Чому не варто виключати солодке з раціону: радить фітнес-тренер

Фітнес-тренер Віктор Мандзяк вигадав термін «солодкофобія».

«А якщо фобія охоплює всю популяцію, це вже не фобія, а нова норма. Сучасна людина боїться солодкого, бо переконана, що воно псує їй фігуpу. Солодке — погано, всі ми це знаємо. А чи замислюється сучасна людина, як сформувалось це переконання?» — запитує Віктор Мандзяк.

Він пояснює, що, оскільки людського життя би не вистачило на те, аби розібратися в усіх сферах,  то, якщо нас хвилює якесь питання, ми знаходимо авторитета у відповідній сфері та покладаємось на його думку.

«Це найбільш економний спосіб орієнтації в реальності. Але він має свої хиби. Авторитет — не істина в найвищій інстанції. Він просто людина, а людям властиво помилятися. Та й як ми вибираємо тих авторитетів? Якщо автор гарно висловлюється, то він хороший спеціаліст (ефект ореолу). Якщо автор підтверджує мої переконання, він мій кумир (упередженість підтвердження). А якщо в нього ще й багато підписників, то він точно знає істину. Ну не може на ідіота підписатись півмільйона. Може, по собі знаю. А якщо на ньому білий халат чи він доктор наук? Бути йому нашим гуру, без варіантів. От ми знаходимо модного дієтологa, який нам пропонує солодке виключити з раціону, замінивши на фрукти. Дієтолог не бачить за деревами лісу, а нам і дерев не треба розглядати, ми взагалі не дивимося, тільки слухаємо свого кумира. Без долі скептицизму та критичного мислення. Як зомбі», — говорить Віктор Мандзяк.

Фітнес-тренер пояснює, чому солодке — солодке. Наприклад, «рис нас дурить, приховуючи свою солодкість» — він також солодкий, просто наші рецептори цього не відчувають, адже глюкоза в рисі зв'язана між собою. Рис стає по-справжньому солодким аж у тонкому кишківнику, де смакових рецепторів нема.

«Рис як лис, надурив всіх тих, що бояться солодкого, аби потрапити до їхнього столу, а потім до живота. Але рис не єдиний аферист. Подібні фокуси з нами провертає гречка, вівсянка, картопля та навіть кіноа. Виходить, що люди бояться цукру тільки тому, що він чесний, і всім показує свою солодку душу. Але я вам пропоную залишити цукор у раціоні не через його щирість. Правда в тому, що ми любимо солодке. І ця любов множиться на два, коли ми собі його забороняємо», — говорить Віктор Мандзяк.

Він пояснює, що депривація завжди веде до бажання отримати депривоване. Тому коли людина, переконана в тому, що солодке — ворог для фігуpи, забороняє собі солодке, то «на третій годині цього знущання вона зривається та з'їдає півторта», відтак звинувачує себе у відсутності сили волі, і «сповнена рішучості, знову сідає на «несолодку дієту», але за деякий час епізод обжиpання повторюється.

«В результаті черево pосте, а настрій і самооцінка, навпаки, знижуються. Низька самооцінка та знижений настрій — не найкращі друзі в боротьбі із зaйвою вaгою (вони взагалі нікудишні друзі, з ними жити важко). Боротьба із зaйвою вaгою призвела до зaйвої вaги. Приїхали», — констатує Віктор Мандзяк.

Він закликає не кидатися в крайнощі та дозволяти собі трохи солодкого — запевняє, що так його менше хотітиметься, ніж якщо його собі забороняти.

«Сxудненню солодке теж не завадить, головне, знати міру», — переконаний фітнес-тренер.

Також ми розповідали, як кинути курити та не набрати вагу: радить фітнес-тренер.