Олена Гашинська — засновниця творчої бакалійної компанії «Дім варення», що виготовляє варення, пасти без цукру, соуси та консервацію. До війни вона показувала свій бізнес у блозі як реалітішоу: ділилась не тільки перемогами, але й факапами. Але з приходом російських загарбників Олена змінила варення на пікапи: дівчина закуповує автівки для фронту за кордоном та перевозить їх в Україну. Робить це так само: показуючи і перемоги, і поразки. Наразі доставлено вже 14 машин на 1 876 400 гривень. Ще сім машин будуть доставлені найближчим часом.
Про її історію написали Телеграм-канал Divoche.media.
На початку вторгнення Олена запустила збір на дрони, але сама доля «підкинула» їй іншу діяльність: через пост знайомої у LinkedIn німець Роб написав із пропозицією подарувати машину для ЗСУ. «Чому б ні», — подумала дівчина. Так розпочалась їхня з чоловіком історія під назвою «Пікапи». Олена ділиться досвідом в інстаграмі: про пригоди на кордоні та зустрічі з неймовірними людьми, про власні емоції та способи проживання війни. Вона наголошує, що в неї «магазин варення, а не пікапів», та працює лише з перевіреними військовими на передовій. Свій досвід уже встигла оформити у своєрідну «методичку»: з кожним охочим вона ділиться інформацією про пошук, доставку та розмитнення машин для ЗСУ.
Олена не мала досвіду волонтерства до війни: «Я в цей бік не дивилась. Могла здати кров, з’їздити у дім малюка, на кухні працювала на Майдані. Це не були такі масштаби, як зараз, коли я залучена повністю», — розповідає волонтерка.
На питання про те, як змінилась за ці два місяці, говорить, що настільки зблизька побачити трансформацію навряд чи можна. «Має пройти якийсь час, щоби зрозуміти, як це мене змінило. Та якісь зміни вже відчутні: раніше я трошки “відморожувалась” від суспільних процесів. У мене була думка, що не можу говорити про політику, бо я не політолог. Потім задумалась, звідки це, і зрозуміла, що це просто російський наратив про бути “внє палітікі”. Зараз розумію, що я не політолог, але чогось мені дали право голосувати на виборах. Відповідно, я маю не те що право, а обов’язок про це говорити. Війна відкрила очі на те, що кожен має значення. І якщо я змогла перевезти 14 машин на війну, то це має значення. І те, що я пишу в інстаграмі, як впливаю на людей — теж має значення. Щоправда, ці думки мають синусоїдний характер: в один момент я думаю, що маю значення, а потім читаю про Маріуполь і думаю, що ні», — так розмірковує Олена.
Попри зміни настрою продовжує писати у своєму блозі, порушуючи важливі теми. Про тригер, який став останньою краплею в рішенні перейти на українську. Про лють після звільнення Бучі та ресурс, який вона вивільнила. Про пошук винних і визнання помилок. Про необхідність кенселингу сучасної російської культури. Про «хороших росіян», які створюють окраїну та малоросію.