"Вода - наша, а дно - комунальне". Інтерв'ю з в.о. голови Держводагентства Михайлом Хорєвим
Чи ефективно споживаємо запаси Н2О?
Михайло Хорєв
Для чого метеорологам бубни? Чи буде у нас цьогоріч вода у кранах? Як позначиться посуха на урожаї? Чи потрібний анбандлінг (розділення) системи управління водою за прикладом «Нафтогазу»? Що робити з енергопожираючим спадком Хрущова-Брежнєва? Скільки коштує сучасна лабораторія моніторингу якості води? Чому притоки Дніпра не впадають у Дніпро? За що відповідає і до чого геть непричетне головне водне відомство країни?
Відповіді на ці та інші питання про наші річки та забезпечення України водою – в інтерв’ю виконувача обов’язків голови Державного агентства водних ресурсів України Михайла Хорєва.
Михайло Хорєв. 37 років, випускник географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність – гідрологія та гідрохімія). У системі Держводагентства працює з 2006. Починав у Дніпровському управлінні водних ресурсів, з 2008 – головний спеціаліст Держводгоспу України; з 2014 – начальник відділу координації діяльності територіальних органів управління водних ресурсів. У 2016 переміг у конкурсі на посаду першого заступника голови Держводагентства. З 28 жовтня 2019 виконує обов’язки голови Держводагентства.
Пане Михайле, місяць тому Ви попереджали, що 2020-й настільки маловодний, що навіть – уперше за 120 років – весняної повені не буде. Схоже, прогнози справджуються? Тож, чи вистачить нам води у цьому сезоні?
Прогнози – річ невдячна, але ризики треба бачити і бути готовими до складних сценаріїв. Поки що дані Укргідрометцентру – насправді я просто озвучив результати їхніх досліджень – говорять про те, що небезпека малої водності, зважаючи на погодно-кліматичні зміни, що спостерігаються останнім часом, залишається.
Зима була малосніжна, восени було мало дощів. У попередні роки навесні ми переймалися тим, як пропустити зайву воду, як пом’якшити наслідки повені. Водосховища, у першу чергу дніпровські, починали наповнювати лише у березні. Резервний об’єм каскаду якраз слугував для того, щоб стримати надлишок води, яка йшла з верхів’їв. Але цього року ми почали наповнювати водосховища на місяць раніше. Ні повені, ні надлишку води не очікується.
Проте, з урахуванням обсягу річного стоку та кількості води, яка забирається і використовується (за даними обліку водокористування), заакумульованої в основних водосховищах води має вистачити.
Нестача води може відчуватися локально, особливо на малих річках. Основне джерело наповнення наших водойм – опади. Метеорологи, особливо ті з них, хто працює для сільського господарства, уважно відстежують рух циклонів – саме вони приносять вологу. Мало не з бубнами танцюють, аби побачити омріяні дощові хмари. Але поки що антициклони тримають оборону: небо ясне, дощів не видно. На жаль.
Найбільші водосховища (крім дніпровських): Дністровське об’ємом 3,0 млрд. м³, Червоноосільське на р. Оскол (435,1 млн. м³), Печенізьке на р. Сіверський Донець (384 млн. м³), Карачунівське на р. Інгулець (308,5 млн. м³).
Що робити, якщо води десь таки забракне?
Наше головне завдання – забезпечити питні і побутові потреби. Так ці пріоритети визначає стаття 45 Водного кодексу України.
Для цього Держводагентство може обмежити права інших водокористувачів. Можуть бути зупинені гідроелектростанції, може припинятися подача води для промислових об’єктів. Але будемо максимально намагатися забезпечити сільське господарство і, найбільше, – населення. Ще раз підкреслю, що технічні і організаційні можливості для забезпечення людей водою ми маємо.
Саме у критичні моменти стає найбільш видимою значимість тих чи інших державних інституцій. Кілька років тому ліквідували Державну санітарну інспекцію. Зараз у аварійному режимі доводиться її відновлювати. Добре, що в критичний, посушливий, маловодний рік у держави Україна є сформована, дієздатна, підготовлена інфраструктура і Державне агентство водних ресурсів, здатне цією структурою професійно управляти.
А скільки взагалі Україні потрібно води?
Відповідно до даних державного обліку водокористування, щорічно забирається від 9,5 до 11,3 млрд м³ (мільярд кубометрів = один кубічний кілометр – км³) води.
