Імунолог Андрій Волянський: «Діти мають перехворіти на коронавірус зараз»

Андрій Волянський був популярним імунологом і до початку пандемії, а тепер і поготів. Список регалій у нього дуже довгий – при прочитанні виникає враження, що це не одна людина: головний лікар клініки Your Baby – Your Family, педіатр, імунолог, алерголог, вакцинолог, бактеріолог, лікар вищої категорії (а раніше ще й професор, доктор медичних наук, завідувач кафедрою клінічної імунології і мікробіології ХМАПО, завідувач лабораторії імунореабілітології ІМІ ім. Мечникова НАМН України). У своєму інтерв’ю GreenPost Андрій Волянський говорить багато цікавих, парадоксальних і несподіваних речей.

Чому Ви стверджуєте, що у нас ще все попереду?

Зараз в Україні ми маємо 57 тисяч інфікованих за офіційними даними, це приблизно 0,15% населення країни. Це дуже мало. Реально, гадаю, їх у 5-10 разів більше: можливо, півмільйона. Але все одно це лише 1-1,25%.

А чому ви думаєте, що їх більше?

Тому що не повною мірою проводяться епідрозслідування і тому що ми маємо зараз досить високу летальність – десь 2,5%. А деякі країни – наприклад, Білорусь – менше 1%, Сингапур – менше 0,1%. Тобто у Сингапурі зараз помирають від коронавірусу в 50 разів рідше, ніж в Україні.

Чим ви можете це пояснити?

Тим, що вони виявляють більшість інфікованих, а ми ні. Вони розслідують усі ланцюжки, а ми ні. Вони перевіряють і ізолюють усіх контактних, а ми ні. У Західній Європі та США ще гірше, тому вони мають летальність i 5%, і 10%, і 15%. Це дуже багато. Хворих-то вони виявляють, але розслідування не проводять. Це дуже важливо. В Україні не проводять, бо вже немає інституцій для проведення цих розслідувань – немає достатньої кількості бригад епідеміологів, взагалі немає санітарно-епідеміологічної служби. Це великий і потужний механізм захисту суспільства, але зараз він не працює.

Інша проблема – це сам COVID-19. Понад 90% захворювань – це малосимптомні або безсимптомні форми.

Що ж нам робити?

Нічого. Захищати вразливих. Я це повторюю вже чотири місяці.

Те, що ми зараз проводимо, це не адаптивний карантин. Це карантин, який може відрізнятися по регіонах, але це не адаптація. Адаптивний – це коли ми захищаємо більш вразливих. Таким чином забезпечуючи менше навантаження на лікарні й меншу кількість і важких форм, і смертей.

Що, мабуть, роблять у Сингапурі, Білорусі, Катарі, Казахстані, Кувейті, Бахрейні, Омані, Еміратах, Саудівській Аравії. Це ті країни, де летальність зараз менше 1%.

Як це має виглядати – замкнути пенсіонерів?

Так, замкнути від ризиків потрібно. Але для цього, по-перше, їх треба забезпечити матеріальною та моральною допомогою, оточити і волонтерами, і медиками, які вже імунні, які мають антитіла, тому вони безпечні для вразливих. По-друге, це рідні цих людей – молоді і здорові. Вони повинні розуміти, що можуть становити дуже велику небезпеку для рідних. Ми пам'ятаємо, як в Італії та Іспанії вимирали цілі будинки для людей похилого віку. Бо це справді дуже небезпечна хвороба для хронічно хворих та літніх. Тобто треба подбати про їх захист від вірусів.

Потрібно дізнатися свій імунний статус, щоб знати: я вже безпечний для бабусі чи матусі (чи когось іще), я вже не захворію. Це слід зробити не для задоволення цікавості, а для корекції своєї поведінки. Я вважаю, що імунні паспорти – це доцільно, але є певний відсоток лабораторних похибок – хибнопозитивних та хибнонегативних тестів.

ІФА-тестування – це визначення в сироватці крові наявності антитіл. Але антитіла є різні – є імуноглобулін G, імуноглобулін M, А, і набори є різні. Україна зараз виробляє чотири різні набори, і зазвичай, коли все вже налагоджено, в 95% випадків вони дають точний результат. Зараз він набагато нижчий – близько 90%. Це означає, що кожен десятий отримує помилковий результат тесту в той чи інший бік. Тому будь-яку позитивну сироватку я перевіряю на інших наборах. Якщо 3 з 4 показують, що антитіла є, я даю позитивний результат. Звичайно, краще було б, якби всі 4 співпадали, але це буває не завжди.

Чому ви говорите, що, можливо, достатньо 30-40% людей з антитілами для колективного захисту?

