Хворобу Паркінсона в 4-6 разів частіше діагностують у тих, хто займається сільським господарством — невролог

Хвороба Паркінсона — це неврологічне захворювання. Виникає внаслідок ураження клітин головного мозку, його можна впізнати за характерними симптомами: тремтіння кінцівок та уповільнені рефлекси.

Чому виникає недуга і чи можна її запобігти? Хто частіше страждає на хворобу Паркінсона, які ознаки змусять засумніватися у діагнозі — розповіла кандидат медичних наук, доцент, керівник клініки лікування болю та неврологічних захворювань Ольга Дороніна.

Хвороба Паркінсона — що це?

Класичне визначення хвороби Паркінсона звучить так: мультисистемне нейродегенеративне захворювання. Це означає, що патологія вражає багато органів і систем організму, а в її основі лежить прогресуюча загибель нервових клітин у головному мозку (нейродегенерація), що веде до різних неврологічних порушень.

Ендокринні клітини головного мозку виробляють гормон дофамін. Коли нейрони, що його виробляють, з деяких причин починають руйнуватися, кількість цього гормону в організмі зменшується. А що менше дофаміну, то гірше людина контролює свої рухи. У неї порушується координація дій, з'являються м'язова слабкість, скутість, розлади сну, біль та інші проблеми зі здоров'ям. Страждають психіка й інтелект.

Усі ці порушення призводять до погіршення соціальної, побутової та професійної активності людини, суттєвого зниження якості її життя.

У чому різниця між паркінсоном і паркінсонізмом?

Іноді можна зустріти термін «паркінсонізм». Це не одне і те ж. Паркінсонізм — синдром, ускладнення деяких неврологічних захворювань: рак головного мозку, інсультів, енцефалітів тощо. Буває посттравматичний, лікарський та ін.

У цьому синдромі поєднується зниження рухової активності (гіпокінезії) з постійним тонусом м'язів (ригідністю), тремором спокою (якого може і не бути) та нездатністю тримати рівновагу (постуральною нестійкістю).

Хто у групі ризику?

Поширеність хвороби Паркінсона становить 120–180 випадків на 100 тис. осіб.

У людей молодше 50 років недуга практично не зустрічається. У літніх показники захворюваності неухильно зростають: старше 70 років — 55 випадків на 100 тис. населення щорічно, старше 85 років — 220-304 на 100 тис. на рік.

Хвороба Паркінсона у жінок виявляється рідше, ніж у чоловіків.

Багато дослідників відзначають відносну стабільність захворюваності на хворобу Паркінсона і тенденцію до збільшення поширеності недуги. Це може бути пов'язано зі старінням населення загалом і покращенням виживання пацієнтів із таким діагнозом.

Передбачається, що в найближчі десятиліття в розвинених країнах чисельність пацієнтів із хворобою Паркінсона збільшиться у 2-3 рази.

Причини розвитку хвороби Паркінсона

На запитання про причини, що спричиняють розвиток хвороби Паркінсона, науковці досі не дали відповіді.

З найбільшою ймовірністю (80 %) захворювання виникає невмотивовано і не є наслідком перенесеної раніше іншої хвороби.

Водночас очевидно, що на її появу мають вплив зовнішні фактори: у 4-6 разів частіше хворобу Паркінсона діагностують у людей, які займаються сільським господарством і працюють із пестицидами.

Лише 5-7 % випадків — спадкові моногенні форми.

Інші форми мультифакторіальні (виникають під впливом безлічі чинників довкілля на тлі генетичної схильності) та мають власну спорадичну (непостійну, спорадичну) природу.

Спорадичні випадки хвороби Паркінсона мають у своїй основі взаємодію генетичної схильності та деяких зовнішніх впливів. Останні і визначають характер процесу клітинного відновлення, круговороту чужорідних хімічних речовин, енергетичного метаболізму та передачі сигналів між нейронами, який теж у певному сенсі перебуває під керуванням генів.

