Старі «нові» обличчя команди міністра Абрамовського

В Україні за часів уряду Гройсмана було запроваджено інститут державних секретарів.

За задумом авторів реформи, державний секретар, на відміну від міністра, є аполітичним та мав би бути поза різними групами впливу як політичними, так і фінансовими. Поки що на практиці все виглядає по-іншому.

Наприклад, у новому Міндовкіллі держсекретарем при міністрові Романові Абрамовському став головний фінансист, а точніше фінансистка часів Олега Проскурякова з уряду Азарова, Євдокія Ярова. До цього вона встигла попрацювати помічницею не менш одіозного Миколи Злочевського.

На посаду держсекретаря Уряд її призначив за поданням та результатами співбесіди, проведеної Романом Абрамовським нещодавно, — 8 липня 2020 р.

З тексту розпорядження Кабінету Міністрів випливає, що призначення є тимчасовим, оскільки відбулося шляхом укладення контракту на період карантину.

Хто така Євдокія Василівна насправді та чому новий міністр екології Абрамовський Р.Р. погодився призначити саме її? Ми спробували розібратися у цій історії.

Для екологічної сфери Євдокія Ярова людина не нова. 9 грудня 2010 року, після утворення Міністерства екології та природних ресурсів України та призначення міністром одіозного та добре всім відомого Злочевського Миколи Васильовича Євдокія Василівна була переведена помічником до нього з апарату ВРУ.

Після Злочевського вона встигла попрацювати ще при сімох міністрах екології – серед них згадані вище Едуард Ставицький та Олег Проскуряков.

Якраз при Проскурякову Євдокія Ярова була переведена з посади помічника міністра на значно цікавішу посаду директора Департаменту економіки та фінансів міністерства, і стала головним фінансистом установи.

У вересні 2017 року, не погодившись з істотною зміною умов праці, вона вирішила звільнитися з Міністерства екології та природних ресурсів України на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», написавши відповідну заяву.

Схоже, за кілька років вона таки «засумувала» за екологічною сферою.

Досить цікавим є сам шлях повернення Ярової як на державну службу, так і на досить високу посаду в рідному Міністерстві.

Повернулася вона до нього відразу після призначення уряду Гончарука, а точніше, приходу в об’єднане Міністерство енергетики та захисту довкілля Олексія Оржеля.

Молодий міністр із якихось причин, попри гасла уряду «технократів» про «нові обличчя» нової влади, призначає своїм радником одіозну Євдокію Ярову, за якою тягнеться шлейф співпраці з міністрами минулих урядів, стосовно яких відкрито низка кримінальних проваджень, в тому числі через фінансові махінації. Вже в статусі радника Євдокія Василівна в грудні 2019 року, по проходженню більш ніж двох років, подає позов про визнання наказу від 11.09.2019 № 374-о про її звільнення протиправним та просить скасувати його, поновити її на посаді й навіть сплатити компенсацію за час вимушеного прогулу.

Дивним чином міністерство визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить задовольнити їх, а також змінює структуру та штатний розпис міністерства якими поновлюється посада, з якої свого часу звільнилась Євдокія Ярова.

При цьому будь-які заперечення щодо порушення строків оскарження наказу про звільнення, як і факт того, що звільнення відбулося за заявою самої Ярової та про оскарження рішення суду першої інстанції мова навіть не йшла.

Для довідки:

Частиною п’ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Не зважаючи на це, Окружний адміністративний суд міста Києва Рішенням від 12.12.2019 № 640/21815-19 задовольняє позовні вимоги Ярової Є.В, поновлює її на посаді та присуджує середній заробіток за більш ніж два роки в розмірі 769 657 грн.

Законодавство не просто чітко встановлює строки для оскарження актів індивідуальної дії, оскільки Євдокія Ярова в такому випадку могла звернутися до суду і через десять або двадцять років та просити компенсацію за вимушений прогул.

Зі сторони виглядає, що міністр та його радник діяли з явними ознаками конфлікту інтересів та все-таки зловживаючи своїм службовим становищем, завдавали збитків державному бюджету України.

Вказані дії містять ознаки злочинів передбачених статтями 364 «Зловживання владою або службовим становищем» та 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» Кримінального кодексу України.

КІЛЬКА ФАКТІВ ІЗ ДЕКЛАРАЦІЇ ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ:

Єдиний державний реєстр декларацій, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, містить подані Євдокією Яровою декларації, починаючи з 2015 року.

Якщо читати ці фінансові документи, то виглядає, що сама Євдокія Ярова веде відносно скромний спосіб життя.

Наприклад, у першій декларації від 28.10.2016, станом за 2015 рік нею задекларовано квартиру в місті Києві 86 мкв., золотий годинник вартістю 20 000 грн та заробітну плату в розмірі 169 615 грн.

Щоправда, 4 листопада 2016 року вона подає вже виправлену декларацію, де вже «згадує» за інші наявні в неї коштовності та про 12 тисяч євро, 23 тисячі доларів, 45 тисяч гривень готівкою.

Щорічні декларації за 2016, 2017 та 2019 роки майже ідентичні, виняток: декілька годинників на суму 50 тис. грн, будинок та декілька земельних ділянок в Коломийському районі на Івано-Франківщині.

Куди цікавішим є життя сина чиновниці. Як свідчать його декларації, він полюбляє дорогі годинники та авто. Для прикладу, є в переліку й годинник за 45 тис. грн, й автомобіль БМВ Х5 вартістю більше мільйона гривень.

Такі статки йому вдалося нажити, бувши, як і мати, державним службовцем. На двох вони щорічно декларують до 400 тис. грн. Відразу впадає в очі, що спосіб життя декларантів не збігається із задекларованими статками.

Загалом, міністр Абрамовський зібрав у своєму оточенні осіб, близьких до себе за корупційним минулим, з неточностями в декларації та «екологічними перемогами», про які нікому не відомо.

Серед них, окрім державного секретаря Євдокії Ярової, ще Руслан Стрілець, який був призначений заступником міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій та цифровізації, але до його повноважень входить керування підрозділами, що видають дозвільну документацію та Роман Шахматенко – заступник міністра, який курує департамент екологічної оцінки та контролю, керівник якого — усім відома Марина Тищенкова, фігурує в низці корупційних скандалів та досі перебуває на посаді. Таку команду «мрії» зорганізував собі міністр Абрамовський. Допоки українське суспільство чекає на якісні зміни та реформи в державі, корупція й надалі процвітає, а старі обличчя «нової» влади її «професійно» очолили.

Чекаємо на звіт діяльності Міністра Абрамовського за рік перебування на керуючих посадах у Міндовкілля.