«Залишимося без солі»: екологи про ідею захоронення ядерних відходів у соляних шахтах

В екологічній спільноті легка паніка. Інтернет України раптом замайорів статтями про те, як гарно зберігати ядерні відходи у соляних шахтах. В Україні теж є і радіоактивні відходи, і соляні шахти. Але чи підходить для нашої кухні цей рецепт?

«Гадав, що ми поховали цю маячну з використанням шахт Соледару (Бахмутський район Донецької області – ред.) ще двадцять років тому. Але, схоже, що треба знову пояснювати суспільству небезпеку для України таких підходів», - сказав GreenPost експерт еколого-культурного центру «Бахмат» Володимир Березін.

Ядерні відходи України та світу: досвід та підходи

За обсягами радіоактивних відходів (РАВ) Україна знаходиться на ІІ місці у Європі (після Росії) та на ІV в світі (3,5 млн м3).

Найгидотніша властивість цього типу відходів – довготривалість їхнього негативного впливу на довкілля та людей. Тому їх не просто вивозять на звалище, а довго і дорого з ними панькаються. Спочатку переробляють, наприклад, «закатують» у скло. Потім тимчасово зберігають, спостерігаючи як іде процес зниження радіоактивності. А далі шукають можливість їх надійно поховати. Надійно – це щоб залишкова радіація нікому і нічому не зашкодила, щоб залишкове тепло нічого не зруйнувало. Є кілька варіантів заховання, які використовуються у світі. Вчені вибирають різні геологічні структури, в глибини яких уряди й корпорації планують опустити відпрацьоване ядерне паливо та інші небезпечні радіоактивні матеріали.

«Детально вивчено різні типи геологічних утворень: кристалічні породи (Швеція, Фінляндія, Канада), осадові породи — глини різного ступеня літифікації (скам’яніння – ред.) у Франції, Швейцарії, Бельгії, глинисті вапняки в Канаді; соляні породи (Німеччина, WІPP США), вулканічні туфи в зоні аерації (США, проєкт Yucca Mountaіn)», - розповідає про варіанти заховання член-кореспондент НАН України Стелла Шехунова.  

При цьому виникає багато проблем і питань, на які усе ще немає відповіді. Тож наразі у світі є лише одне ліцензоване сховище геологічного типу для довгоіснуючих трансуранових відходів.

«Це об’єкт WІPP (Waste Іsolatіon Pіlot Plant) у США. Воно споруджене з нульового циклу як геологічне сховище шахтного типу для відходів військового походження і ще у квітні 1999 р. прийняло на зберігання першу промислову партію відходів», - зазначає Стелла Шехунова.

В Україні теж існує проблема із заховання РАВ. І у нас теж проводилися дослідження.

«Починаючи з 1993 р. фахівці НАН України, Державної геологічної служби за підтримки Держкоматому, Держатомрегулювання, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Державного агентства України з управління зоною відчуження, МАГАТЕ, Єврокомісії виконали низку досліджень, зокрема скринінг території України, і оцінили перспективність усіх типів геологічних формацій — солевмісних, глинистих та кристалічних, виконано також аналіз відпрацьованого простору залізорудної шахти «Саксагань», - інформує вчена. 

В результаті було доведено, що геологічне сховище РАВ доцільно розташовувати у Чорнобильській зоні відчуження у кристалічних породах, зокрема з огляду на те, що в ній знаходяться основні об’єми РАВ (аварійні чорнобильські відходи, відпрацьоване ядерне паливо реакторів РБМК), тут же планується зберігання відпрацьованого палива з АЕС України.

«При транспортуванні очікуються мінімальні ризики та мінімальна вартість, немає населення, захисні можливості перекриваючої товщі оптимальні (піщано-глинисті відклади створюють додатковий природний бар’єр) тощо», - пояснює член-кореспондент НАНУ.

Радіаційні відходи чи санаторій?

Але до такого висновку вчені та урядовці дійшли далеко не відразу.

