Універсальних ознак закінчення пандемії не існує — джерело

Універсального визначення епідеміологічних параметрів закінчення пандемії не існує, наголошує рецензований медичний тижневик BMJ, один із найстаріших медичних часописів світу.

«Тоді за яким показником ми будемо знати, що це насправді закінчилося? Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила пандемію COVID-19, але хто скаже нам, коли вона закінчиться?» — ставлять питання в матеріалі.

Річ у тім, що повсюдність інформаційних панелей допомогла створити відчуття, що пандемія закінчиться, коли всі показники на панелі приладів досягнуть нуля (інфекції, випадки захворювання, смерті) або 100 (відсоток вакцинованих). Однак респіраторні пандемії минулого століття показують, що закінчення не є однозначним, і що завершення пандемії краще розуміти як відновлення соціального життя, а не досягнення конкретних епідеміологічних цілей.

Видання наголошує, що респіраторні пандемії останніх 130 років супроводжувалися щорічними сезонними хвилями, підживлюваними вірусною ендемічністю, яка зазвичай триває до наступної пандемії. Хоча багато науковців описують «іспанку» як три хвилі від «1918 до 1919», посилання на пандемію «1918–1920» також є, зазвичай охоплюючи те, що деякі називають «четвертою хвилею». Пандемію «азіатського грипу» століття зазвичай описують як подію з двома хвилями з 1957 до 1958 року, але інші включають третю хвилю, яка поклала кінець пандемії у 1959 році.

Ця мінливість у датуванні історичних пандемій підкреслює неточний характер використання показників смертності для визначення, навіть ретроспективно, «кінця» пандемії та початку міжпандемічного періоду. Наприклад, сьогодні CDC стверджує, що приблизно 100 000 американців померли під час кожної з пандемій грипу 1957 і 1968 років. Але ці оцінки включають випадки смерті, які відбувалися у періоди між пандеміями (1957–1960 і 1968–1972 рр. відповідно).

Ідея, підкріплена інформаційними панелями, про те, що пандемія закінчується, коли кількість випадків або смертність знижується до нуля, суперечить історичним доказам того, що значні показники захворюваності та смертності від грипу продовжують спостерігатися сезон за сезоном між пандеміями. Наприклад, у міжпандемічний сезон 1928–1929 рр., за оцінками, понад 100 000 смертей, пов’язаних із грипом A/H1N1 (пандемічний вірус 1918 р.), зафіксовано у Сполучених Штатах у популяції на одну третину сучасної. Крім того, може бути складно визначити, які смерті можна віднести до пандемії, а які — належать до міжпандемічного періоду. Відмінності не є тривіальними, оскільки надлишкова смертність є класичним показником для оцінки тяжкості. Міжпандемічні роки іноді мали більшу кількість загиблих, ніж наступні сезони пандемії, наприклад, сезон 1946-47, який передував сезону пандемії 1957–58 років.

Отже, кінець пандемії не можна визначити за відсутністю надлишкових смертей, пов’язаних зі збудником пандемії, переконані в BMJ.

Також ми писали, що пандемія не може стати підставою впровадження тотального контролю над людьми — Рада Євангельських Протестантських Церков України.