Не хочу, щоб до мене завтра прийшла прокуратура з наручниками – лікар-фтизіатр
Чому чернігівські фтизіатри, які підтримували медреформу, залишилися без грошей.
Протитуберкульозні служби України через реформу мають нині дефіцит фінансування до 80%. Про це нещодавно повідомив нинішній очільник МОЗ Максим Степанов. І це пролунало доволі дивно: адже перед цим кілька місяців ЗМІ писали про серйозні скорочення у фтизіатрії. Тобто після жорстокої оптимізації грошей стало ще менше. Чому так виходить – GreenPost розбирається на прикладі Чернігова.
Микола Дейкун – заслужений лікар України, генеральний директор комунального некомерційного підприємства «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» (до реформи – головний лікар Чернігівського обласного протитуберкульозного диспансеру). Депутат шести скликань міської та обласної ради, нині голова постійної комісії з питань охорони здоров’я Чернігівської облради. Науковець із 25-річним стажем.
«Уся моя наукова робота присвячена реформам», – говорить він.
Спочатку Микола Дейкун вітав медичну реформу, зокрема підхід «гроші ходять за пацієнтом».
«Коли до нас звернулися народні депутати VІІІ скликання, щоб ми висловилися з приводу реформи й закону про медичні гарантії, то ми однозначно сказали: закон супер, приймати треба, реформа хороша», – говорить він.
Куди поділися гроші?
У процесі підготовки до реформи у Чернігові у 2018 р об’єднали всі протитуберкульозні заклади в один, як і передбачає стратегія протитуберкульозної служби. Цей заклад фінансувався за рахунок субвенції, а з 1 квітня – із коштів Національної служби здоров’я (НСЗУ). Тому 31 березня було скорочено 320 осіб, щоб решті вистачило на зарплату в умовах нових економічних реалій. У диспансері тепер працює близько 500 осіб, але сьогодні, 12 травня, буде скорочено ще близько 100 людей. Інакше не вистачить навіть на мінімалку.
«80% наших витрат – зарплата, 10 – енергоносії і ще 10 – усе інше, – розповідає Микола Дейкун. – Тих же коштів, які ми законтрактували на сьогодні з НСЗУ, вистачає виключно на зарплату. Ми уклали контракти на надання 7 пакетів послуг. Для цього купили масу обладнання, вклали кошти, підготували кадри… За квітень 90% отримали мінімалку. Хоча до 1 квітня середня зарплата по закладу була 2 мінімалки – молодший персонал і господарські працівники отримували мінімальну зарплату, а лікарі 10-12 тисяч гривень. А реформа ж передбачала збільшення зарплати…»
Кількість хворих в області не зменшилася, але госпіталізацій поменшало – через карантинні заходи нікого не можна госпіталізувати планово. Через цю заборону стаціонар Чернігівського диспансеру напівпорожній. Але відповідно й коштів від НСЗУ вони не отримають – пролікованих випадків же не додається…
Хоча визначення вартості одного пролікованого випадку у фтизіатрів викликає сльози.
Чому економія на фтизіатрії може дорого коштувати
«Як вийшла постанова Кабміну про визначення вартості пакетів, ми закрутились, як в’юни на сковорідці», – говорить Микола Дейкун. Адже вартість лікування одного хворого – близько 19 тисяч гривень. Реальні ж видатки складають 80-100 тисяч.
«Один випадок лікується від 6 до 20 місяців – як 19 тисяч можна витратити на лікування? – запитує Микола Дейкун. – Тим більше що в лікування входить і харчування, яке становить 90 грн на день. Покладемо на місяць до лікарні людину – 2800 піде тільки на харчування».
Розрахунки, за якими визначався розмір ставки за один пролікований випадок туберкульозу, робили не фахівці.
«Ми пікетувати офіс президента та ВР, прийшли до нас представники НЗСУ – бачимо, що вони ні в тин, ні в ворота. "Хто ти за освітою, юначе?" – "Я математик". – "Так іди займайся математикою!", – розповідає Микола Дейкун. – От кажуть: в Америці й Європі туберкульоз не так лікують! Та в Америці й Європі нема туберкульозу – якщо якийсь мексиканець із туберкульозом з’явиться, то його зачинять за десять воріт. А серед місцевого населення… У Німеччині в одному госпіталі є протитуберкульозне відділення – 32 ліжка на 5 мільйонів населення. У них захворюваність на туберкульоз у десятки разів нижча. А в нас епідемія, причому не простого туберкульозу, а мультирезистентного, якого Європа не знає і боїться нас, як чорт ладану».
Фтизіатри не здаються
Після закриття протитуберкульозних санаторіїв у багатьох областях України фтизіатри розмістили петицію на сайті президента. Її головними вимогами були до подолання епідемії туберкульозу в Україні залишити фінансування фтизіатрії служби на тому ж рівні або переглянути вартість пакету послуг.
Петиція швидко набрала 25 тисяч голосів. Президент на неї навіть зреагував – доручив НСЗУ розібратися.
«Вони приїхали, зробили нас винними в усіх тяжких гріхах, сказали, що ми нераціонально використовуємо кошти, а коштів достатньо, розвернулись і поїхали», – говорить Микола Дейкун.
