Росія зав'язла в Україні: стратегічна імпотенція під маскою мобілізації

Попри гучні заяви та нескінченні хвилі мобілізацій, Росія так і не змогла подолати базові проблеми на полі бою в Україні. Погане командування, низька боєздатність, моральний занепад серед військ і системна невдача з логістикою — усе це лише поглиблює кризу російської армії. Про це йдеться в аналітичному дослідженні Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS).

Масштаби втрат і глухий кут наступу

Після понад двох років війни Росія не здобула стратегічної переваги. Навпаки — зазнала колосальних втрат. Аналітики оцінюють: понад 300 тисяч убитих і поранених, тисячі одиниць знищеної техніки. І попри це, фронт лишається переважно статичним, з позиційними боями та незначними територіальними зрушеннями.

Російські наступальні операції, як-от захоплення Авдіївки, хоча й мають символічне значення, насправді супроводжуються величезними людськими втратами. Це свідчить не про силу армії, а про готовність вищого командування жертвувати солдатами задля піару та внутрішньої пропаганди.

«Росія веде війну не заради перемоги, а заради самого процесу війни», — зауважують автори дослідження.

Мобілізація без ефекту: брак навчання, моралі й лідерства

У відповідь на катастрофічні втрати Москва вдається до хвиль мобілізацій — спершу «часткових», згодом дедалі більш повних. Але новобранці, за оцінками CSIS, отримують мінімальну підготовку, погано екіпіровані, і не мають мотивації. Більшість із них просто закидають на фронт — у «м’ясорубку», де вони стають розхідним матеріалом.

Командний склад — ще одна ахіллесова п’ята армії РФ. Низький рівень професійної підготовки, страх перед ініціативою, жорстка вертикаль без гнучкості — все це паралізує здатність до маневру і адаптації. У бойових умовах це виливається в нескінченні хвилі безглуздих штурмів.

Промислова мобілізація і примарна надія на кількість

Кремль намагається компенсувати втрати нарощуванням оборонного виробництва. Але навіть попри перехід економіки на «військові рейки», результати не надто втішні. Армія досі стикається з браком снарядів, бронетехніки, якісного обладнання.

Ба більше, збільшення виробництва не розв'язує фундаментальних проблем — відсутності досвідчених командирів, моральної деградації, поганої логістики. Росія намагається замінити якість кількістю, але у XXI столітті така стратегія себе не виправдовує.

Війна як фон для репресій і авторитарного цементування

Ця затяжна й кривава війна дедалі більше перетворюється для Росії не на засіб досягнення зовнішніх цілей, а на інструмент внутрішнього контролю. Вона стає фоном для репресій, мобілізації суспільства під гасла «оборони вітчизни» і виправдання все жорсткішого авторитарного курсу.

«Росія бореться не за перемогу, а за стабільність режиму», — йдеться у звіті.

Українське суспільство ж, навпаки, демонструє стійкість, солідарність і гнучкість у боротьбі за свободу. І саме ця відмінність — у цінностях, не лише в озброєнні — стає визначальною у цій війні.

Більше новин читайте на GreenPost.