Це лише моя думка. Існує ще деяка кількість генетичного захищених, скільки їх – ми зараз не знаємо. Може, 10%, а може, і 20%. Це люди, які не можуть захворіти на COVID-19 або хвороба буде для них дуже легкою. І є ще певна кількість людей, які мають захист до близького вірусу – коронавірусу, але іншого. Я це бачив по тестах, бо є деякі люди, які, наприклад, лише по одному набору позитивні, а по інших - негативні.

Ви вважаєте, що катастрофа неминуча – все одно перехворіємо всі?

По-перше, не всі, а 40-50%. По-друге, це не катастрофа. Якщо захистити вразливих, і вони дочекаються вакцини, то ми їх залишимо живими.

Як ви вважаєте, з 1 вересня школи і садочки повинні працювати?

Так [школи повинні працювати]. Діти не є групою ризику. Ми розуміємо, що, безумовно, одна дитина з тисячі помре – це трагедія, але це той рівень жертв, який повинен бути, щоб урятувати інших.

Неодмінно знайдуться батьки, які скажуть: «Давайте краще посидимо вдома, бо раптом ця тисячна дитина буде моя».

У такому разі карантин затягнемо на роки. І це буде набагато більша проблема. Коли загине економіка, то і люди будуть вмирати від голоду та руйнації суспільства.

Отже, ви радите батькам загартовувати своїх дітей, дбати про профілактику?

Так. Навантажувати їх фізично і не лякати. Це теж важливо.

Ми колись робили інтерв'ю з сімейним лікарем, який сказав, що не треба боятися вести дітей в садочки – мовляв, нехай виробляють колективний імунітет. VoxUkraine позначили цей матеріал як фейк. Лікар довго їм пояснював, що не мав на увазі, що самі діти можуть виробити його – він наголошував, що дітей найбезпечніше «посилати в бій», бо у них ймовірність померти найнижча, а імунний щит так чи так потрібен. Але вони відкинули його аргументи.

Я цілком згоден із тим, що діти – це найбільш безпечний прошарок у майбутньому імунному щиті. Так, на жаль, зараз що правда, а що фейк, вирішують журналісти, юристи та економісти. Але якщо ми подивимося на статистику дитячих смертей від COVID-19 – це близько 0,1%. Наприклад, в армії США відсоток померлих близько 0,3%. Це мало.

Є пенсіонери, які говорять: «Я не хочу замикатися: всі від чогось помруть, вірус – то й вірус, не найгірша смерть».

Така позиція має право на існування. Не варто боятися вірусу, але, звісно, обережність має бути. Наприклад, надягати маску у ліфті чи автобусі, доки з'явиться вакцина і/або всі здорові перехворіють, знизивши ризики для життя решти.

Як ви гадаєте: що держава повинна зробити в умовах, в яких ми опинилися?

Зменшити тиск на здорових. Наприклад, не потрібні маски у парку чи сквері, не потрібні маски тим, хто не хвилюється про своє захворювання: молодь, підлітки чи діти, які не мають хронічних хвороб, можуть і мають захворіти зараз, бо зараз це більш безпечно, ніж восени чи взимку.

Але зараз ми маємо ще і розподіл між тими, хто не боїться і боїться. Наприклад, у магазині чи транспорті, якщо ви без маски, то чуєте зауваження: «Будь ласка, вдягніть маску». Бо водіїв, продавців та підприємства штрафують. Але якщо я не боюся інфекції – чому маски обов'язкові для всіх? У законі є карантин, але немає примусу для обов'язкового носіння маски чи респіратора. Хто це придумав? Мабуть, що вчені. А які вчені? А ми не знаємо... Дуже-дуже багато протоколів про те, що потрібно робити, але дедалі більше скидається на те, що це все не має сенсу. Ми вже на карантині з 12 березня, п’ятий місяць – це дуже довго. Що ж ми бачимо? Сфера обслуговування наполовину вмерла, економіка впала на 6%, транспорт досі не працює в повному обсязі, дуже багато сфер нашого життя не функціонують належним чином. Тому ці заходи потрібно змінювати у напрямку зменшення навантаження на здорових і, навпаки, більшого захисту для вразливих. Але це повинні бути реальні заходи, не декларативні: насамперед треба виявити усіх вразливих (картки з даними про хвороби людей є в поліклініках) – найбільше ризикують не люди старшого віку, а саме ті, хто має не одну хронічну хворобу, а декілька. Це перша група, яку потрібно виявити.

Хронічні хвороби наразі нікого не хвилюють: ні лікарів, ні самих хворих, бо вони не мають ні грошей, ні можливостей обстежуватися. І це потрібно змінити. Зараз ми маємо нагоду це зробити. Як? Проводячи додаткове обстеження – звісно, з дотриманням заходів безпеки. Люди з діабетом, з гіпертонією, з ішемічною хворобою серця зазвичай лікуються самі, як уміють, удома, за порадами сусідів чи інтернету. Є дуже багато дійсних механізмів для покращення стану: обстеження, лікування, профілактичні заходи, лікувальна фізкультура – це важливо, це підвищує шанси на життя, якщо людина захворіла. Але цього не роблять. Навпаки, залякують тим, що небезпека всюди. Тому дуже багато людей не ходять ні у парки, ні у сквери, ні на прогулянки.

