, в середньому за країнами ЄС — 1,56 дитини. Що ще більш показово, України критично відстає від розвинутих європейських країн за тривалістю життя: українські жінки живуть у середньому на 6 років, а чоловіки – на 11 років менше, ніж мешканці ЄС. Головним чинником таких відмінностей є висока передчасна смертність: в Україні її рівень, приміром, більш ніж утричі перевищує такий у Швеції.

Україна також належить до тридцяти найстаріших держав світу, що зумовлює як невідворотність масштабної депопуляції на осяжну перспективу, так і гостроту соціально-економічних викликів прогресуючого старіння населення. (За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України у 2030 р. питома вага осіб у віці 65 років і старше досягне 20%, а після 2050 р. становитиме чверть населення країни.) Поглибленню вікових диспропорцій в демографічно старому населенні України сприяє і міграційний відтік молоді й осіб середнього працездатного віку в розвинуті країни. Відсутність для широких мас економічно активного населення можливостей забезпечити матеріальну основу високої якості життя засвідчує значна поширеність зовнішніх трудових міграцій: Україна на сьогодні залишається однією з найбільших європейських країн-постачальників робочої сили, а також і навчальних мігрантів.

Чи можна зупинити вимирання України

Для розробки й реалізації обгрунтованої політики у відповідь на затяжний кризовий демографічний стан України слід визначитися з пріоритетами щодо державного регулювання в цій сфері та сформувати належну базу соціально-демографічної інформації як для якісної «діагностики» наявної ситуації, так і для подальшого моніторингу стану справ та очікуваних змін. При визначенні пріоритетів політики (коротко- й середньострокових) слід враховувати:

• контекст глобальної коронавірусної кризи і несприяливої соціально-економічної динаміки та їх вплив на демографічний стан;
• прогресивний і незворотній характер старіння населення, необхідність адаптації до нього;
• невеликі резерви підвищення народжуваності та обмежені можливості матеріального заохочення дітородної активності;
• сучасну злободенність проблем зі здоров’ям населення країни (посилену надзичайними подіями останнього часу) та наявні значні резерви скорочення передчасної смертності.

Надзвичайні умови епідемії COVID-19 й економічної кризи найближчим часом негативно впливатимуть на народжуваність у європейських країнах (зокрема в Україні). Сімейна політика в цих умовах має бути спрямована на зменшення фінансових і інших ризиків для родин із дітьми, що дало би змогу мінімізувати падіння народжуваності в найближчий рік-два, уникнути дестабілізації шлюбно-сімейної ситуації та очікувати можливого компенсаційного приросту народжень у подальшому.

Пріоритетом же соціально-демографічної політики в Україні наразі має бути збереження здоров’я населення та скорочення смертності від причин, яким можна запобігти. Політика у цій царині має виходити за межі власне системи охо­рони здоров’я, беручи до уваги всі соціально-економічні фактори здоров’я, а також особливу значущість поведінкових детермінант, санітарно-гігієнічної культури для збереження життя та здоров’я людей в умовах, що нині склалися. Наприклад, суттєво зменшити вплив інфекційних хвороб наразі можливо шляхом дотримання правил гігієни та відповідних профілактичних заходів. Необхідність адекватної відповіді на виклики щодо хронічних неінфекційних хвороб нині поєднується з імперативом швидкого реагування на інфекційні епідемічні загрози.