Партизани чи український «Стриж»? Хто міг пошкодити найдорожчий літак Росії в Мачулищах і чим він особливий
Постраждалий літак коштує 330 млн доларів —приблизно 40 % вартості крейсера «Москва».
Схоже, білоруські партизани чи українські диверсанти здійснили одну з найуспішніших акцій проти російських військ за всю війну — на аеродромі «Мачулищі», мабуть, пошкоджено літак далекого радіолокаційного виявлення (ДРЛО) А-50. «Дзеркало» розповідає, що особливого в цьому борту (а він дуже рідкісний і коштує кілька сотень мільйонів доларів) і як таке могло статися.
Що сталося
26 лютого на аеродромі в Мачулищах сталося кілька вибухів. У результаті інциденту постраждав російський військово-транспортний літак і снігоприбиральна техніка. Повідомлення в місцевих чатах дозволили визначити приблизний час — між 8.00 та 9.40 ранку (щоправда, дехто казав, що вибухи було чутно вночі).
Близько 20.00 26 лютого BYPOL уточнив, що підірваний борт — російський літак ДРЛО А-50. Згідно з повідомленням, внаслідок двох вибухів постраждали передня та центральна частини літака, пошкоджена авіоніка та радіолокаційна антена.
«Пошкодження серйозні, літак точно вже нікуди не полетить», — зазначено в повідомленні BYPOL. Пізніше голова ініціативи Олександр Азаров безпосередньо назвав BYPOL організатором диверсії, заявивши, що вона готувалася до чотирьох місяців.
Російські джерела спочатку факт ураження аеродрому визнавали, але заперечували пошкодження літака А-50. Так, блогер Fighterbomber, близький до російських авіаційних кіл, написав, що прильоти по Мачулищах були, але «ніякі А-50 ніде не постраждали» — проте через деякий час додав до поста короткий додаток «Не все так веселково й однозначно» й опублікував пост про те, який бачить захист аеродромів від безпілотників, що побічно свідчить про те, що літак все ж таки вдалося вразити.
Жодних фотографій або відео пошкодженого борту жодна із сторін поки не надавала.
Історія літаків ДРЛО
За своєю суттю літак далекого радіолокаційного виявлення — це літаючий радар, тобто борт, на якому встановлена потужна радіолокаційна станція з антеною, що обертається. Піднявшись з нею на велику висоту, літак може оглядати величезну територію, фіксувати та супроводжувати десятки цілей, а за необхідності наводити на них винищувачі й ударні літаки. Переваги такого підходу очевидні: порівняно з більшістю наземних РЛС борт ДРЛО «бачить» куди далі, оскільки його видимість не обмежена кривизною Землі та різними перешкодами — просто тому, що літак літає дуже високо, крім того, його можна відправити для стеження у будь-яку точку планети.
Ідея розробки таких літаків народилася ще за часів Другої світової війни, а першими її успішно реалізували британці. Постійну загрозу для Великої Британії становила авіація нацистської Німеччини, яка бомбила міста, заважала судноплавству, а останніми роками війни ще й активно запускала по Британських островах літаки-снаряди «Фау-1» (фактично перші крилаті ракети).
Щоби вчасно виявляти літаки Рейху, особливо над Атлантичним океаном, для Королівських військово-повітряних сил був створений особливий варіант бомбардувальника «Віккерс Веллінгтон»: він нікого не бомбив, зате оснащувався встановленою над фюзеляжем антеною, що обертається. Саме така форма літака ДРЛО — з «грибом» антени над корпусом — у результаті стала класичною (хоча сам «Веллінгтон» із радаром у серію так і не пішов), по ній збудовано і А-50 та інші аналогічні літаки.
Згодом із такими літаками (їх називали по-різному, наприклад, «літаками раннього виявлення» й інакше, але ми використовуватимемо саме звичне формулювання ДРЛО) експериментували багато країн. Цьому сприяв і час: ішла холодна війна між країнами НАТО і Варшавського договору, постійна військова загроза змушувала сторони розробляти все більш досконале озброєння — і «летючі» радари посідали серед них гідне місце.
Найбільш відомими літаками ДРЛО сьогодні є радянські/російські й американські. Першим таким бортом у США став перероблений із бомбардувальника Lockheed EC-121 Warning Star, який вироблявся з 1949 року.
Пізніше свій такий самий захотіли і військово-морські сили країни, і довелося робити для флоту літак ДРЛО з нуля — вимоги до бортів, що злітають із палуби авіаносця, традиційно високі, і більшість «сухопутних» літаків їм не відповідає. Так з'явився єдиний на планеті палубний літак далекого радіолокаційного виявлення E-2 Hawkeye, який експлуатується і зараз.