Об’єм Київського водосховища – 3,7 мільярда кубометрів води (3,7 км³). Об’єм залізничного вагону – в середньому 50 куб. м, тобто мільйон кубічних метрів води - це 20 тисяч вагонів, довжиною 300 км. А мільярд кубометрів – це 20 мільйонів вагонів.
Основні водокористувачі – сільське господарство, промисловість та комунальне господарство. Так, у 2018 році (це поки найсвіжіші дані, за 2019 ще уточняються), сільське господарство забрало 4,7 мільярда кубометрів води. З них використано лише два. Різниця – переважно через втрати у системах подачі води, які подекуди сягають 50%. Плюс недосконала звітність. Промисловість, відповідно, забрала 4 млрд кубометрів, комунальне господарства - 2,4 кубометри.
Поміж об’єктів промисловості найбільше забирають теплоелектростанції: (забрано у 2018 – 2, 288 млрд м³, використано – 2,332) та чорна металургія (забрано – 0,970, використано – 1,034). Вони використовують більше води, ніж забирають завдяки використанню систем оборотного водокористування, а також беруть її з власних водозаборів і від інших водокористувачів.
Якщо подивитися динаміку водоспоживання за останні десять років, то видно, що воно зменшується. Але це не стільки завдяки економії води, скільки через зниження економічної активності, падіння промисловості.
А якщо економіка оживе, потреби у воді зростуть? Скільки води у нас є? Скільки можемо забрати з річок та інших джерел?
За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод України становлять 209,8 млрд м³ (разом з р. Дунай). Але це не означає, що їх усі можна одномоментно узяти й вийняти з водойм, з природи.
До того ж лише 25 % цих ресурсів формуються у межах України, решта – надходить з Республіки Білорусь, Румунії, Російської Федерації.
У більшості регіонів України транзитний приток перевищує місцевий стік. Тобто, ми більше води отримуємо ззовні. Частина річок бере свій початок або частково протікає в сусідніх країнах. Наприклад, витік та гирло річки Прип’ять в Україні, але основна водність формується на території Білорусі.
Є ще залежність одних регіонів України від інших, водність річок частково формується в межах інших адміністративних одиниць. Саме тому ми переходимо на європейську модель управління річками – за басейновим принципом.
Надходження води у наші водойми і її споживання дуже різне протягом року, тому стік доводиться регулювати і перерозподіляти – як у часі, так і у просторі, між регіонами.
Цій меті слугують, зокрема, 1103 водосховища загальним об’ємом понад 55 млрд. м³ , близько 48 тис. ставків, канали та водогони, якими вода надходить у маловодні регіони України.
Більша частина зарегульованого стоку в Україні припадає на дніпровський каскад водосховищ загальним об’ємом 43,8 млрд м³ і корисним об’ємом 18,5 млрд м³.
«Вода – наша, дно – комунальне»…
Для пересічного українця Держводагентство – «крайнє» в усьому, що пов’язано з водою, хіба що за винятком подачі питної води у будинки, тут люди знають, що треба питати у водоканалів. Тож за що відповідає, а за що НЕ відповідає Держводагенство? Які необґрунтовані вимоги найчастіше висувають громадяни і до кого насправді у таких випадках варто звертатися?
Люди хочуть щоб був порядок: прийдіть, перевірте, оштрафуйте. Але контроль – не наше, це функція Держекоінспекції. Або зіпсувалася вода в колодязях – знову до нас: щось робіть.
У свідомості громад і навіть чиновників місцевого самоврядування записано, «вбито» намертво, що у нас на балансі усі річки і озера. Але це не так. Ми лише управляємо. У межах населених пунктів взагалі за все відповідає громада, обрана нею рада та її виконавчі органи, які мають свій бюджет.
А ми – державна організація, ми фінансуємося з державного бюджету. Ці кошти ми не можемо витрачати на потреби міста або села. Наприклад, у Києві чи Кропивницькому ми не можемо чистити русло, або, навпаки, будувати греблю. Це буде нецільове використання коштів, це карається законом.
Є Закон України про розмежування земель державної і комунальної власності, ухвалений ще у 2013 році. У старому законі була норма: об’єкти державні – земля під ними державна. А з 2013 року земля під річкою Дніпро – комунальна, дно комунальне. Фактично за річку Дніпро у межах Києва відповідає місто Київ.
Днопоглиблювальні роботи, береги, – вирішує Київ (Запоріжжя, Черкаси, Херсон і так далі), бо земля комунальна. А вода у річці – державна, тому дозволи на спеціальне водокористування видає держава, тобто Держводагентство від її імені.
