Шойгу з'їздив до Пхеньяна — і на війні в Україні вже з'явилися ракети виробництва КНДР: ось що ще вона може дати Москві
Збройні сили є головним пріоритетом для північнокорейського режиму.
В останні тижні періодично спливають новини, пов'язані з можливим або реальним постачанням зброї та боєприпасів з Північної Кореї до Росії. Міністр оборони РФ Сергій Шойгу побував із візитом у Пхеньяні (і, як стверджують у Держдепі США, прибув туди з намірами попросити у Кім Чен Ина озброєння). Потім до Північної Кореї із невідомою метою прибув літак Міноборони РФ. На фронт російсько-української війни вже неодноразово потрапляли північнокорейські 122-міліметрові ракети для систем залпового вогню (причому їх використовують і Україна, і Росія). «Дзеркало» вирішило оцінити можливості всіх родів військ КНДР і, користуючись інформацією, розібратися, чи зможе Пхеньян поділитися якимись зі своїх озброєнь з Москвою — і чи допоможе це Росії.
Що відомо про армію Північної Кореї?
Насправді небагато.
Збройні сили є головним пріоритетом для північнокорейського режиму — це відображено навіть в одному із двох головних політичних гасел країни «Сонгун», тобто «армія на першому місці». Хоча КНДР завжди сприймалася у світі як досить мілітаризоване суспільство, до 1990-х такої великої уваги до військових у країні не було. Однак після розпаду СРСР, краху світового соцтабору і майже повної ізоляції Пхеньяна до політики «Чучхе» (тобто «опорі на власні сили») додалася та сама політика «Сонгун».
За чисельністю та кількістю наявного озброєння армія Північної Кореї може вважатися однією з найбільших у світі. У збройних силах країни служить, за різними даними, до 1,19 млн осіб, озброєних тисячами танків, гармат і систем залпового вогню. На оборону країна витрачає, за оцінками, до 43 % ВВП. КНДР має власну ядерну (а можливо, і термоядерну) зброю, ракетну програму, модернізує, розробляє та виробляє різні конвенційні (тобто дозволені міжнародним правом, на відміну від зброї масового знищення) озброєння.
При цьому більшість інформації про армію Північної Кореї отримано «нелегально» — режим Кім Чен Ина не поспішає ділитися відомостями про свої збройні сили (а можливо, і використовує пряму дезінформацію, створюючи озброєння, що явно не працюють, — про це ще йтиметься нижче). Військові аналітики з різних країн добувають інформацію про армію КНДР завдяки знімкам із парадів, уривчастим звісткам із різних джерел, супутниковим фотографіям або розповідям перебіжчиків із Північної Кореї.
Отже, яке озброєння може мати у своєму розпорядженні Пхеньян і чим із них він міг би поділитися з Москвою?
Ядерна та ракетна зброя
У плані зброї Північна Корея насамперед асоціюється з численними ракетами з ядерними боєголовками — бувши країною-ізгоєм із досить жорстоким режимом, КНДР розраховує вижити та зберегти свій державний устрій за допомогою зброї масового ураження. Ще до 1990-х років Пхеньян побудував за радянською допомогою три атомні реактори, що дали змогу отримувати збройовий плутоній для майбутніх ядерних бомб.
Для доставки ядерних і звичайних боєголовок Північна Корея має низку ракет. Хай як це дивно, Радянський Союз не поспішав озброювати КНДР ракетною зброєю, побоюючись, що надмірне посилення Пхеньяна призведе до нової війни на корейському півострові. В результаті СРСР у 1960-их поставив північнокорейцям лише ракети «Місяць» із невеликою дальністю — 45 км. Китай також практично нічим не допоміг — спільна китайсько-північнокорейська програма розпочалася у 70-их і незабаром безрезультатно закінчилася (на той час КНР потоваришувала зі США, й озброювати одіозні режими Пекіну стало не зовсім зручно).
У результаті Пхеньяну допомогли арабські країни. На початку 80-их Єгипет поставив Північній Кореї ракетні комплекси «Ельбрус» (багато хто знає їх під натовською назвою «Скад»), які мали дальність уже 300 км. На основі цих систем Пхеньян створив спочатку ракету Хвасон-6 з дальністю 500 км, а потім ракету середньої дальності Нодон-1, що літає вже на 1600 км. У 1990-их Лівія відправила Північній Кореї радянські тактичні ракетні комплекси «Точка» і технічну документацію до них, і північнокорейцям вдалося створити аналогічний комплекс «Токса2 з дальністю 120-160 км.