Вже до 1960-х Warning Star застарів, і на зміну йому на основі знаменитого пасажирського «Боїнга 707» побудували новий літак E-3 Sentry AWACS (Airborne Warning and Control System — «система повітряного попередження та контролю»). Хоча абревіатура AWACS стосувалася лише моделі E-3, термін американцям сподобався, і зараз словом «авакс» часто позначають англійською всі літаки ДРЛО незалежно від моделі.
Потужний радар E-3 Sentry дозволяє виявляти цілі на відстані до 650 км і супроводжувати до сотні повітряних об'єктів одночасно. На сайті НАТО зазначено, що лише три такі борти можуть «перекрити» спостереженням усю Центральну Європу.
В СРСР необхідність у власному літаку ДРЛО усвідомили у 1950-х роках. Величезний кордон Союзу вздовж Північного Льодовитого океану (саме з цього напряму очікували нальотів американських бомбардувальників з ядерними бомбами) не міг бути «прикритий» мережею наземних РЛС, будувати їх було б надто дорого і важко. У 1965 році на озброєння надійшов перший радянський «летючий радар» Ту-126 на базі пасажирського літака Ту-114. Він умів виявляти ворожі літаки на відстані до 350 км і був цілком передовою моделлю свого часу.
Однак Ту-126 мав непереборний недолік: апаратура літака не дозволяла виявляти цілі, що летять на низькій висоті, — вони «губилися» на тлі земної поверхні. Тому в 1966 році в СРСР почалися дослідження з нового комплексу ДРЛО, який мав засікати повітряні об'єкти на тлі землі, визначати їхню висоту і наводити на противника винищувачі.
А-50 — головний літак ДРЛО Росії
Літак створювався на базі найвідомішого військового транспортника Союзу — Іл-76. Для його використання як «летючого радару» борт модернізували, щоб установити на нього антену й електронну апаратуру. Модель дістала назву А-50.
У 1978 році новий літак піднявся в повітря, а в 1984 році почав надходити до військ ППО СРСР (хоча офіційно на озброєнні опинився лише через рік). Літаки виготовлялися на авіазаводі в Ташкенті, радарами їх оснащували в Таганрозі. Для бойової роботи літальний апарат піднімався на висоту близько 10 км і виписував «вісімки», безперервно спостерігаючи за навколишнім простором за допомогою радара.
Літак виявився дуже вдалим — так, він міг виявляти цілі малих розмірів (типу крилатих ракет «Томагавк», що з'явилися на той час). Якщо А-50 засікав повітряні об'єкти, він виводив по них винищувачі, якщо наземні — ударні літаки. Всього одночасно можна було стежити за 50-60 цілями і наводити до 10-12 літаків.
Вже в 1988 році на основі А-50 було зроблено літак ДРЛО «Абадон» для режиму Саддама Хусейна в Іраку — саме він став першою версією радянського «летючого радару», яка взяла участь у реальній війні (спроба відбиття атаки військ коаліції під час операції «Буря в пустелі» взимку 1991 року). Щоправда, відбитися Хусейну літаки не допомогли, і в результаті два іракські борти перелетіли до Ірану, де перебувають досі.
Сам же А-50 з 1994 року брав участь у першій чеченській війні, координуючи роботу російської авіації, а потім — у тій самій якості — у другій чеченській та сирійські війнах. Декілька бортів було продано Індії, велися переговори про постачання кількох літаків Китаю, але контракт укладено не було. У результаті сьогодні придатні для використання А-50 є тільки в РФ та Індії.
2003 року літак почали модернізувати до версії А-50У з ширшим застосуванням цифрової «начинки», першу таку машину ВКС Росії отримали 2011 року. Спроби країни придбати новий літак А-100 результату поки не дали — в авіації РФ їх немає.
Велика кількість радіоелектронного обладнання, потужний радар та інші технічні рішення здорожчували машину. За оцінками, вона коштує до 330 млн доларів за штуку, Китаю літаки пропонувалися за деякими відомостями за 180-200 млн за борт. Усього справних літаків у Росії до інциденту на аеродромі було дев'ять.