Тридцять років тому уряд України активно лобіював ідею заховання ядерних відходів у відпрацьованих шахтах Соледару на Донеччині.  

«Влітку-восени 1999 року Донеччиною прокотилася хвиля протестів. Причиною стала стаття "Що робити з радіоактивними відходами?" в газеті "Голос України". У ній голова підкомітету з питань ядерної політики та ядерної безпеки Верховної Ради Олександра Гудима та двоє вчених з Інституту геології виклали проєкт державної програми заховання відходів АЕС. Вивчивши всі варіанти можливих заховання, автори дійшли такого: "Найбільш реальні перспективи пов'язані з соляними шахтами Донбасу", - пригадує Володимир Березін, який на той час був заступником голови Донецької обласної екологічної асоціації "Зелений рух Донбасу".

Це б не тільки створило проблеми із геологічною безпекою, а й поставило би під питання можливість подальшого видобування тут харчової солі та роботи унікального закладу – санаторію в соляній шахті.

Дешево і сердито

Олександр Гудима та автори програми запропонували варіант «дешево і сердито».

«Вони зазначили, що вирішальною перевагою донбаського шахтного варіанту є надійність і низька вартість сховища. Причому відповідно до Державної програми поводження з радіоактивними відходами (постанова Кабінету міністрів №480 від 29.04.96) вибір місця централізованого їх зберігання повинен бути вже завершений і розпочато розробку ТЕО і проєкту підземної лабораторії-сховища», - розповідає Володимир Березін.

Хоча перші чутки щодо заховання РАВ саме в Соледарі пішли ще у 1995.

«Тоді ми зуміли переконати місцеву владу ухвалити рішення проти таких дій. Після статті в ГУ нам вдалося зв'язатися з вченими Німеччини та Голландії, які працювали над питаннями заховання РАВ в соляних шахтах. З’ясувалося, що професор Ден Харгорт з університету Гронінген експериментально довів, що 15% солі, яка оточує могильник, під впливом радіації починає розпадатися на натрій і хлор. Це може привести до місцевого підвищення температури й вибухів, які можуть пошкодити контейнери, утворити тріщини в солі, загрозливі для ізоляції відходів ", - каже екологіст.

Виходить, аргумент про безпеку таких могильників – досить хиткий. Це підтвердив і висновок Донецького державного регіонального геологічного підприємства при Держкомітеті України з геології й забезпечення раціонального використання надр.

"Аналізуючи дані за геологічною будовою родовища солі, а також з огляду на матеріали багаторічних спостережень шахтних геологів й інституту УкрНІІсіль, можна зробити однозначний висновок про надзвичайно великий ризик заховання РАВ у відпрацьовані шахти ВО "Артемсіль", - ідеться у висновку.

Не виправдався й аргумент про дешевизну. Для підтримки подібних сховищ в Німеччині витрачалося ще тоді до 200 млн марок на рік на кожне. У 1998 суд заборонив використання деяких з цих сховищ. 

Ідея захоронення РАВ критикувалася багатьма екологами. Зокрема, активіст Української екологічної асоціації «Зелений світ» Сергій Федоринчик відзначав небезпеку такої ідеї для усієї України.

«Радіоактивна загроза артемівському (соляні шахти розташовані в м. Соледар, яке неподалік колишнього Артемівська, нинішнього  Бахмута – ред.) пласту солі - не місцева проблема. Артемівська сіль присутня на столах майже кожної сім`ї, і не тільки в Україні. Прагнення "дешевих" рішень можуть дуже дорого коштувати і нашому, і прийдешнім поколінням. Поки працюють АЕС, вони напрацьовують відходи. Їх треба кудись подіти. Відпрацьоване ядерне пальне - найнебезпечніша, найтоксичніша речовина, що є на Землі, і ця небезпека зберігається протягом 25 тисяч років - поки майже все порозпадається», - зазначав тоді Сергій Федоринчик у одному зі своїх виступів.

