«Кошмар коктейльної вечірки»: науковці дослідили, як 2000 кажанів водночас протискаються крізь вузький отвір печери

Кажан демонструє, наскільки добре він може «бачити» вухами, коли полює на комах у вечірній час. Або коли він використовує свою майже досконалу систему ехолокації, щоби вчасно виявити дроти завтовшки навіть 0,1 мм, щоб уникнути болючих зіткнень. Аби орієнтуватись у просторі, тварина кричить до ста разів на секунду в ультразвуковому діапазоні — понад 20 000 Герц, нечутному для людини. Але навіть у житті кажана трапляються виклики зі значно підвищеним ступенем складності. Про це розповідає Die Zeit.

Як це може звучати для кажана, коли ввечері він хоче покинути свою печеру через вузький отвір, а 2 000 його побратимів роблять те саме в той самий час? Кожна тварина вмикає свій біосонар на повну потужність. А це означає тисячі криків плюс тисячі й тисячі відлунь одночасно, адже кожна особина хоче пройти крізь вушко голки, не зіткнувшись з іншими. Як окремому рукокрилому вдається зорієнтуватися?

У поточному випуску Proceedings of the National Academy of Sciences ізраїльські дослідники, які намагалися осягнути цей феномен, говорять про «кошмар коктейльної вечірки». Щоб проаналізувати неймовірну поліфонію, якій піддається кажан у цій екстремальній ситуації, Айя Гольдштейн з Інституту поведінки тварин імені Макса Планка в Констанці разом із колегами з Тель-Авіва та Єрусалима не лише використали систему відстеження, щоби простежити за пересуванням 110 великих мишохвостих кажанів (Rhinopoma microphyllum). Вони також оснастили 16 тварин бортовими мікрофонами. Це дозволило змоделювати індивідуальну перспективу одного кажана, який повинен акустично орієнтуватися посеред ревіння багатотисячної зграї.

Що робить салат звукових хвиль особливо непроникним для нашої уяви, так це так звані інтерференції. Це відбувається, коли дві чи більше хвиль накладаються одна на одну. Це призводить до того, що вони підсилюють або гасять одна одну. Для окремого кажана це призводить до додаткових труднощів на додаток до гігантського шуму: багато власних звуків, які йому потрібні для локалізації, повертаються до нього спотвореними чи повністю замаскованими.

Проте науковці виявили, що кажан може адаптувати свою локалізацію, щойно перешкоди спричиняють руйнування його власного звукового ландшафту. Очевидно, тоді він також використовує ехолокаційні звуки особин, які вилітають із печери разом із ним. Кажанові навіть вдається слухати чужі голоси, щойно їм на мить не заважають перешкоди. Тож коли рукокрилий ледве чує власний голос, то використовує послідовні відлуння колеги, що пурхає поруч. Таким чином кажан долає кошмар коктейльної вечірки й уникає зіткнень.

Хоча не завжди. Час від часу трапляються крахи. Айя Гольдштейн та її колеги навіть підрахували, як часто. Якщо щосекунди від 25 до 115 кажанів намагаються протиснутися через вузький вихід із печери в долині Хула на півночі Ізраїлю, кожен із них ризикує зіткнутися з іншими кажанами до 3,6 раза на хвилину.

Але це не дуже турбує тварин, хоча вони можуть лише обмежено маневрувати в обмеженому просторі.

«Кажани легко пристосовуються до польоту і оговтуються від таких незначних зіткнень у повітрі», — пишуть науковці. Проте Rhinopoma microphyllum намагається швидко покинути стресову ситуацію. Вийшовши з печери, тварини відразу ж розбиваються на невеликі групи, в яких майже не турбують одне одного. На свіжому повітрі вся сила власних криків потрібна їм для більш приємних речей: напхати черевця комахами.

Більше новин читайте на GreenPost.