На початку російського вторгнення в Україну чотири російські А-50 перелетіли до Білорусі і з 24 лютого 2022 року брали участь у військових діях, наводячи на об'єкти України російські літаки та ракети. Згодом «летючі радари» здійснювали ротацію — і з 3 січня в Білорусі базується лише один модернізований А-50У на аеродромі «Мачулищі» (він уже прилітав 24 лютого 2022 року). ВоєнТВ Білорусі знімало про нього репортаж, вказуючи, що у польотах літак охороняють, зокрема, білоруські винищувачі. Саме цей борт і, схоже, був пошкоджений білоруськими партизанами (чи кимось іншим).
Як літак міг бути підірваний?
Найбільш вірогідним способом атаки на аеродром можна вважати, мабуть, удар невеликого (можливо, цивільного) безпілотника, запущеного в безпосередній близькості до Мачулищ. Оснастивши БПЛА відповідною бойовою частиною (наприклад, пострілом для протитанкового гранатомета РПГ-7), можна було скинути вантаж на ціль (або направити сам коптер на літак, якщо мова про FPV-дрон) і спробувати вивести його з ладу.
Найважливіша частина літака ДРЛО, власне радар, прикрита лише порівняно неміцним пластиковим обтічником, який ніяк не зможе захистити від вибуху. Другий вибух у носовій частині А-50 (якщо орієнтуватися за повідомленнями BYPOL) може свідчити про спробу влучити, наприклад, у кабіну.
Збити такий дрон силами звичайної ППО майже нереально, маленький безпілотник погано видно на радарах, він може летіти низько, а сама атака займе мізерний час — особливо при використанні перегонового FPV. Щоправда, наскільки відомо, аеродром «Мачулищі», крім іншої охорони, захищений протидроновими комплексами «Гроза».
Зважаючи на все, приклади успішного використання таких комплексів проти безпілотників є — так, незадовго до війни МЗС Білорусі заявило, що фахівці збройних сил зуміли посадити дрон, який прилетів з боку України. Оскільки інших комплексів протидії БПЛА на озброєнні в Білорусі немає, найімовірніше, йшлося про використання однієї з версій «Грози».
Однак про те, наскільки ефективним є комплекс і наскільки він здатний забезпечити стовідсотковий захист військового об'єкта, відомостей немає. Можливо, з якоїсь причини «Гроза» не спрацювала — і дрони вразили ціль.
Варіант, що дрон прилетів за сотні кілометрів з України, практично нереальний. По-перше, для цього безпілотнику довелося би пролетіти повз усю білоруську систему ППО. По-друге — і це головне — запустити так маленький дрон не вийде, не вистачить дальності. Єдина відома зброя ЗСУ, здатна завдавати таких ударів, — БПЛА Ту-141 «Стриж»: саме такими, найімовірніше, були вражені аеродроми російської стратегічної авіації в Енгельсі та Дягілєві.
Однак «Стриж» — величезний апарат, який схожий на велику крилату ракету і несе багато вибухівки. Влучивши в А-50, він, швидше за все, перетворив би весь літак на гору уламків, причому одним-єдиним вибухом (тоді як жителі навколишніх населених пунктів чули кілька). Крім того, «автопілот» Ту-141 навряд чи має достатню точність, аби влучити в самотній літак: машина досить стара й оснащена ще радянськими системами навігації. Теоретично українці могли серйозно модернізувати апарат, зробивши його точнішим, але про це нічого не відомо.
Проросійський блогер FighterBomber, вказуючи, як має будуватися протидронний захист аеродрому, написав, що засоби радіоелектронної боротьби, що обороняють об'єкт, повинні працювати за частотами управління комерційними дронами, включаючи перегонові FPV. І додав, що «має стати нормою, що будь-який дрон і людина, яка запустила дрон у радіусі 10 км від військового аеродрому, — це ворог». Схоже, атака справді була здійснена зблизька. Як невідомим операторам БПЛА вдалося підібратися так близько і завдати удару — незрозуміло, ймовірно, неідеальна не лише робота «Грози», а й охорона об'єкта загалом.
Так чи інакше, з високою ймовірністю можна констатувати: схоже, білоруські партизани (чи хтось інший, визначити, хто був оператором дрона, на основі наявної інформації неможливо) справді зуміли здійснити найуспішнішу акцію проти російської бойової техніки на території Білорусі.
Постраждалий літак — один із найдорожчих у ВКС Росії. Вартість борту становить 330 млн доларів — це приблизно 40 % вартості втопленого ЗСУ у квітні минулого року ракетного крейсера «Москва».
Ми вже розповідали про копійчаний камікадзе, що знищує будь-яку техніку: ЗСУ почали масово використовувати на фронті FPV-дрони (ФОТО, ВІДЕО).
