Як не заразитися, якщо у вашому оточенні є хворий на туберкульоз
Інтерв’ю з головою правління БО «Українці проти туберкульозу»
Проба Манту
На жаль, тема туберкульозу в Україні ще довго буде актуальною. Рівень захворюваності не знижується, а тубдиспансери і санаторії по всій Україні зачиняються. Пересічних українців цікавить не так логіка в діях МОЗ, як практичні поради: як не заразитися, коли хворих на туберкульоз фактично викидають на вулицю, якою ходять усі інші. Про це GreenPost розповів Віталій Руденко, співголова Всеукраїнської Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом», голова Правління БО «Українці проти туберкульозу».
Оскільки не всі хворі на туберкульоз однаково заразні, то, коли в гуртожитку чи квартирі з’явився туберкульозник, це ще нічого не означає?
У нас в Україні важка ситуація: на другий етап реформи з 1 квітня наклалася пандемія коронавірусу. І перший етап медичної реформи, на мою думку, фактично провалений. Близько 60% українців заключили угоди з лікарями первинної ланки, тобто третина не зробила цього. Наразі ми або наші іноземні партнери хочуть скоріше перевести всіх на амбулаторну модель, але постає питання: де і яким чином усі ці хворі будуть лікуватися? Якщо ще не завершений перший етап реформи, якщо лікарі первинної ланки не готові прийняти хворих на туберкульоз, система ще не налагоджена під недискримінацію хворих на туберкульоз?
Також треба зважати на нашу епідеміологічну ситуацію. Так, наша країна перебуває в десятці країн світу з найвищим показником мультирезистентного туберкульозу та посідає друге місце в світі з поширення туберкульозу із широкою лікарською стійкістю.
Додатковим тягарем на епідемічне неблагополуччя є події військової агресії Росії, коли з АР Крим та східних регіонів Україна має до 2 млн внутрішніх переселенців, а також біженці (мігранти), трудова міграція, безхатченки, яких ніхто і ніколи не рахував, і один спосіб життя яких може свідчити про те, що вони можуть хворіти на туберкульоз. ВООЗ дає оціночні дані по захворюванню на туберкульоз значно вищі, ніж МОЗ України. Ось в такому сюрреалістичному протитуберкульозному світі країна і приступила до другого етапу медичної реформи.
Щодо лікування хворих. Моделями лікування хворих на ТБ можуть бути, наприклад, лікування в стаціонарі в протитуберкульозному закладі, амбулаторно в закладах ПСМД, вдома під наглядом районного фтизіатра і лікаря ПМСД. Рішення, де буде краще лікуватися хворому, лікар приймає на підставі медичного висновку та обговорення з пацієнтом.
У розвинутих країнах Європи прийнята більше амбулаторна форма, але слід сказати, що там захворюваність становить 5–6 випадків на тисячу населення. У них немає епідемії туберкульозу, як у нас. Вони туберкульоз фактично побороли. І там більш відповідальні люди. Вони створили систему, при якій і лікар зацікавлений в одужанні пацієнта, і сам пацієнт зацікавлений завершити курс лікування. Це найголовніше – своєчасно виявити туберкульоз, встановити діагноз, пройти курс лікування до кінця.
У диспансерах лікуються люди з полірезистентною формою туберкульозу. Коли такий хворий уже буде абоцильований, він може переходити на амбулаторну форму лікування. Така практика у наших сусідів, наприклад, у республіці Молдова.
Амбулаторно хворий закінчує лікування під контролем. Це може бути, наприклад, медична сестра, фтизіатричний заклад, ДОТ-кабінет, куди пацієнт приїжджатиме приймати ліки, або він буде приймати їх під відеоконтролем. Окрім того, має бути забезпечення дотримання інфекційного контролю.