У 2017 році Північна Корея вперше успішно випробувала міжконтинентальну балістичну ракету (МБР) «Хвасон-17», здатну досягти США, — таким чином країна увійшла до клубу держав, що володіють МБР. Із цією моделлю був пов'язаний «ракетний скандал» — ЗМІ писали, що двигуни для «Хвасон-17» поставила чи Росія, чи Україна — Київ тоді заявив, що не має стосунку до постачання.
У 2019 році на черговому параді в КНДР показали ракетний комплекс, який дуже нагадує російський «Іскандер», можливо, зі схожими характеристиками. А 2023-го — ракету «Хвасон-18» у складі наземного комплексу, дуже схожого на російську «Тополь-М».
Набагато менш відомими є напрацювання Північної Кореї у сфері крилатих ракет. 2014 року південнокорейська розвідка повідомила, що Пхеньян закупив деяку кількість протикорабельних російських ракет Х-35. А розслідувачам відомого нині блогу Oryx, який спеціалізується на військовій техніці, вдалося підтвердити наявність такої зброї у північнокорейців.
Що з цього може одержати Росія?
Хоча новини про північнокорейські міжконтинентальні ядерні ракети звучать жахливо, навряд чи Росія отримає їх — і навряд чи Шойгу міг просити про таке. Російський арсенал МБР та ядерних боєголовок і без того найбільший у світі. Запускати Україною дорогі ракети з дальністю в кілька тисяч кілометрів, аби знищити умовну підстанцію чи інший такий самий об'єкт, навряд чи має сенс.
Якщо Пхеньян і наважиться постачати Росії будь-які ракети, це будуть, імовірно, версії «Ельбрусів». Масово експортувати ці застарілі, але досить грізні ракети КНДР почала багато років тому, загальний обсяг їхнього продажу оцінюється до 1200 штук. Хоча «Скади» мають низьку точність, вони дуже високошвидкісні і можуть бути перехоплені лише системами типу Patriot (ракети останніх, до речі, США модернізували саме на досвіді перехоплення іракських «Скадів», дуже схожих на корейські). Скільки ракет Кремлю погодиться передати Пхеньян, і чи взагалі погодиться, невідомо.
Також КНДР теоретично може продати Росії або виробляти для неї крилаті ракети Х-35 — хоча спочатку цю протикорабельну зброю ВКС РФ використовували для обстрілів України. Тиждень тому південнокорейські ЗМІ писали про візит Кім Чен Ина на заводи з виробництва боєприпасів і двигунів для крилатих ракет — експерти вважають, що це може бути пов'язане саме з наміром продавати озброєння Росії.
Артилерія
Артилерії в КНДР багато, і на її використання Пхеньян робить серйозну ставку. Американський аналітичний центр RAND у 2020 році підготував доповідь про стан і можливості північнокорейських артилерійських систем. Згідно з ним, у разі повномасштабного удару по Південній Кореї армія КНДР задіяє 5700 гармат, які за годину мають відстріляти 385 тисяч снарядів (в Україні такої щільності артилерійського вогню, наскільки відомо, не було жодного разу за всю війну).
Більшість північнокорейських гармат була або поставлена з СРСР у 1960-их роках, або зроблена самостійно на їх основі. Відповідно, системи досі дуже застаріли: так, на озброєнні КНДР перебуває 152-мм гаубиця Д-20 (такими оснащуються російські самохідки «Акація») та подібні системи. Далекобійна артилерія у північнокорейців представлена довгоствольною 170-міліметровою гаубицею «Коксан» власного виробництва. Їх розробили наприкінці 1970-их, і мета цієї артилерії лише одна: у разі війни максимально сильно зруйнувати Сеул, столицю Південної Кореї.
Реактивна артилерія представлена моделями від музейних рідкісностей на кшталт радянської БМД-20 (ровесник знаменитої «Катюші», давно і безнадійно застарілої) до актуальних БМ-21 «Град» і надпотужної 600-міліметрової РСЗВKN-25, яка запускає снаряди майже на 400 км (і, швидше за все, існуюча в лічених екземплярах).
Що з цього може одержати Росія?
Не так багато. Значна частина основної артилерії російських військ — пізньорадянські моделі на кшталт Мсти-С, Гіацинта або далекобійного Піона. І ось якраз цих артилерійських засобів КНДР не має і ніколи не мала. Замість 203-міліметрового «Піона» північнокорейці мають 170-міліметровий «Коксан» — це їхня «зброя стратегічного стримування», якою вони навряд чи захочуть із кимось ділитися.
Відповідно, якщо Шойгу та Кім Чен Ин зуміли домовитися, Пхеньян зможе підтримати Москву насамперед снарядами для застарілих знарядь, які Росія використовує на полі бою, насамперед 152-мм боєприпасами для «Акацій». Найціннішим і найактуальнішим для Москви стало б постачання 122-міліметрових ракет до систем «Град», які активно використовуються на війні обома сторонами і не вважаються застарілими.