На майбутнє ми повинні мати якісь дієві і швидкі механізми реагування на біологічну загрозу. А Україна зараз чекає на досвід інших країн – ми дивимося, хто що робить, і мавпуємо. Хоча у нас є і наша власна інновація – «адаптивний карантин».

Як вам здається, ми вже стали на шлях до раціоналізації карантинних заходів? Держава начебто змінює свою політику...

Гадаю, що ні. Це вже можна було бодай почати робити. Я розумію, що це тільки моя думка, що потрібен реальний адаптивний карантин. Ступінь міцності економіки уже наблизився до якоїсь вирішальної позначки. І ми можемо його переступити – тоді вже ні кредит МВФ, ні мізерні подачки Заходу  не врятують від незворотного падіння. Зараз ми реально рушимо економіку заради якихось міфічних загроз… Хтось скаже: «Які ж вони міфічні: люди хворіють і помирають поруч!» Але я вважаю, що якраз використання таких слоганів і тез – це неправильна політика. Коли нам кажуть: «Як ви взагалі можете говорити, що не треба ходити в масках, адже ця інфекція дуже небезпечна, і вона небезпечна не лише для здоров'я, а й для життя багатьох людей!», – ми розуміємо, що відбувається підміна понять. Так, коронавірус – серйозна інфекція. Але для людей, які перехворіли, маски вже не потрібні. У нас абсурдна ситуація: люди з груп ризику ходять у масках і спілкуються з тими, хто може їх потенційно заразити. Людина в респіраторі з краплями слини чи мокроти видихає вірус, причому спрямовано, тобто вона є ще більшою загрозою, ніж людина взагалі без маски.

Що ви порадите людині, яка не бажає постійно ховатися, згодна перехворіти на COVID-19, але має хронічне захворювання?

Справді, було би добре поліпшити свій фізичний стан. Насамперед загартуванням. Перш за все це щоденний контрастний душ вранці. Дуже важливі фізичні вправи – це можуть бути і гантелі, і зарядка, але найкраще, якщо це тривале навантаження на серце і легені – біг, плавання, їзда на велосипеді, кардіо-навантаження у залі, танці. Для тих, кому це важко – тривала ходьба.

Ви вважаєте, що коронавірус – це не так страшно, як нам спочатку здавалося?

Так. У січні-лютому я припускав, що летальність може бути високою – 5%, як в Ухані, це дуже багато. Але потім я побачив, що зробив Китай: він провів стовідсоткове епідемічне розслідування в інших провінціях, і там летальність була вже в межах 1%. Тоді я зрозумів, що це все не так погано, як може бути.

Як має виглядати таке розслідування?

Це жорстке опитування захворілого, скрупульозне виявлення, ізоляція та обстеження всіх контактів. Це можливо для Китаю, але маловірогідне для Європи й США, та й ми цього не робили й не робимо. Зараз уже потрібно зосередитись на пошуку осіб, що мають антитіла.

Що ви порадите простим українцям, які живуть у тих умовах, в яких вони живуть – із таким законодавством, із таким урядом? Ми не можемо скинути уряд...

Можемо. Але чи це буде краще? Пораджу не втрачати оптимізму та здорового глузду, захищати групи ризику, шукати для себе можливість працювати, здійснювати профілактику та вести здоровий спосіб життя. Держава вживає заходів, але я вважаю, що вони неефективні.

Багато хто, дивлячись на статистику тієї ж Білорусі, говорить: вони брешуть, тому що не можуть цифри так не збігатися.

Нехай подивляться на Сингапур.

Сингапур – не така тоталітарна держава...

А Саудівська Аравія – тоталітарна держава?

Та й нашій статистиці вірити складно, тому що її наводять люди, які...

...можуть збрехати. Але я вважаю, що кількість летальних випадків – це правда, бо їх тяжко сфальсифікувати. Проте слід розуміти, що не в усіх випадках, коли людина вмерла і в неї знайшли COVID-19, це стало причиною смерті.

Коли за даними Держстату від COVID-19 померло 9 осіб, а за даними МОЗ – 17, неясно, кому вірити.

Але при цьому за даними Держстату за 6 місяців в Україні померло 300 тисяч людей. І лише 1200 від COVID-19. Це 0,4%.

На жаль, медіа грає дуже погану роль у цьому процесі, бо це гарячі новини.

Що ви порадите українцям, які в цьому всьому живуть? Не дивитись новин?

Фільтрувати. Шукати свої джерела інформації. І зосередитися на своєму здоров'ї, а не на коронавірусі.