Тобто, функція вашого Агентства – зібрати/накопичити воду і перекинути її туди, де є потреба? Такий собі «диспетчер» води?
Занадто спрощено, але десь так. Хоча я би використав слово «логіст» – ми відповідаємо за логістику – підтримання рівнів, перекидання.
Не відповідаємо:
- за тарифи на воду, яку споживають громадяни;
- за засмічення річок, бо це компетенція місцевих органів;
- за відновлення внутрішньогосподарських меліоративних систем – це відповідальність їх власників.
В деталях все це розписано у Положенні про Державне агентство водних ресурсів. Але хто ж його читає (сміється, – авт.)? Побачив, що на березі ставлять паркан – бігом дзвонити в наше басейнове управління. Хоча контроль за станом прибережних захисних смуг – однозначно повноваження і право Держекоінспекції.
Куди бігти, якщо прорвало трубу?
Хто відповідає за якість води у річках та озерах? Хто веде моніторинг якості води у річках та озерах? Хто веде контроль якості води і чим контроль відрізняється від моніторингу? Куди, грубо кажучи, бігти, якщо прорвало каналізаційну трубу або відбувся скид отруйних речовин?
Контроль за скидами – це, знову таки, компетенція Держекоінспекції. «Наше» – це моніторинг. Довготривалі регулярні спостереження за певними методиками і стандартами. Хоча, безумовно, скиди і викиди теж будуть впливати на ту картину, яку ми отримаємо.
З 2019 року Україна почала переходити на європейські принципи моніторингу вод. Дослідження українських водойм за новими європейськими стандартами – це можливість діагностувати реальні загрози для водойм України.
Для цього ми за дорученням Уряду створюємо сучасна приладову базу. Її основу складуть чотири лабораторії. Три вже створено – у Західному регіоні (у Івано-Франківську), Східному (у Слов’янську), Північному (у Вишгороді). Буде ще одна у Південному, в Одесі.
Лабораторія в Івано-Франківську вже укомплектована сучасним високоточним обладнанням та здійснює вимірювання відповідно до європейських норм, у тому числі у місцях питних водозаборів та на транскордонних водотоках.
Для лабораторій у Слов'янську та Вишгороді закуплено високочутливі прилади для аналізу вмісту пестицидів, синтетичних та несинтетичних забруднюючих речовин, важких металів та специфічних речовин. Лабораторію у Вишгороді мали урочисто відкрити 19 березня, але вирішили зробити цей захід онлайн через карантин.
Лабораторію в Одесі маємо запустити до кінця 2020 року.
У нас є мережа старих лабораторій, їх було близько 30. Але вони не відповідають сучасним стандартам, причому простим вливанням коштів або придбанням для них приладів проблему не вирішити. Тому доводиться повністю перебудовувати систему.
Орієнтовна вартість створення сучасної лабораторії зі стандартним набором приладів складає 16 млн. гривень.
Десятиліттями показники, які ми починаємо досліджувати, в Україні не вимірювались. Тобто, заходи з управління річками та озерами формувались без повноцінної оцінки стану водойм.
Чотири лабораторії – це наш на сьогодні реальний базис, який забезпечить дані для підготовки Планів управління річковими басейнами. Сподіваємося у Першому циклі вийти на 10 % покриття моніторингом водних масивів. Хоча на перший погляд це невеликий відсоток, але це ключові водні масиви, зокрема Дніпро, Дністер, Південний Буг.
Поняття «водний масив» дещо незвичне для нашої країни як термін, але ним користуються європейські держави, тому й нам треба його впроваджувати.
Масив поверхневих вод – поверхневий водний об’єкт, або його частина. територія поверхневих вод або джерело підземних вод з характеристиками, які відрізняють їх від інших водних масивів. Масивом поверхневих вод може бути озеро, водосховище, річка або її ділянка, струмок, канал, перехідні та прибережні води.
10% досліджуваних масивів – це наш старт, з якого починає Україна цикли впровадження європейських стандартів.
Особливість європейського моніторингу вод також полягає у його меті. Отримані результати – це основа для визначення екологічного та хімічного станів водних масивів. Питання контролю виключається з цілей моніторингу.
Таким чином, ми розмежовуємо поняття «моніторинг» і «контроль» та компетенції відповідних відомств. Ще раз наголошу, що у разі якихось порушень, різких погіршень стану води, забруднень тощо – треба звертатися до наших колег з Державної екологічної інспекції.