Практика показує, що це приблизно так і відбувається: поки єдиними північнокорейськими боєприпасами, які були помічені на фронті, виявлялися якраз 122-міліметрові ракети. ЗМІ писали також про постачання артилерійських снарядів, але підтверджень цьому не з'явилося. Експерт Федір Тертицький, старший науковий співробітник університету Кунмін у Сеулі, згадував про те, що про масове виробництво артилерійських боєприпасів у КНДР йому відомо, але про запаси снарядів у цієї країни не можна нічого до пуття сказати — мабуть, їх зберігають під землею.
Авіація
Майже всі літаки та гелікоптери Північної Кореї належать до дуже застарілих моделей. Винищувачі та бомбардувальники, яких є близько 600, представлені «музеєм» із машин 1950-их років, тобто початку реактивної ери. Іл-28, МіГ-17, МіГ-19, МіГ-21 та китайські копії цих же машин сьогодні матимуть, імовірно, близьконульову боєздатність. Винятком є кілька десятків штурмовиків Су-25 і винищувачі МіГ-29, поставлені з СРСР, а також МіГ-23.
Відомо, що після припинення постачання нафти та нафтопродуктів із СРСР у 1990-х роках пілотів КНДР майже не випускають у небо — не вистачає гасу. Пілот-перебіжчик Лі Чол Су, що відлетів до Південної Кореї 23 травня 1996 року, розповідав про те, що за 10 років служби налітав не більше 350 годин (це вкрай мало), а втеча, задумана в січні, вдалася лише в травні тому, що паливо на аеродром привезли якраз наприкінці весни. Частина стародавніх літаків Пхеньян, мабуть, хоче переробити в дрони-камікадзе, але які успіхи цього проекту невідомо.
Армійська авіація КНДР представлена радянськими бойовими гелікоптерами Мі-24 та декількома іншими моделями, серед яких виділяються американські багатоцільові MD 500 — їхній Пхеньян через підставних осіб примудрився купити цілих 80 штук.
Що з цього може одержати Росія?
Можливо, лише якісь авіаційні боєприпаси. І Су-25, і МіГ-29 – відносно сучасні літаки, які активно використовуються обома сторонами в українській війні. Керовані та некеровані боєприпаси для таких літаків і гелікоптерів, на кшталт ракет Р-73, Р-27 або Х-29, теоретично, можуть стати в нагоді Москві, якщо Пхеньян не буде проти (і якщо в Північній Кореї справді налагоджено їхнє масове виробництво). Що стосується постачання авіатехніки, то тут північнокорейцям запропонувати Кремлю фактично нічого.
Безпілотники
Під час зустрічі Сергія Шойгу та Кім Чен Ина велику увагу привернули безпілотники, що потрапили в кадр. Судячи з кадрів, північнокорейці зуміли скопіювати одні з найбільших і найскладніших дронів США — MQ-9 Reaper (подібний до того, який росіяни збили над Чорним морем у березні 2023 року) і RQ-4A Global Hawk, що вміє літати на 5500 км і вести стратегічну розвідку.
Російська служба Бі-бі-сі зазначала, що на стендах фотографій поруч із безпілотниками ці апарати зображені в польоті, тобто, ймовірно, це не муляжі, а екземпляри, що реально працюють. Невідомо, звідки у Пхеньяна технічна документація на моделі — можливо, від Ірану, який у 2019 році збив та отримав для вивчення «Глобал Хоук», а в лютому 2021 року вже демонстрував свій дрон, схожий на MQ-9 Reaper.
Є у Північної Кореї й інші дрони. Так, Пхеньяну вдалося закупити партію реактивних літаків-мішеней із США MQM-107 Streaker і зробити з них дрони.
Технічно це приблизний аналог радянського Ту-141 «Стриж», якими ЗСУ завдавали ударів по російських аеродромах, — швидкий безпілотний реактивний літак, який можна або оснащувати розвідувальною апаратурою, або начинити вибухівкою.
З'являлися також відомості про закупівлю Північною Кореєю у Росії безпілотників «Бджола-1Т» — пізньорадянських розвідувальних дронів. РФ використала їх у першій чеченській війні, зараз ця модель майже забута.
Що з цього може одержати Росія?
