«Чи люди, які моляться, одужують швидше?» Експерт розповідає про роль духовності в медицині

Чому хвороба зачепила саме мене? З чим це все пов'язано? У повсякденному лікарняному житті чи в кабінеті сімейного лікаря часто не вистачає часу на такі запитання. Духовна опіка має на меті заповнити цю прогалину — як для персоналу, так і для пацієнтів. Про досвід Німеччини у просуванні духовної опіки та проблеми, з якими доводиться стикатися на цьому шляху, Die Zeit розповів Екхард Фрік — фахівець у галузі психосоматичної медицини та психотерапії, психіатр і психоаналітик. Він проводить дослідження як професор духовної опіки та психосоматичного здоров'я в Технічному університеті Мюнхена.

— Пане Фрік, чи люди, які моляться, одужують швидше?

— Люди, які ходять до церкви або виконують релігійні дії, насправді мають переваги для здоров'я — у найширшому сенсі. Це можна виміряти за їхнім кров'яним тиском, а також за настроєм. Соціальний контекст, безумовно, відіграє в цьому велику роль, як, наприклад, традиційне пиття кави після церкви в США. Лікар Гарольд Кеніг досліджував це в Університеті Дьюка в США протягом десятиліть. Але при всій повазі до цього так званого дослідження віри і здоров'я, це не є вирішальним моментом. Тому що

Навіть невиліковно хвора людина шукає духовного зцілення. У цьому сенсі духовність як чудодійні ліки, коли все інше вже не допомагає, — це не те, про що йдеться в духовній опіці.

— То в чому ж полягає духовна опіка?

— Люди, які стикаються з кризою здоров'я, ставлять собі питання про сенс — незалежно від того, чи вважали б вони себе раніше релігійними, чи ні. Наприклад: чому я, чому зараз, чому саме ця хвороба? На ці духовні питання немає чітких відповідей — але пацієнтам потрібні люди, з якими вони можуть про це поговорити, щоб знайти спокій, надію і силу. Духовна опіка — це наукова дисципліна і форма терапії, присвячена цій духовній потребі.

— Наскільки духовна опіка вже утвердилася в медичній практиці?

— Вона вже є частиною паліативної медицини, психосоматичної медицини та хоспісної роботи. Зараз також є спроби інтегрувати духовну опіку в навчання всіх медичних професій. Вже давно існує медичний консенсус, що полегшення болю має фізичний, психологічний і соціальний рівні, а також духовний, і все ж духовна опіка все ще часто не розглядається як завдання медичного персоналу.

— Якщо ви запитаєте людей, що вони розуміють під духовністю, то напевно отримаєте дуже різні відповіді. Як науковець, чи можете Ви визначити, що це таке?

— Мій колега Трауготт Розер, який також досліджує цю тему, завжди каже, що духовність — це саме і виключно те, чим вважає її пацієнт. Тому це щось дуже індивідуальне, що я супроводжую як лікар, медсестра чи консультант. Сьогодні існує певний консенсус у дослідженнях, що духовність — це широке поняття, вимір людського буття — навіть для тих, хто каже: «Ні, я нічого не можу з цим зробити». З наукового погляду, однак, ми б не стали прямо відмовляти цим людям у духовності, а радше розглянули б, як вона виражається в них. Ви запитаєте: чи маєте ви світогляд, політичні переконання, чи то справедливість, чи то солідарність, які надають вашому життю сенс?

— Яку роль відіграє релігія в такому визначенні?

— Релігія — це лише підконцепція духовності, приналежності до групи. Наприклад, я католик і католицький священик. Але духовна опіка — це не релігійні настанови. Це зацікавленість у тому, як люди вирішують питання сенсу.

— Але як досліджувати щось настільки індивідуальне?

— Існують шкали, за допомогою яких можна виміряти духовні потреби. Останніми роками ми почали проводити духовний анамнез — тобто стандартизовано запитувати хворих людей, як вони бачать духовність, у чому вони черпають сили, чи є вони віруючими, у широкому сенсі цього слова. Звісно, ми запитуємо це і в атеїстів — ми не заперечуємо нічиєї духовності.

— Як саме виглядають ці шкали?

— Ми запитуємо про певні потреби. Не лише релігійні потреби в сенсі християнських, ісламських, юдейських чи буддистських релігійних спільнот, а й зв'язок із природою, внутрішній спокій і відчуття мети. Потім це призводить до категоризації. Такий запит може показати, наприклад, що хтось має духовну потребу молитися чи що за нього моляться. Навіть люди, які самі не моляться, можуть хотіти, щоби хтось інший молився за них. Це буде релігійною потребою. Але також бачити безмежність природи і бути пов'язаним із творінням — це потреба, яка приваблює багатьох людей.

— Чи означає це, що духовна опіка може бути невід'ємною частиною не тільки паліативної допомоги, а й у практиці лікаря загальної практики?

— Так, від колиски до могили. Але передусім, звісно, там, де відбувається криза здоров'я. Це стосується самого початку життя, в неонатології. Коли батьки хвилюються за недоношену дитину, коли дитина балансує між життям і смертю, у батьків з'являється надія і страх. Ці питання сенсу також дуже, дуже сильні, і всі, хто там працює, повинні їх супроводжувати.

— Медперсонал, як правило, і так хронічно перевантажений роботою — чи залишається місце для духовних питань?

— Це момент, який стає все більш важливим для мене в останні роки: «Турбота про тих, хто доглядає за хворими». Особливо під час пандемії ковіду ми бачили нездатність медичного персоналу приймати допомогу. Багато хто казав: «Що мені тепер робити з наглядом, я нехтую своїми пацієнтами, або інші повинні виконувати мою роботу». Те ж саме сьогодні відбувається й із духовною опікою. Йдеться, по суті, не про довгі періоди часу, а про короткі моменти, паузу з пацієнтом або духовну перерву в команді. Ваша власна духовність і добрий командний дух заохочують вас використовувати цей час.

— Чи може духовна опіка також допомогти самому медичному персоналу?

— Безумовно. Але для того, щоб вона була ефективною, вона має бути доступною, і ми також досліджуємо це питання. Наприклад, ми вивчаємо моральні страждання цієї професійної групи. Це означає не лише моральний стрес щодо пацієнтів, тобто в етичному сенсі, а й робочу етику та відданість справі. Ми розглядаємо, наскільки ця відданість обмежена — тиском зверху, інтенсифікацією роботи, поганою робочою атмосферою. А також через відсутність можливості жити власними цінностями. Говорячи позитивно: духовна опіка людей медичних професій полягає в тому, щоб дати їм відчуття власної мотивації. Наприклад, чому вони залишаються в інтенсивній терапії, а не обирають іншу професію, коли вона стає занадто стресовою. Це швидко переносить вас у духовну сферу: ви намагаєтеся зрозуміти мотивацію зсередини, а також обговорюєте її.

— Ви вже згадували про пандемію COVID-19. Відвідування були заборонені, пацієнти помирали на самоті, а медичний персонал щодня працював на межі своїх можливостей. Чи змінило це підхід до духовної опіки сьогодні?

— Пандемія зробила людей, з якими я зустрічаюсь і проводжу дослідження, більш чутливими. Тому що тоді було порушено гідність багатьох людей — померлих, родичів, а також гідність персоналу, який надавав допомогу. Від працівників тоді багато чого приховували.

Зрештою, ми всі зазнаємо поразки при смерті, навіть високотехнологічна медицина.

Більше новин читайте на GreenPost.