«Унікальна можливість перебудувати радянські міста»: що змінилося для українських урбаністів за останні 600 із лишком днів

Сьогодні, 8 листопада, відзначають Всесвітній день містобудування (урбанізму). Багато українців узагалі не замислюється про те, що таке урбаністика, а тим більше про те, які виклики постають перед нею в нинішніх умовах. Проте насправді ми щодня маємо справу з урбаністикою — просто не завжди замислюємося, що це саме вона.

Урбаністика як наука вивчає закономірності розвитку міст, урбанізованих територій і впливу цих територій на людей — функціонування міста і людей як єдиного середовища, де все впливає на все. Що змінилося для українських урбаністів за останні 600 із лишком днів? Про це у коментарі GreenPost розповів Михайло Тацій — містопланувальник, інженер з проектування вулиць і доріг.

Насамперед він наголосив, що деякі українські міста й індустріальні території зазнали значних пошкоджень — «деякі, грубо кажучи, в нуль», де знищено понад 80 % забудови. Після цього місто вже не є придатним для відбудови — можливе хіба що величезне нове будівництво.

По-друге, експерт зазначив значний відтік людського капіталу — «так би мовити, вихід людей із міста».

Бо ситуація, наприклад, минулої зими показала, що в містах кількість ресурсів може бути значною, але при цьому досить обмеженою. І коли людина залежить від зовнішніх постачальників, і звичні для неї блага в один момент обрубаються — вона з цим нічого не може зробити. Це теж сприяє психологічній втомі та спонукає до рішення перейти на повністю автономні джерела будь-яких послуг, зокрема комунальних. А найпростіше це зробити в садибній чи сільській забудові», — зазначає Михайло Тацій.

Проте він підкреслює, що з іншого боку це дає і нові можливості.

«Як у SWOT-аналізі: є загрози, а є можливості — й одна й та сама річ може бути як загрозою (вихід людей із міст), так і можливістю (зокрема зробити міста і постачання послуг більш децентралізованими», — говорить містобудівельник.

Він нагадує про те, що було зроблено ще тієї зими — встановлення генераторів і електропавербанків великих габаритів і великої ємності.

«Це те, що можна було організувати доволі швидко. Та навіть зараз біля всіх лікарень стоять такі генератори розміром із невеличкий кіоск, але тим не менш їх вистачає», — каже Михайло Тацій.

Він наводить і інші приклади. Зокрема в українських містах наразі мінімальний рівень для опалення у старих, сформованих районах — це районна котельня (якщо не брати до уваги нові будинки, які мають власні котли). Коли така котельня виходить із ладу, то весь район залишається без тепла. Проте вже почали з’являтися невеликі — «умовно кажучи, дворові» — котли, які живлять 2-3 будинки. Такі котли не займають багато місця на прибудинковій території, натомість можуть накопичувати власний запас палива і в разі відключення від центральної системи здатні деякий час працювати автономно — зазвичай їхнього палива вистачає, щоб полагодити центральну систему.

Так само на прибудинковій території почали будувати підземні резервуари з водою, які можуть слугувати мешканцям у разі відключення центрального водопостачання.

«У нас зараз — на жаль чи на щастя, не знаю — виникла унікальна можливість перебудувати радянські міста, радянські мікрорайони, які були знищені або пошкоджені внаслідок бойових дій, за новими принципами з новими підходами, оскільки практика показала, що радянські міста в умовах «дикого капіталізму» не працюють. Тому це історичний шанс відбудувати наші міста з використанням більш сучасних підходів і подивитися, що в того вийде», — вважає Михайло Тацій.

Також ми писали про велосипедну інфраструктуру двох столиць: Київ проти Боготи.