Чи справді «Вікно життя» — найкращий варіант для покинутих немовлят

«Вікно життя» — ідея аж ніяк не нова, їй скоро тисяча років. У ХІІ ст. тодішній папа римський Інокентій ІІІ ініціював створення таких місць, щоб небажані малюки отримали шанс на життя.

«Вікно життя» — це фактично спеціально обладнане місце для анонімної відмови від дитини. Ставлення до такої ініціативи в українців доволі неоднозначне: частина тих, хто взагалі знає про таку можливість, бажає таким лихо-матерям усіляких кар аж до смертної, а інша частина вважає, що це шанс для дитини на кращу долю, адже не від гарного життя жінка наважується на такий крок… Як же насправді виглядає «Вікно життя»? GreenPost розбирається на прикладі Києва.

«Куди бігти»

Перше «Вікно життя» в Києві з’явилося у 2010 р. на базі Центральної міської лікарні № 10. Проте наразі у столиці функціонує єдине «Вікно життя» — у Київському міському центрі репродуктивної та перинатальної медицини.

Відкриття та утримання «Вікна життя» вартувало приблизно в 5000 грн. На це лікарні не виділяли додаткових грошей із міського бюджету.

«Створили ми його у 2014 р. власним коштом за ініціативою нашого директора. Пробити вікно в стіні й облаштувати все так, щоб там можна було залишити немовля, не так дорого й коштує», — говорить Олена Тетеріна, завідувач відділенням інтенсивної терапії новонароджених.

Як працює «Вікно життя»

У фільмах про Європу ви могли бачити такі «Вікна життя», створені при пологових будинках, лікарнях чи монастирях. Там матір, яка відмовляється від немовляти, кладе його у спеціальний бокс, і, якщо за 30 секунд вона не передумала й не забрала дитину назад, то двері автоматично блокуються, і сигнал сповіщає медиків про появу «клієнта».

У наших реаліях усе простіше та скромніше. Жодних датчиків чи дверцят, що блокуються.

«Ми просто до вікна, яке можна було відчинити з вулиці, поставили сповивальний столик, ширму, там завжди лежить теплий матрацик і пелюшка», — розповідає Олена Тетеріна.

На центральному вході до центру велика вивіска «Вікно життя» вказує, куди треба підходити. Розташоване воно не на центральному вході, а збоку, в куточку, тому особливо не видно, хто туди заходить.

Візуально «Вікно життя» — це звичайне вікно, яке можна відчинити цілодобово, натиснути кнопку дзвінка — і коли лунає дзвінок, туди негайно йдуть дитячі лікарі.

Вікно життя зсередини виходить на санітарний пропускник, тому навіть якщо жінка не натисне на дзвінок, лікар чи медсестра, які сидять на санпропускнику цілодобово, почують, коли відчиняється вікно.

«Але зберігається таємниця: саме вікно від поста працівників відгороджене ширмою, і звук вони почують, але побачити, хто це зробив, вони не можуть», — розповідає Олена Тетеріна.

Відео- чи фотозйомка не робляться, адже жінка приносить дитину добровільно, тому її ніхто бачить і не розшукує. Олена Тетеріна пояснює, що коли жінка залишає дитину у «Вікні життя», то зберігається конфіденційність («це важливо, бо вони бояться, хвилюються, соромляться»),  тому що жінка залишає дитину під медичним наглядом і в безпеці, а не викидає десь у лісі.

«Ми керувалися тим, щоб урятувати життя. Щоб дитина у будь-яку пору року потрапляла у безпечні, комфортні умови», — говорить лікарка.

Скількох дітей було врятовано таким чином

За цей час у київському «Вікні життя» залишили три дитини: у 2019 р. протягом місяця дві дитини (одна в липні, наступна в серпні) і третю дитину вже у 2020 р. Усі діти були здорові, доглянуті, новонароджені — після огляду лікарі встановили, що їм 2–3 дні життя.

Яка подальша доля цих дітей

Протягом кількох днів проводять обстеження та готують усі необхідні документи, щоб перевести дитину в Будинок малюка. Упродовж двох місяців мати може забрати дитину назад. Якщо ж мати не озвалася, то дитина за законодавством вважатиметься позбавленою батьківського піклування (тобто сиротою). Тоді Служба у справах дітей надає відповідний статус і вносить дані в базу — тоді дитину можна всиновити /вдочерити.

Шанси на нових батьків у таких дітей дуже непогані: в Україні велика черга на всиновлення саме немовлят.

Звичайно, важко сказати який варіант вибрали би самі немовлята — залишитися з матір’ю, готовою від них відмовитися, чи потрапити в сім’ю, яка мріяла про дитинку. Але до відкриття «Вікна життя» поліція неодноразово знаходила покинутих немовлят на смітниках тощо, і мало кого з них вдавалося врятувати. Тому ініціатива папи римського однозначно є гуманною та потрібною.

До слова, трирічна дитина не витримала побоїв рідної матері та померла.