Четвер, 22 Жовтня 2020
Догори
Дати відгук

Україна на демографічній мапі світу: чи може нас знову бути 52 мільйони?

Демографи запевняють: усе не так однозначно

7 хв на прочитання11 Липня 2020, 12:30 537
Поділитись:

11 липня – Всесвітній день народонаселення. Дивлячись на статистику, можна вирішити, що для українців це сумне свято: адже населення України неухильно старіє і скорочується. Та, можливо  не все так погано ? Про ситуацію з народонаселенням в країні GreenPost розповіла завідувачка відділу досліджень демографічних процесів і демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Ірина Курило.

Як із цим у світі

За минуле ХХ сторіччя людей на планеті побільшало вчетверо. У 2011 р. кількість населення світу впритул наблизилась до 7 мільярдів, а вже у 2019 р. сягнула 7,7 мільярдів осіб. ООН прогнозує, що до 2050 р. на Землі житиме понад 9,8 млрд осіб (а це вшестеро більше, ніж було на початку ХХ сторіччя).

Однак українці, читаючи про глобальну демографічну проблему в контексті надшвидкого зростання чисельності населення Землі, дивуються: і де ж це перенаселення? Насправді ж проблема складніша – йдеться про нерівномірність та диспропорційність глобального зростання населення, викликану суперечливими тенденціями демографічного розвитку різних регіонів світу. Так, наприклад, лише за другу половину ХХ ст. населення Африки зросло майже у 4 рази, Латинської Америки – у 2,7 раза, при цьому чисельність населення Європи збільшилась тільки в 1,3 раза. Й у найближчі десятиріччя приріст чисельності жителів планети відбуватиметься за рахунок населення Азії та Африки. До кінця ж поточного століття левова частка приросту населення світу припадатиме саме на Африку.

Подібна нерівномірність зумовлює посилення світової демографічної асиметрії, що породжує низку проблем. Надшвидке зростання чисельності населення у найменш розвинутих регіонах посилює бідність, стає перепоною на шляху їх соціально-економічного й культурного розвитку. Натомість у розвинутих країнах Європи і світу на тлі демографічного старіння поширюються тенденції депопуляції й посилюється «міграційний тиск» на ці регіони.

Попри оманливу статистику останніх років, пік зростання населення планети припав на 1965-1970 рр.: тоді середньорічний темп приросту сягав 2%. Тепер же темпи сповільнились, і на середину ХХІ сторіччя середньорічний темп приросту чисельності населення світу знизиться у 2,5 рази – до 0,44%.

До цього часу в розвинутих країнах чисельність населення практично стабілізується, а в менш розвинутих – продовжуватиме рости, хоч і з поступальним зниженням темпів зростання. Уже наразі чисельність населення в розвинутих країнах збільшується вельми повільно й переважно за рахунок притоку мігрантів, позаяк природний приріст у них останніми роками прямує до нуля.

Тож на відміну від ХХ «сторіччя зростання», ХХІ сторіччя в демографічній історії людства буде періодом демографічного старіння, тобто збільшення частки літніх та старих людей у загальній чисельності населення. До таких глибинних змін у віковій структурі населення призводить довготривале підвищення тривалості життя та зниження народжуваності.

Найвищим рівнем постаріння населення нині вирізняються країни Європи й Північної Америки, а також розвинуті країни інших регіонів світу. Проте, саме за поточне сторіччя цей демографічний тренд виявиться або ж посилиться й у менш розвинутих країнах.

Демографічне старіння зумовлює низку викликів, що постають перед суспільством зі значною часткою літніх людей. Вони стосуються насамперед сфери публічних фінансів (зокрема збільшення потреб у пенсійних коштах), функціонування ринку праці (зі старіючою робочою силою та зменшенням частки працездатних контингентів загалом), розвитку системи охорони здоров'я й соціальних послуг, орієнтованих на літніх осіб тощо.

Ми живемо у світі демографічних контрастів. Різниця в середній тривалості життя між найбільш та найменш розвинутими регіонами планети нині становить у середньому 15 років, смертність немовлят у найменш розвинутих країнах перевищує таку ж смертність для розвинутого світу в 10 разів, а сумарна народжуваність у найменш розвинутих регіонах – вища більш ніж у 2,5 раза.

