Четвер, 09 Липня 2020
Догори
Дати відгук

Успішність кліматичної політики за останні 9 місяців дорівнює нулю

27 червня вступає в дію ЗУ «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами»

6 хв на прочитання04 Червня 2020, 18:01 750
Поділитись:

Менше, ніж за рік, а точніше протягом 9 останніх місяців, курс державної екологічної політики в Україні змінювався кілька разів – на діаметрально протилежний.

Так, у вересні 2019 року попри застереження міжнародних експертів та української екологічної спільноти Мінприроди ліквідували, об’єднавши під одним дахом із Міненергетики.

Щоправда, паритету в формуванні управлінської команди не вийшло. Обидва очільника відомства – призначений наприкінці 2019 року Олексій Оржель, а після його відставки - Ольга Буславець, не приховували, що  «енергетика -  передусім».

У травні 2020 уряд вольовим рішенням під тиском екоспільноти все ж вирішив роз’єднати нещодавно з’єднані міністерства та виокремити Міністерство захисту довкілля назад в окреме міністерство.

У ці дні точаться дискусії навколо потенційних керівників нового екологічного відомства.  Серед фаворитів - нинішній заступник міністра енергетики та захисту довкілля Роман Абрамовський.

Напередодні Всесвітнього дня охорони довкілля GreenPost розпочинає серію публікацій, де ми спробували проаналізувати досягнення Мінекоенерго за 9 місяців у формуванні та реалізації державної екологічної політики.

Оскільки Міністерство екології та природних ресурсів (до його знищення) входило до трійки українських міністерств за кількістю  міжнародних угод та зобов’язань, ми вирішили розпочати із кліматичної політики.

Цей напрямок у Мінекоенерго  курувала заступник мінстра енергетики та захисту довкілля Ірина Ставчук, яку було призначено на посаду у вересні 2019 року.

 
 
 
 

Йдеться не лише про Кіотський протокол чи Паризьку кліматичну угоду, але й про ряд інших документів. Зокрема, Монреальський протокол, який  свого часу Україна ратифікувала однією із перших. Документ  по праву  вважається однією із найуспішніших міжнародних угод із захисту довкілля та збереження озонового шару.

Останні роки Україна дотримувалася взятих на себе зобов’язань, проводячи державну політику, спрямовану на скорочення негативного антропогенного впливу на озоновий шар, а також  зобов’язалася додатково врегулювати ситуацію із обігом озоноруйнівних речовин та фторованих парникових газів.

Якраз тут у Мінекоенерго виникли незрозумілі проблеми – навіть незважаючи на ухвалення 12 грудня 2020 року законопроектів про  суттєве скорочення викидів парникових газів, розроблених ще урядом Гройсмана. 

Якщо точніше, то йдеться про два закони «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами» № 376-ІХ  та «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» № 377-ІХ, які Верховна Рада нового скликання ухвалила в другому читанні.

Якраз вони  мали врегулювати обіг озоноруйнівних речовин та фторованих парникових газів в Україні, запровадити сучасну систему обліку викидів парникових газів підприємствами,  забезпечити виконання Україною взятих міжнародних зобов’язань.

Однак, ухвалення законів - це лише частина справи. Необхідно було виконати ще ряд  умов, щоб вони почали працювати. Наприклад, підготувати інші підзаконні акти.

Адже, якщо до закону який впроваджує систему моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів «попередники» встигли розробити та навіть опублікувати на сайті міністерства весь комплект «підзаконки», який залишилося тільки затвердити Кабміном після прийняття закону (хоча тут теж процес затягнувся), то з законом, який покликаний врегулювати ринок обігу озоноруйнівних речовин та фторованих парникових газів все виявилося чомусь складно.

Про це свідчить хоча б той факт, що 27 червня 2020 року він вводиться в дію, але до цього часу Мінекоенерго не  встигло напрацювати жодного необхідного для цього нормативно-правовового акту.

Крім того, повинен запрацювати  Єдиний державний реєстр операторів контрольованих речовин. Адже згідно зі Статтею 4 Закону, провадити операції з контрольованими речовинами мають право лише фізичні особи - підприємці або юридичні особи, які набули статусу оператора контрольованих речовин шляхом внесення до Реєстру. Однак жодних прийнятих, або хоча б розроблених документів, які б забезпечували роботу даного Реєстру, міністерством не представлено.

Невирішеним також залишається питання розподілу часток щорічної національної квоти на імпорт контрольованих речовин. Відповідний Порядок, згідно Закону, повинен бути затверджений Кабінетом Міністрів України. Наразі,  Мінекоенерго не представлено до обговорення та не подано на погодження відповідного проекту акту. Нагадаємо, що з 2017 року такий розподіл здійснювався через відкритий електронний аукціон шляхом реалізації пілотного проекту (Постанова КМУ «Про реалізацію пілотного проекту із впровадження електронних аукціонів з розподілу часток щорічної національної квоти на імпорт озоноруйнівних речовин» від 4 жовтня 2017 № 756). Дія пілотного проекту подовжувалася щорічно актом Уряду. Його результатом став справедливий розподіл частки національної квоти між зацікавленими суб’єктами та залучення до державного бюджету більше 3 млн грн.

Шість місяців, які надавалися прикінцевими положеннями Закону для прийняття та приведення у відповідність нормативно-правової бази необхідної, щоб він запрацював, проходять дуже швидко. Зважаючи на те, що третина днів червня 2020 року є святковими, до введення в дію Закону України «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами»  Україна, на жаль, буде не готова.

І про це вже б’ють на сполох суб’єкти господарювання, яким потрібно отримувати ліцензії на імпорт контрольованих речових, отримувати дозволи на провадження своєї діяльності з використанням контрольованих речовин. Під загрозою нормальне функціонування ринку холодильного обладнання, кондиціонування, залізничного сполучення та ін.

Зрештою, на цю вкрай серйозну проблему має звернути увагу Уряд. Саме Уряд має оцінити роботу відповідальних  за реалізацію Україною екологічної політики чи точніше - її провал, чиновників.  Адже все це може мати непоправні негативні наслідки як для довкілля, так і національної економіки.

Під питанням і доцільність призначення на керівні посади у нове Міністерство захисту довкілля старих чиновників із Мінекоенерго, які провалили державну екологічну політику.

Що заважало виконувати зобов’язання України за міжнародними екологічними угодами під дахом Мінекоенерго і хто гарантує, що системне невиконання завдань державної екологічної політики під однією вивіскою, не стане традицією в новому міністерстві, або не перетворить його у нову вивіску?

Суспільство давно формує запит на якісних сучасних управлінців в екологічній сфері, які б мали відповідний досвід і фахово оцінювали важливість наявності екологічної складової у всіх сферах національної економіки, розуміли важливість тієї ж таки кліматичної політики для  залучення в Україну додаткових інвестицій.

Натомість отримуємо у кріслах  старих-нових чиновників, які не бачать нічого страшного у затримці  виконання українських законів чи в ігноруванні виконання міжнародних угод.

Далі буде…

 

 

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.