Наша задача – довготривалі регулярні спостереження, ми маємо бачити тенденції, бачити куди рухається ситуація, і на підставі цих спостережень робити як прогнози, так і пропонувати заходи: що зробити для зупинки негативних тенденцій, що може, навпаки, покращити стан води тощо.
Звідки кошти на створення лабораторій?
Це стало можливим за рахунок спрямування надходжень від рентного платежу за спеціальне водокористування, залучення європейських донорів та коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища Донецької області. Хотілося би мати кошти з Державного бюджету, але поки що…
Без участі Державного бюджету не обійтися точно у фінансуванні поточної роботи лабораторій. Донори готові вкладати у старт, у обладнання, але далі держава повинна подбати про свої інтереси сама.
Вартість однієї проби на дослідження пріоритетних показників складає 2500 гривень. Тобто вартість обслуговування лабораторії напряму залежить від кількості проб води, які вона може дослідити. Наша практика показує, що одна лабораторія здатна дослідити щомісяця 130 проб, а це майже 4 млн. гривень на витратні матеріали на рік. Діагностика реальної ситуації українських водойм – це не дешеве задоволення, проте, без вірного «діагнозу» неможливе правильне «лікування».
Чому притоки Дніпра не впадають у Дніпро?
У публічному звіті про роботу Держводагентства за 2019 рік, який Ви нещодавно представляли, йшлося про те, що доводиться перекачувати величезні обсяги води. Звідки й куди подається вода? Скільки води доводиться качати у водосховища з річок, гирла яких опинилися нижче рівня водосховищ?
У системі Держводагентства функціонує комплекс насосних станцій, які забезпечують захист від шкідливої дії вод у паводконебезпечних районах, перекачування води в маловодні регіони, захищають від затоплення та підтоплення території вздовж каскаду дніпровських водосховищ.
Загалом у нас на обліку 1,7 тис. насосних станції. З яких 834 працювали у 2019 році і перекачали 4,3 млрд.м3 води. Одне із завдань на сьогодні – оптимізувати систему станцій. Непотрібні вивести, зняти з балансу, демонтувати. Важливі – капітально відремонтувати, замінити обладнання на енергозберігаюче тощо. Просто узяти і зупинити їх усі – неможливо. Це частина спадку, який дістався нам, сучасникам, ще з часів Хрущова-Брежнєва, часів, коли паливно-мастильні матеріали, енергія були дешеві і необмежені. Зараз ми не можемо витрачати кошти Державного бюджету, платників податків безоглядно.
Але поки що немає реалістичних пропозицій, наприклад, захисту від підтоплення і затоплення зони впливу каскаду дніпровських водосховищ. Це 190 тис. гектарів земель, 150 населених пунктів, серед них міста Переяслав-Хмельницький, Ржищів, Кременчук, Нікополь, Марганець, Кам’янка-Дніпровська, та 700 промислових підприємств.
Каскад водосховищ вніс величезні зміни у природні системи. Гирла деяких приток Дніпра, наприклад, опинилися нижче рівня водосховищ. Тобто надлишковий стік цих приток може потрапити у Дніпро з того часу лише завдяки насосам. Утворилися також зони підтоплення внаслідок підняття рівня води тощо. Це, у свою чергу, викликало необхідність будівництва захисних дамб, осушувальних мереж та перекачувальних насосних станцій. У зоні дніпровського каскаду таких станцій 31, загальною продуктивністю 520 м³/с. Вони щорічно перекачують природний стік річок Ірпінь, Трубіж, Стугна, Базавлук, Золотоноша, Вільшанка, Ірдинка, Тясмин, Крива Руда, Томаківка, Білозірка.
У 2019 році насосними станціями дніпровського каскаду було перекачано 1,04 млрд. м³ води, зокрема, Трубізькою насосною станцією 137 млн. м³.
Тобто це обсяг річний річки Трубіж?
Ні, це не так. Трубізька насосна станція, як і інші насосні станції захисного комплексу дніпровських водосховищ, перекачує у Канівське водосховище надлишкову воду для захисту міста Переяслав-Хмельницький і 13 сільських населених пунктів від затоплення. Якщо загроза затоплення відсутня – насосна станція не працює.
Як Ви ставитесь до ідеї розділити функції Держводагентства на управлінську і на господарську, створивши окрему компанію або холдинг «Вода України», якому Агентство буде замовляти виконання тих чи інших робіт? Тобто, до ідеї провести анбандлінг?