Якщо людина захворіла на незаразні форми туберкульозу, то їй нема чого робити у тубдиспансері – вона не заразна, і якщо буде неухильно дотримуватися рекомендацій лікаря та вимог інфекційного контролю, то спокійно завершить лікування до повного одужання. Найголовніше, ще раз зауважу, – завершити курс лікування, дотримуватись усіх рекомендацій лікаря, не пропускати прийому ліків. Людина приблизно через 6 місяців стає абсолютно здоровою, і їй нема чого лежати в стаціонарі, і висновок про остаточне одужання надасть лікар.
Та, на жаль, більшість наших медичних закладів (не тільки диспансерів) не відповідають стандартам інфекційного контролю, і заразитися перехресним захворюванням можна будь-де. Фактично і в будь-якому медичному закладі України.
Слід зазначити, що в Україні серед виявлених осіб із туберкульозом близько 25% – це люди з мультирезистентною формою туберкульозу. Тобто вони виділяють збудник і можуть реально заразити інших.
Постає питання: чому така велика кількість людей із мультирезистентним туберкульозом, а не так, як це було 15-20 років тому? Це тому, що зараз, по-перше, погана діагностика – люди не звертають уваги на симптоми туберкульозу, думають, що це просто кашель, безвідповідально ставляться до власного здоров'я.
А яким чином можна запобігти зараженню?
Якщо людина хворіє на туберкульоз удома чи в гуртожитку, то вона може бути сумлінною і лікуватись амбулаторно. Але часто людині стало краще через два місяці, і вона припиняє лікування, та, образно кажучи, їде саджати/копати картоплю або до Польщі на заробітки, повертається через півроку – а в неї вже мультирезистентна форма туберкульозу. Тепер потрібні інші ліки – сильніші, дорожчі, з більшими побічними ефектами. На жаль, у наших людей немає відповідальності. Тому по кожній людині треба дивитись окремо.
Чи можна відправити хворого на туберкульоз лікуватися примусово?
У нас є закон про протидію захворюваності на туберкульоз, і його стаття 11 (як юрист можу сказати, що вона недосконала і не має під собою чітких підзаконних актів) визначає примусову госпіталізацію хворих на заразні форми туберкульозу за рішенням суду. Якщо людина знає, що хвора, але свідомо наражає на небезпеку інших громадян, шкодить собі та іншим, то треба захистити право здорових людей на здоров'я і цю людину пролікувати.
Якщо пацієнт припинив лікування і на зв'язок не виходить, то протягом 24 годин головний лікар має подати відповідну заяву до суду. До заяви додається вмотивований висновок лікаря, який лікує цього хворого, про необхідність примусової госпіталізації чи продовження строку такої госпіталізації.
Що виходить на практиці? Поліція затримує цього хворого, веде його в туберкульозний диспансер, він там залишається, а на наступний ранок знову залишає диспансер.
Такий несвідомий хворий ходить і заражає інших людей. Чому, наприклад, у Херсонській області вища захворюваність на туберкульоз? Тому що там декілька виправних колоній. Більшість тих, хто відбув тут покарання, після звільнення не лікується, тому кожен із них заражає декілька десятків людей. На сьогоднішній день ніхто в Україні вирішення цього питання не торкався. Але коронавірус нам показав, як треба ставитися до впровадження протиепідемічних заходів. Таким же чином ми маємо розробити і нашу стратегію запобігання туберкульозу на рівні президента, Кабінету Міністрів. Тільки так ми можемо зупинити туберкульоз.
Той же коронавірус показав: ми ще, слава Богу, не все встигли знищити так званими реформами попередніх міністрів та в.о. міністра, які просто банально все скорочували, зокрема і СЕС, а система охорони здоров’я має бути готовою до викликів, які виникають зненацька.
Чому і наскільки туберкульоз небезпечний для України?
Туберкульоз — це як бактеріологічна зброя: він передається повітряно-крапельним шляхом. От нещодавно випадок у гуртожитку був: студент захворів на туберкульоз і приховував це, бо не хотів пропускати сесію… Якщо людина ухиляється від лікування, то може заразити багато інших мешканців гуртожитка, тому що з кашлем паличка Коха на кілька метрів може розноситись. І люди, які перебувають поруч із хворим, піддаються небезпеці. Але, як правило, це довгий період, не один день.