Юристи, які підтримують фтизіатрів, хапаються за голову: заввідділом НСЗУ за минулий рік отримала півтора мільйона гривень зарплати – 125 тисяч на місяць. А лікаря-фтизіатра посадили на мінімалку…
Утім, про стосунки фтизіатрів та НСЗУ слід сказати окремо.
Квест «пережити 2020 рік»
«Ми стали набагато краще розуміти реформу, – вважає Микола Дейкун. – Ми зрозуміли і свої недоліки, і недоліки НЗСУ, а вони зупинилися в розвитку. Вони, як в армійському анекдоті про "люмінь", сказали: грошей вистачає, тому починайте працювати. Та як же вистачає, коли зарплати нема чим платити? "Ми нікого не скорочуємо!" Так, ви просто не даєте грошей, тому робите це нашими руками…»
Оксана Мовчан, котра зараз виконує обов’язки голови НСЗУ, пропонувала фтизіатрам потрусити місцеві бюджети.
«У місцевих бюджетах кошти були рівно до 1 квітня, – впевнений Микола Дейкун. – А коли почалося фінансування через НСЗУ, всю субвенцію з державного бюджету на медицину в обласних бюджетах забрали. Цих грошей нема. Не передбачено. Нулі скрізь стоять. Наприклад, у Полтавській області завжди був профіцит бюджету – у них багатша область, і інші області є багаті – їх це не дуже хвилює, бо вони з обласного бюджету можуть дофінансовуватися. А у нас доки не прийняли 250-у постанову про дофінансування закладів, не виділили кошти з державного бюджету – невеликі на нашу область, 26 млн – то ми не знали, що робити, як господарську службу утримувати».
Специфіка тубдиспансерів полягає в тому, що переважно вони розташовані за містом. Наприклад, в Одесі тубдиспансер – у центрі міста, тому не має свого сантехніка чи електрика – там можна викликати приватника, він на велосипеді приїде і все полагодить. Чернігову ж у спадок від часів, коли з епідемією туберкульозу серйозно боролися, дісталося велике господарство – ціле містечко: дві 4-поверхові будівлі, господарська будівля, своя котельня, по кілометру газопроводу та каналізації. Тут усе своє: кухня, харчоблок, пральня… Щоб утримувати це все, створено цілий ЖЕК.
Звичайно, колись 100% хворих на туберкульоз госпіталізували, а зараз багато кого можна лікувати амбулаторно. Але будь-яка спроба, скажімо, скоротити електрика є загрозою існування тубдиспансеру.
Дайош реформу!
27 листопада 2019 року Кабмін затвердив концепцію реформування протитуберкульозної служби, яка передбачала поступову реформу протягом 3 років. Але в результаті її провели фактично за 2 місяці.
І реформа розбилась об відсутність фінансування. Микола Дейкун вважає: на її успішне проведення потрібно щонайменше втричі більше коштів, ніж є зараз.
«Навіть у законі про державні гарантії було написано "не менше 5% валового національного продукту", – наголошує він. – А на цей рік передбачено 2,6%... Коли я запитав у Радуцького: "Михайле Борисовичу, як ви допустили, що в держбюджеті на 2020 рік на медицину виділено 2,6%?", він почав мене виховувати: держава в війні, бюджет прийняли популісти, грошей нема… Нема грошей – не починайте реформу!
Тепер Радуцький поміняв свою риторику і пообіцяв на наступний рік 6% валового національного продукту на медицину. А за місяць обіцяють вирішити питання фінансування фтизіатрії. Місяць маємо потерпіти. Але грошей-то в бюджеті зайвих немає, тому обов’язково треба у когось забрати, щоб комусь віддати…
Тому ми не чекаємо їхнього вирішення – оптимізуємося: скорочуємо людей, зменшуємо структуру, кількість відділень. А з 1 квітня, як ми стали повноцінним комунальним неприбутковим підприємством, персональну відповідальність за невиплату зарплат несе генеральний директор – не засновник, не бюджет… Тому я не хочу, щоб до мене завтра прийшла прокуратура з наручниками – або штрафували, або притягали кудись…»
Микола Дейкун вважає, що трохи би виправило ситуацію паралельне введення обов’язкового медичного страхування. Або подальший розвиток системи громадського здоров’я, яка почала працювати в 2016 р., коли створили Центр громадського здоров’я.
«Але все це потребує коштів, – підкреслює Микола Дейкун. – У бідних країнах це не працює. У бідних країнах люди хворіють через недоїдання. Наші пацієнти мають імунодефіцит через недостатнє білкове харчування. Тому перш ніж почати лікувати, треба його нагодувати, щоб спрацювала імунна система. А просто хіміотерапією, без включення імунної системи людини, туберкульоз не вилікуєш».
Микола Дейкун гадає, що, звичайно, реформа потрібна – система, якою ми користувалися, давно застаріла. Але з реформою психіатрії та фтизіатрії влада погарячкувала.
За кілька тижнів ми побачимо, як влада здійснила свою обіцянку переглянути фінансування медицини, зокрема фтизіатрії. Звісно, сподіватимемося на краще. Але готуватимемося до того, що й завжди…