Якщо ми говоримо тільки про зрошення – ок. Давайте виділимо цю функцію, і хай працюють. Але в цілому – не впевнений, що це на часі. Що робити з протипаводковим комплексом? Хто на себе візьме 50 станцій моніторингу, які зараз успішно працюють на Тисі, наприклад, попереджаючи про підняття рівнів води й які інтегровано у міжнародні системи спостереження?
Будівництво протипаводкових комплексів? – це і зараз роблять підрядники. Державні водогосподарські організації на сьогодні виконують функції з захисту територій від затоплення та підтоплення, забезпечують водою сільгоспвиробників для поливу, відводять зайву воду в зоні осушення. Фінансування йде з Державного бюджету, бо це забезпечення безпеки. Хто ще за це заплатить? В принципі воду до поля має подати держава. Хоча це не дуже логічно і правильно, бо таким чином зарплати машиністів насосних станцій, ремонт обладнання – це приховане дотування сільгоспвиробників. Але якщо зарплата – захищена стаття, то на електроенергію коштів може просто не бути. Тоді сільгоспвиробники зголошуються заплатити за неї, і вона іде на поля. Виробники сільгосппродукції витрачають десь 1,5 млрд грн на електроенергію. Таким чином, вода подається на полив завдяки приватно-публічному партнерству. Тобто – щось за державний, щось за приватний рахунок.
Анбандлінг - процес реорганізації/розділення великої структури з різноманітними активами з метою покращення управління та ефективності.
Ну і не на сільському господарстві світ клином зійшовся. Від нас вимагається забезпечити всіх водокористувачів водними ресурсами відповідно до їх потреб, та захистити території від шкідливої дії вод. Важливим завданням є досягнення «доброго стану водних ресурсів», як це записано у європейських документах. Але це завдання не тільки для нашого агентства, а для усіх відомств та організацій, причетних до водної сфери.
Створення окремої компанії може призвести до монополізації водних ресурсів та буде дублювати функції водогосподарських організацій.
Але реформування як таке – авжеж, потрібне! Скажу більше, цього вимагають зміни, внесені у 2016 році до Водного кодексу України. Це обумовлено геополітичним курсом України.
Євроінтеграція передбачає зміну існуючої системи управління водними ресурсами на більш гнучку, демократичну і прозору децентралізовану систему інтегрованого управління за басейновим принципом.
Маємо хороший прогрес, до речі. У 2016-18 роках Україна провела апроксимацію (наближення – ред.) вітчизняної законодавчої бази до законодавства ЄС у сфері водної політики. Нам зараз кажуть: щось не видно вашої активності, де проекти нових документів, он як колеги з інших відомств працюють. А ми це вже зробили! У нас ці документи вже є, працюємо вже на етапі їх реалізації.
Нова організаційна структура Держводагентства складається з 13 басейнових управлінь та 15 регіональних офісів водних ресурсів у межах 9 річкових басейнів. Думаю, що логіку переходу від управління в межах адміністративних одиниць до управління в межах річкових басейнів особливо пояснювати не треба – річки ж кордонів не визнають, вони керуються рельєфом, а не умовними лініями на карті.
Сьогодні відбувається оптимізація нижчої ланки – міжрайонних та районних управлінь водного господарства. Зокрема, станом на 1 січня 2017 року у водному секторі функціонувало 154 управління водного господарства нижчої ланки, а станом на березень 2020 року їх залишилося 65. А буде ще менше.
Непростим етапом була і є передача майна. Це страшенно бюрократична річ, але міняти цей порядок поза нашою компетенцією.
Нам закидають, що у нас великий штат, витрати на фонд заробітної плати. Ми це розуміємо, і там, де це можна, проводимо оптимізацію. За останні три роки ми скоротили шість тисяч посад. Хто колись займався оптимізацією структури, скороченнями, той знає, наскільки це складно.
Але резерви ще є, чимало застарілого, неробочого обладнання, яке треба охороняти, за яким закріплені штатні одиниці. Ми їх теж готові оптимізувати. У той же час виникають потреби у впровадженні сучасних технологій, новітніх механізмів та забезпечення гідної оплати праці сучасних водних менеджерів, які обслуговуватимуть ці механізми.
Тоді про гарантії забезпечення людей і бізнесу водою будемо говорити з іще більшою впевненістю.
Інтев’ю провів Олег Листопад, GreenPost