Хоча є винятки. Один мій товариш, який захворів на туберкульоз, – кандидат історичних наук, доцент. Я його запитував: «У якій сміттєвій ямі ти міг заразитися туберкульозом?» Його коло спілкування – викладачі, студенти, митці тощо. І він розповів: летів у літаку, навпроти сидів індієць (а в Індії захворюваність на туберкульоз на порядок вища, ніж в Україні) і весь час підкашлював – то закривав обличчя, то не закривався. І цей індієць заразив мого товариша мультирезистентною формою туберкульозу, довелося півроку лікуватися у фтизіатричній установі. Як ми бачимо, туберкульоз – не тільки хвороба бідних…
У наш час туберкульоз – не вирок?
Насамперед треба зрозуміти: туберкульоз виліковний, але за умови своєчасного звернення до лікаря та проходження повного курсу лікування. Треба бути насторожі до ознак туберкульозу – на жаль, у нас в умовах епідемії туберкульозу не ведеться така роз'яснювальна, пропагандистська у найкращому розумінні цього слова робота.
У такому разі треба якнайскоріше перевіритися у свого сімейного лікаря або взяти направлення до інших лікарів, які можуть встановити діагноз. Якщо є діагноз, треба йти у фтизіатричну установу.
Як можна уберегтися від туберкульозу?
Насамперед це здоровий спосіб життя. У нас 90% населення має мікобактерію туберкульозу в організмі – цього лякатися не треба, ці люди ніколи не захворюють на туберкульоз, бо у них здоровий організм.
Може захворіти на туберкульоз, наприклад, людина, яка потрапляє у стресову ситуацію, особливо якщо це не лише психологічний стрес – наприклад, в’язниця, армія, виїзд з окупованих територій, де люди втратили житло, роботу... Такі стреси плюс погіршення харчування, плюс погіршення екології, плюс погіршення здоров'я можуть стимулювати туберкульоз. Куріння та вживання алкогольних напоїв також можуть призводити до туберкульозу, тому що захисні сили організму зменшуються.
Треба піклуватися про себе, про своє здоров'я та здоров'я близьких, дотримуватися правил гігієни, дбати про те, щоб хворі на туберкульоз відвідували свого лікаря і проходили обстеження. Ліки в Україні є, лікування безкоштовне, просто потрібно виконувати всі рекомендації лікаря і пройти повний курс лікування до кінця.
Як має виглядати стандарт інфекційного контролю, про який Ви кілька разів згадували?
Нагляд за дотриманням стандарту інфекційного контролю під час лікування здійснює дільничний фтизіатр спільно з фахівцями санітарно-епідеміологічної служби. Якщо це вдома, то, наприклад, дільничний фтизіатр спільно з фахівцями СЕС складає план оздоровчих та профілактичних заходів у вогнищі туберкульозу відповідно до ступеня епідеміологічної небезпеки, організовує обстеження членів родини та співробітників, здійснює контроль за диспансерним спостереженням контактних осіб, проводить оцінку умов проживання хворого з подальшою ізоляцією пацієнта в окремій кімнаті або рекомендаціями щодо відселення хворого до окремого приміщення, надання окремої житлової площі. Навчає хворих та членів їхніх родин етикету кашлю та респіраторної гігієни, навичок особистої гігієни та дезінфекції, знезараження використаних масок та індивідуального посуду тощо. Таке поняття, як інфекційний контроль, має бути впроваджено як у лікувально-профілактичних закладах, так і там, де хворий на туберкульоз лікується амбулаторно.
Отже, доводиться просто покладатися на те, що раз людину відпустили додому, значить, вона не заразна?
Якщо ми будемо запитувати цю людину – «скажи, а ти не заразний?» – то це буде велика стигма і дискримінація. Тому бажано знайти компроміс. Але кожна людина має бути відповідальною за своє здоров’я та здоров’я своїх оточуючих.