Нестача дофаміну викликає гальмування в інших сферах і нейронних колах роботи головного мозку — відбувається дисфункція різних систем. Серед наслідків такі прояви, як аносмія, вегетативна недостатність, депресія, деменція. Тому пацієнтам із хворобою Паркінсона призначають велику кількість препаратів — аби впливати на різні стадії процесу та різні клінічні форми.

Діагностика хвороби Паркінсона

Що раніше проведена діагностика, то ефективнішим може бути лікування.

Навіть ледь помітне тремтіння в руці може бути першим дзвіночком, який не варто ігнорувати.

Ознаки хвороби Паркінсона (класична форма):

• проблема завжди одностороння,
• обов'язково є тремор спокою,
• прогресуюча течія (якщо довго не прогресує – можливо, це судинний паркінсонізм),
• висока ефективність препаратуов леводопи (протипаркінсонічної речовини, попередника дофаміну),
• тривалість захворювання протягом 10 років і більше,
• проблеми із серцем – гіпосмія чи серцева симпатична денервація (необхідна сцинтиграфія серця).

Хвороба Паркінсона виключена, якщо спостерігаються:

• повторні інсульти,
• повторні черепно-мозкові травми,
• енцефаліти,
• лікування нейролептиками на момент появи симптомів,
• сімейний характер захворювання (якщо в сім'ї більше 1 родича з таким самим захворюванням),
• тривала ремісія,
• строго одностороння симптоматика,
• порушення чутливості,
• рання швидко прогресуюча вегетативна недостатність,
• відсутність реакції на високі дози леводопи,
• контакт з токсичними речовинами,
• прояви обмежуються лише нижніми кінцівками (якщо протягом 3 років не приєдналися верхні, це не хвороба Паркінсона).

Діагноз ставить невролог. Не варто очікувати від лікаря швидкого ув'язнення, тому що. на необхідні функціональні тести потрібен час.

Лікування хвороби Паркінсона

Лікування хвороби Паркінсона вибудовується в залежності від стадії захворювання.

На ранніх стадіях використовуються препарати, які допомагають головному мозку синтезувати дофамін. Мета терапії — зменшити швидкість загибелі нейронів.

На пізніх стадіях можна лише уповільнити деструктивні процеси. Недуга прогресує, з'являються нові симптоми, з якими непросто впоратися. Кількість лікарських засобів і дозування вимушено зростають, а інтервали між прийомом медикаментів скорочуються.

Види лікування:

• Медикаментозний (лікарський). Правильно підібрані ліки допоможуть частково заповнити нестачу дофаміну, сприятимуть його виробленню, щоб людині стало легше пересуватися й обслуговувати себе. Підбирає лікарську терапію у кожному індивідуальному випадку лікар-невролог.
• Немедикаментозний включає масаж, лікувальну фізкультуру, фізіотерапевтичні заняття. Це додаткові методики, вони не мають протипоказань. Лікувальна фізкультура покращує кровообіг та допомагає зменшити тремор рук і ніг.
• Хірургічний застосовується, коли попередні два види лікування виявилися неефективними. Глибока стимуляція мозку (DBS) не зупинить розвитку хвороби, але полегшить симптоми.

Профілактика хвороби Паркінсона

Незважаючи на те, що причини виникнення захворювання до кінця не з'ясовані, рекомендується не нехтувати профілактикою:

• з появою будь-яких симптомів звертайтеся до лікаря;
• якщо лікар призначив прийом ліків, чітко виконуйте призначення;
• стежте за тим, щоб у вашому меню вистачало продуктів, багатих на вітаміни групи В, овочів (що містять клітковину), а також яблук і цитрусових;
• дотримуйтесь здорового способу життя й уникайте стресу;
• не контактуйте з такими хімічними речовинами, як чадний газ, марганець і т.д.

Також ми писали, що ліки від ревматоїдного артриту можуть знизити ризик розвитку хвороби Паркінсона.