Критики також наголошували на низькій якості подібних сховищ і необхідності враховувати людський фактор.

«Людство не вміє робити споруди з гарантованою надійністю на такі терміни - пірамідам Хеопса набагато менше років, але вони вже дуже ушкоджені часом. І увесь цей час потрібні будуть якийсь догляд і охорона, а можливо й перепакування - тобто витрати будуть потрібні 25 тисяч років за вигоди 25 років - розрахункового часу роботи реактора. Розповіді про "дешевизну" атомної енергетики - пропаганда для ідіотів. Це стає ясним, коли виявляється, що витрати на поводження з радіоактивними відходами АЕС сплачує лише, поки вони на її території. Вивезли за територію - вже треба оплачувати з державного бюджету. Якби на АЕС покласти повністю витрати на утримання сховищ РАВ, вони збанкрутують», - наголошує Сергій Федоринчик.

Чому відроджується привид «артемівського радіоактивного соляного кошмару»?

Згадане вище єдине на сьогодні діюче промислове захоронення РАВ (WІPP) знаходиться на південному сході американського штату Нью-Мексико. Саме сховище розташоване у відкладах кам’яної солі формації Саладо, яка має потужність до 700 м. І саме про нього пишуть (передруковують) новини усі українські ЗМІ.

Українські ж соляні шахти й неглибокі, і не потужні настільки. Та ще й, на відміну від США, знаходяться у районах густонаселених, з розвиненою інфраструктурою, активними шахтами інших типів.

«Наші соляні пласти далеко не повною мірою відповідають критеріям МАГАТЕ (Міжнародне агентство з ядерної енергії – ред.) для сховищ радіоактивних відходів», - сказав GreenPost доктор технічних наук Євгеній Яковлєв.

У нещодавніх публікаціях українських ЗМІ про «надійність» захоронення у солі крім США згадується й «передовий» досвід й Німеччини. Але це хибна інформація.

«Соляні шахти в Ґорлебені як місце для майбутнього німецького могильника вивчають уже з середини 70-х років. Це було б доречно, адже поруч розташоване тимчасове сховище. Але попри те, що на розвідувальні роботи вже витрачено майже півтора мільярда євро, остаточних висновків так і не зроблено», - пише «Німецька хвиля».

А Швеція, наприклад, розпочала інтенсивні пошуки місця для могильника ще в середині 80-х років.

«Сьогодні фахівці вже почали бурити перші свердловини в гранітних скелях, щоб з’ясувати, наскільки надійно зберігатимуться в них мідні каністри з радіоактивними відходами на глибині 450 метрів. Отже, лише для того, щоб дійти до стадії конкретних експериментів, шведам знадобилася ціла чверть століття”, - зазначають у «Німецькій хвилі».

Так що ж робити з радіоактивними відходами

Наразі в Україні збудоване тимчасове (розробники запевняють, що років так на 100 має вистачити) сховище для відходів Чорнобильської АЕС. Як повідомили GreenPost у пресслужба ДАЗВ (Державного агентства України з управління зоною відчуження) вже мали б розпочатися так звані «гарячі» випробування цього сховища, але через коронавірус їх відклали.

«Ці випробування і введення в експлуатацію нового сховища відпрацьованого ядерного пального, збудованого американською компанією Holtec Іnternatіonal, відкладаються через карантин», - повідомила GreenPost у пресслужба ДАЗВ.

Щодо відходів інших українських АЕС, то для них будується окреме сховище. Теж у Чорнобильській зоні.

Сподіваємося, ідея використати українські соляні шахти як останній прихисток ядерного непотребу буде похована назавжди.   

Як ми вже повідомляли, в Зоні відчуження будується сховище для відходів українських АЕС. Введення Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в експлуатацію дозволить зекономити до 100 млн дол. протягом року, а потім до 140 млн дол. щорічно. Зараз ці гроші компанія сплачує за вивіз палива до РФ.