Важко сказати чоловікові «ні»: психолог розповідає, чому так відбувається і як це змінити

Говорити «ні» може бути важко, зокрема через бажання бути гарною людиною. Група онлайн-дослідників YouGov з'ясувала, що жінки схильні догоджати людям частіше за чоловіків. Тому їм складніше відмовити не лише партнерові, а й начальникові чи навіть просто випадковому знайомому. «Дзеркало» поговорило з психологом Ганною Матуляк і розібралося, звідки береться невміння відмовляти і як навчитися говорити «ні».

Чому деяким людям так важко відмовляти іншим?

Те, як ми будуємо стосунки, закладається у дитинстві: під час спілкування з нашими батьками, близькими та іншими значними дорослими, пояснює Ганна Матуляк. Наприклад, батько ставив перед дитиною тарілку з кашею і казав: «Їж», а вона відповідала: «Я вже наївся і більше не хочу». Якщо батько не прислухався до цього бажання й у відповідь сказав: «Я ось для тебе старався. Ти що, мене не любиш? — то згодом дитина починає розуміти, що дослухатися до себе — не найкраща ідея.

— Дитина відчуває, що їй потрібно максимально підлаштовуватися під бажання близької значущої людини та її очікування від себе, бо інакше можна залишитися на самоті. Так поступово втрачається контакт із собою, зі своїми почуттями, бажаннями, потребами, а пізніше весь цей багаж переноситься вже у дорослі стосунки, — пояснює Ганна Матуляк.

У такому разі, за словами психолога, через призму свого досвіду людина сприймає відмову як загрозу втрати близькості. І цей досвід відбивається не лише у близьких стосунках із партнером, а й у відносинах із начальниками, друзями, подругами.

Особливо цей патерн закріплюється, якщо у дитинстві у відповідь на відмову дитиною маніпулюють: наприклад, кажуть, «як ти смієш суперечити». Це переконує її в тому, що вона неправа і її думка не має значення. Закріплюється установка: «Якщо я буду іншим, відрізнятимусь від твоїх очікувань — ти мене не приймеш чи не любитимеш».

Також відмова може бути пов'язана з почуттям провини. За словами Ганни Матуляк, важливо усвідомити, що іноді це може бути ірраціональним почуттям, яке не пов'язане з реальною провиною. Тобто ви можете бути винними тільки в тому, за що відповідаєте: наприклад, щось пообіцяли, але не зробили.

— Ірраціональне почуття провини з'являється, якщо ви не виправдовуєте чиїсь очікування. Але ви не можете впливати на те, які очікування від вас у інших людей, — каже психолог. — Може, хтось і мріє бачити мене балериною, але я в цьому не винна. Якщо ви розпізнали ірраціональну провину, спробуйте дивитися на неї як податок на незалежність і свободу. Тобто якщо ми хочемо почуватися вільними, якщо ми хочемо робити вибір на користь себе, то цілком очевидно, що ми чимось пожертвуємо. Наприклад, перестанемо бути добрими в чиїхось очах або когось образимо. Але це природна реакція, коли людина перестає бути зручною для інших.

А що поганого в тому, щоб бути зручною людиною?

Ганна Матуляк наголошує: якщо ми не вміємо говорити «ні», то насправді ми не вміємо говорити «так». Тому що і відмова, і згода на щось — це готовність бути собою, вибудовувати свої особисті межі та захищати своє уявлення про те, що для нас є прийнятним, а що ні.

— Дуже важливо розуміти, що, говорячи «так» чомусь, ми автоматично говоримо «ні» чомусь іншому, так само й у зворотному напрямку, — каже психолог. — Наприклад, я говорю «ні» гостям або відмовляюся виконувати додаткову роботу — це означає, я говорю «так» відпочинку та турботі про себе в цей же момент. Це не про вибір всього життя, але це важливий вибір у конкретний час особисто для мене.

Як тоді навчитися говорити «ні»?

Щоб зрозуміти, що важливо саме для вас, необхідно вибудовувати контакт із собою, зі своїми потребами та бажаннями. Ганна Матуляк каже, що підвищити чутливість до них можна за допомогою рефлексії та внутрішньої роботи. Оптимальний інструмент тут — групова й індивідуальна психотерапія. Але можна почати вибудовувати контакт із собою самостійно. Для цього варто поставити собі ключові запитання: Хто я? Який я? Куди я йду? Навіщо? Хто поряд зі мною? Що для мене цінне? І що для мене важливе?

— Важливо бути готовими до того, що якщо ви почнете вибудовувати свої межі, для вашого оточення така поведінка буде незвичною. Але треба продовжувати працювати над цим, навіть якщо ви відчуваєте провину і стикаєтеся з опором оточуючих, і робити це по маленькому кроку у напрямі своєї свободи, — каже Ганна Матуляк. — Помилково думати, що настане той момент, коли всі знайомі зберуться і скажуть: «Давай, починай нам говорити «ні»! Почни нам відмовляти, ми вже нахабніли користуватися тобою». Цей день, звісно, не настане і такого не станеться.

Практику можна розпочати із простого тренування. Наприклад, зазвичай, щоб уникнути незручності, ви погоджуєтесь, якщо вам пропонують щось купити. Але психолог радить перед походом у магазин поставити собі чітке завдання – треба у будь-якому разі сказати «ні». Відмовити незнайомим людям, із якими нас не пов'язують емоційні стосунки, простіше, ніж близьким.

— І найголовніше — після такого тренування усвідомити, що після вашої відмови катастрофи не сталося, світ не зруйнувався, а людина, якій ви відмовили, не померла. Все лишилося, як і раніше.

Також нагадаємо, «якщо звернутися вчасно — знадобиться психолог, якщо затягнути — психіатр»: чим загрожує емоційне вигорання в умовах війни.