Рівень урбанізованості більш розвинутих країн світу перевищує такий для найменш розвинутих також майже у два з половиною рази, а за рівнем постаріння (часткою осіб віком 65 років і старше) відповідне перевищення нині становить 4,5 раза.

Тож від активності зусиль по зниженню зависокої передчасної смертності та народжуваності в менш розвинутих країнах світу та від успішної адаптації більш розвинутих країн до умов і викликів демографічного старіння й депопуляції залежатимуть не тільки демографічний стан і перспективи планети Земля, але й можливості скорочення нерівномірності й диспропорцій економічного зростання та людського розвитку в світі, вирішення нагальних гуманітарних та екологічних проблем, досягнення культурного піднесення та забезпечення сталого розвитку в поточному сторіччі на всій нашій планеті.

Україна в тренді

Найбільш гострими є проблеми соціального захисту населення старших вікових груп, подолання дефіциту робочої сили, які постали в тих країнах Східної й Центральної Європи, де населення і старіє, й прискорено зменшується внаслідок депопуляції. Ми це можемо бачити і в Україні, яка нині входить до тридцяти найстаріших країн світу. При цьому поглибленню певних вікових диспропорцій у населення сприяє також і міграційний відтік молоді та осіб середнього працездатного віку до найбільш розвинутих країн.  У цьому місці доцільно було би згадати про те, як під впливом міграційних та інших процесів змінився етнічний склад населення України, але цю інформацію дає лише перепис, а його не було з 2001 року.

Зниження смертності, що веде до величезного приросту тривалості життя людей, стало одним із основних досягнень людства. На теренах сучасної України певне скорочення загальновисокого рівня смертності розпочалось в рамках «старту» демографічного (й епідеміологічного) переходу ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя. На певних етапах цього процесу Україні вдавалось, за винятком періодів значних людських втрат від час соціальних катаклізмів (воєн, голодоморів), досягати успіхів у збільшенні тривалості життя.

Так, після Другої Світової війни, починаючи з 1950 р., близько 15 років динаміка смертності була вельми сприятливою, внаслідок чого у середині 1960-х років тривалість життя в Україні була на рівні таких розвинутих європейських країн, як Велика Британія чи Франція, і при цьому відчутно перевершувала Японію – сучасного світового лідера за тривалістю життя. Однак надалі відбулася певна стабілізація рівня смертності, і з другої половини 1960-х поступальне зростання тривалості життя в Україні припинилось. Країна почала відставати від розвинутих європейських сусідів, які за наступні десятиріччя суттєво просунулися саме в справі поліпшення якості життя населення, формування культури здоров’язбереження, профілактики неінфекційних хвороб тощо.

Зрештою наразі в Україні середня  тривалість життя жінок (станом на 2018 р. – 77,7 років) є в середньому на 5-6 років, а українських чоловіків (станом на 2018 р. - 67,8 років) більш ніж на 10 років меншою, ніж у ЄС. Критичними точками сучасної ситуації зі смертністю та тривалістю життя в Україні є висока смертність у працездатному віці, яка виступає однією з важливих складових формування підвищеного рівня передчасної смертності (у віці до 65 років), а також істотна надсмертність чоловіків порівняно з жінками.

Жодні соціально-економічні реформи в Україні не можуть забезпечити нову якість економічного зростання та соціального розвитку в умовах, коли значна частина індивідів помирає ще до завершення періоду активної економічної діяльності, причому нерідко від тих причин, смертям від яких у цьому віці можна було б запобігти. Саме висока передчасна смертність є головним чинником, який зумовлює різницю між середньою очікуваною тривалістю життя в Україні та більш розвинених країнах Європи й світу.

Загалом же резерви скорочення передчасної смертності й подовження тривалості життя в Україні, особливо з огляду на «накопичене» суттєве відставання від європейських країн, все ще очікують своєї повномасштабної реалізації.

Хотілось би закінчити на оптимістичній ноті, однак депопуляція на осяжну перспективу безальтернативна, тому шансів на 52 мільйони немає.

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.