«Діагноз, яким лякають»: психіатр розповідає, що варто знати про шизофренію

24 травня відзначають Всесвітній день обізнаності про шизофренію. Що це за захворювання, кому воно загрожує, люди з якими діагнозами він нього застраховані, чи можна одужати від шизофренії самостійно і коли варто звернутися до фахівця? На запитання GreenPost відповіла лікар-психіатр Наталія Савка.

— Почнімо з того, що таке шизофренія? Кому вона загрожує, а кому ні? Зокрема чи правда, що вона несумісна з аутизмом.

— Шизофренія — важке психічне захворювання, яке змінює більшість психічних функцій людини і призводить до порушення звичного функціонування. Це діагноз, яким лякають. Навколо нього стільки надумувань і неправдивих фактів, що починає лякати вже сама назва. Але чи правда це так?

Хвороба яка змінює сприйняття себе та навколишніх, порушує увагу та процеси мислення, розуміння подій навколо й емоційних реакцій на зміни. Хвороба створює власний світ, у який вплітається маячіння чи галюцинації, і перетворює саме цим людину на пацієнта.

Загрожує частіше людям молодого віку — й у чоловіків виникає раніше. У світі всього 1 % населення має діагноз «шизофренія». І найбільш частий фактор, який підвищує схильність до розвитку зазначеного захворювання, є генетичний, але саме не близькі родичі. Ранній розвиток і стресові фактори сприяють ініціації хвороби. Також фактори повʼязані з дорослішанням — робота, навчання, формування стосунків можуть спровокувати хворобу.

І тут якраз важлива відстороненість від світу та його вимог. На користь власного.

Стосовно аутизму — спільним є генетичний фактор і поширеність у світі — також 1 %.  Але симптоми та ступені функціонування відрізняються. У ранньому віці при аутизмі спостерігається затримка мовного розвитку, обмежений зоровий контакт, важко будувати діалог та розуміти інших людей, зацікавленість в певних предметах і зміни у навколишньому світі викликають тривогу, роздратування, напади гніву, фобії. Аутизм починається з віку 3 років і хоч симптоми можуть варіюватись, але вказані вище — супроводжують  людину протягом усього життя. І згідно опису маємо розуміння, що аутизм і шизофренія — вкрай різні захворювання та рівні контакту з зовнішнім світом. Одночасно ці хвороби не можуть існувати. Можливий лише один діагноз.

— Чи може людина з таким діагнозом бути повноцінним/повноправним членом суспільства?

— Хоч би як страшно звучав діагноз, але у хвороби є періоди загострення — активних симптомів. Та періоди ремісії, коли зникають більшість з переліченого і при регулярному прийомі лікування — оточуючі не помічають «проблем». Із плином часу та винаходами новіших і сучасніших препаратів пацієнт може бути впевнений у стійкості свого «вільного від хвороби стану», продовження професійного розвитку, будування стосунків і планів на майбутнє. Насправді ми можемо навіть не здогадуватися, що поряд людина, яка має «страшний діагноз», співпрацюємо з нею, дружимо, навчаємось. І цим перебуванням та підтримкою і допомагаємо закріплювати ефект прийому медикаментів. У більшості пацієнтів — повторюсь, саме при регулярному прийомі ліків і відвідуваннях лікаря, спостерігається хороше відновлення і можлива повна відсутність симптомів.

— Коли людина може самостійно одужати від шизофренії, від чого це залежить?

— Існують перебіги хвороби з загостренням, при яких симптоми можуть зникнути самостійно, і навіть саме «загострення» може бути не настільки активним — ті ж симптоми відсторонення, втрати мотивації, нездатність відчувати задоволення, навіть маячіння, яке не сприймається як щось неправильне. І такі симптоми можуть самостійно минати. Але це вкрай рідко, і при не наданні допомоги, наступне загострення може бути важчим. Тому без лікування обходитись не радять лікарі. Навіть у такі перебіги можна підібрати правильні дози ліків. І попереджувати наступні стани.

— Які симптоми можуть сказати близьким, що слід звернутися до психіатра? І що буде, якщо цього не зробити?

— Поступове зниження інтересу у подіях навколо, зміни емоційних реакцій, зацікавленість у філософсько-релігійних темах чи рідкісних науках, втрата сну й апетиту, відчуття пустоти у голові чи надто швидкого плину думок, можливі суїцидальні думки, сильна тривога, страх, думки, що події стаються навмисне чи підлаштовані, думки, що можуть обговорювати чи прискіпуватись, думки про переслідування чи відчуття, що має статись щось погане. Бажання усамітнюватись. Зміни у побуті — небажання порядкувати житло і доглядати за собою.

Саме за такими ознаками можна запідозрити хворобу. І запропонувати допомогу у якості супроводу до психіатра.

— Дякуємо за розмову!