У сфері дронів — мабуть, нічого. Поодинокі екземпляри суперпросунутих американських дронів перебувають у невідомому стані — навіть якщо вони літають, поки що незрозуміло, якою апаратурою оснащуються ці БПЛА. Незрозуміло також, які дрони північнокорейці вміють виробляти самі й у якій кількості. Щоправда, іноді безпілотники КНДР залітають на територію Південної Кореї, що загрожує політичними скандалами, але, на відміну від Ірану, країна не зуміла вчасно розглянути перспективність дронів і не створила свої серійні моделі, подібні до «Шахедів».
Бронетехніка
На параді 27 липня 2023 північнокорейці знову показали свій новітній танк (його назва невідома), який схожий одночасно на американський M1 Abrams і російський Т-14 «Армата». Про характеристики машини до ладу нічого невідомо, незрозумілий навіть калібр гармати — чи то 115, чи то 125 мм.
Експерти зазначають, що танк, судячи з зовнішнього вигляду, оснащений досить «багато» — є система активного захисту, датчики попередження про лазерне опромінення, пускові установки протитанкових ракет (нагадаємо, у радянських танках ракети запускалися через ствол гармати).
Щоправда, скільки таких машин КНДР, незрозуміло — більшість танкового парку країни складають версії Т-62, Т-54 і навіть Т-34 часів Другої світової війни.
Найбільш потужним серійним танком Північної Кореї залишається «Сонгун-915», який озброюється 125-міліметровим знаряддям, пусковими установками протитанкових ракет та ще й зенітними ракетними комплексами. Точні характеристики та кількість таких танків на озброєнні невідомі, мабуть, у Пхеньяна їхні сотні.
Щодо легкої бронетехніки, то Пхеньян у 90-ті роки купив у Росії кілька десятків бронетранспортерів БТР-80А і зараз робить свої версії таких машин — наприклад, ставлячи два кулемети замість одного.
Що з цього може одержати Росія?
Танками, особливо новими, Північна Корея з Росією навряд чи захоче ділитися — віддавати свої найсучасніші озброєння не схильна жодна країна. Що стосується більш старих моделей, то Т-62 і Т-54 удосталь (поки що) є на складах зберігання в самій РФ. А ось 100-міліметрові (для Т-54) та 115-міліметрові (для Т-62) снаряди Росії цілком можуть бути поставлені. Навряд чи у росіян є надлишок таких боєприпасів, а північнокорейці з високою ймовірністю виробляють їх самі.
Те саме стосується і протитанкових ракет, які встановлюються на «Сонгун-915» та інші танки, — в умовах сучасної війни висока насиченість військ ПТРК важлива, і цілком імовірно, що Москва захоче такі системи собі.
ППО
До середини 80-их Радянський Союз постачав у КНДР дуже недосконалу систему ППО С-75 (з ними льотчики США й Ізраїлю успішно боролися ще у В'єтнамі й арабо-ізраїльських війнах). До Північної Кореї було відправлено 45 пускових установок та до 2000 ракет. 1985 року СРСР відправив Пхеньяну 300 ракет С-125 (приблизно такі ж захищають зараз небо України — їх надала Польща), а за два роки — системи С-200. У 2010-х роках Північна Корея самостійно розробила та випробувала власний зенітний комплекс KN-06 – мабуть, версію С-300, дальність польоту ракет якої заявляється у 150 км.
ППО ближньої дії представлено численними радянськими переносними зенітними комплексами «Стріла-2», їх китайськими та власними копіями. Також Росія в 90-их поставила КНДР досконаліші системи «Голка-1» з більшою точністю ураження повітряних об'єктів. Окрім ракет, північнокорейці мають досить велику зенітну артилерію, представлену, крім іншого, знаряддями С-60, які активно використовуються обома сторонами на фронті війни в Україні.
Що з цього може одержати Росія?
З далекобійного ППО — безперечно нічого, російська протиповітряна оборона має в своєму розпорядженні незрівнянно більш досконалі системи (а ракет С-300 у росіян так багато, що ними постійно стріляють по наземних об'єктах). Тому єдиним варіантом, мабуть, залишаються переносні системи — такої зброї багато не буває, тож теоретично КНДР може запропонувати їх Росії.
Не виключено й постачання певної кількості зенітних знарядь — зараз вони потрібні проти дронів, і старим гарматам може бути застосування. При цьому ППО важлива і для самої Північної Кореї (постійно готуючись до війни з південними сусідами, жителі півночі не можуть не розуміти, що в плані технологій війни в повітрі противник перевершує їх на голову).
Що зрештою?
Загалом, навіть з огляду на високий рівень мілітаризації КНДР, не можна сказати, що країна-ізгой може допомогти Росії великою кількістю різноманітної зброї. Світ змінився — і застаріле, хай і численне, озброєння не завжди й не всім потрібне (навіть країнам, які зазнають дефіциту озброєнь, що беруть участь у війні).