Екологічні критерії до предмету закупівлі — це ваші можливості, а не ваш обов’язок: хто виграє від цього рішення

Ще позаторік до Закону України «Про публічні закупівлі» №114-IX було внесено поправки про нецінові критерії, тобто сформовано правову основу для застосування екологічних критеріїв, які так само тепер можуть впливати на перемогу у тендері пропозиції, як і ціна. Але їх використання зараз є радше винятком, ніж системним підходом. Про те, чому цим інструментом не поспішають користуватися та як можна змінити ситуацію, GreenPost розповів Павло Кравець, директор незалежної міжнародна природоохоронної організації FSC Україна.

— Хто виграє від того, що застосування екологічних критеріїв так само впливатиме на перемогу у тендері пропозиції, як і ціна?

— Зрозуміло, що виграє передусім замовник, який здійснює ці закупівлі, виграє суспільство і врешті-решт виграє природа, довкілля. Адже що більш продукція буде екологічно сприятливою до довкілля, то буде краще для всіх.

— Хто встановлюватиме ці екологічні критерії під час публічних закупівель?

— Усі параметри визначає закупівельник, тобто замовник, — це його повне право. Наприклад, бажаючи придбати меблі, замовник серед технічних критеріїв зазначає екологічні й дає сигнал виробникам або учасникам тендеру, що є потреба у меблях саме з такою характеристикою.

— Тобто закупівельник сам вирішує, які характеристики йому включати, а які йому не важливі?

— Так, він має просто сформулювати ті чи інші параметри предмету закупівлі, який би хотів придбати. Ми говоримо закупівельникам: «Застосовувати ці нецінові критерії або екологічні характеристики до предмету закупівлі при здійсненні тендерних процедур — це ваші можливості, а не ваш обов’язок».

У цьому якраз полягає той недолік, який ми зараз маємо. Закон «Про публічні закупівлі», який набув чинності у 2020 році, має доволі прогресивні і лояльні рамкові норми, але замовник чомусь менш обізнаний — він розуміє, що має право, але не поспішає ним скористатися. Можливо, бракує політичної волі у керівництва замовника або немає прикладу успішної історії чи зразка для наслідування, які б мали формувати відповідні органи. Є такі вагомі, авторитетні у суспільстві люди й організації, які можуть своїм прикладом продемонструвати, що це дійсно варто робити, але цим мало хто користується.

— Може, просто це потрібно лише жменьці екоактивістів?

— Ні. Хоч кого спитай — кожен хоче мати чисте повітря, чисті ліси, чисту воду і все-все інше. Наступний крок — треба замислитися: «Що я як споживач можу зробити для того, щоб мати чисте довкілля?» Це елемент виховання, елемент роботи, і це (якщо йдеться не про конкретного споживача, а про посадову особу) зокрема політична воля керівника, який скаже: «Нам потрібні ті товари, які мінімізують вплив на довкілля, життєвий цикл яких лишатиме мінімальний вуглецевий слід, а утилізація здійснюватиме мінімальний вплив на довкілля. Нам потрібна продукція, яка може бути легко переробленою або використаною повторно».

— Проте мало хто відстежує цей причинно-наслідковий зв'язок. Усі би хотіли чистого довкілля, але щоби при цьому нічого не змінювалося у їхньому житті, щоб не потрібно було докладати додаткових зусиль.

— Це хороший приклад, але, гадаю, якесь усвідомлення буде приходити все швидше і швидше. Зараз світ змінюється дуже динамічно, і нам потрібно поспішати — по-старому діяти вже не вдасться. Скажімо чесно: ще кілька років тому всі говорили, що глобальна зміна клімату — це якась вигадка для того, щоб десь там нас лякати й обмежувати. Тепер населення розуміє це питання більшою мірою, бачачи, як побільшало посушливих днів, як лише в кінці грудня випав сніг, як нерівномірно випадають дощі… Усвідомлення прийшло, тепер має змінюватися споживча поведінка.

Тепер, хочу знову підкреслити, необхідна політична воля людей, які виступають амбасадорами тої нової поведінки, яку повинні демонструвати справжні лідери — у кожній компанії, у державних установах, починаючи від офісу президента й закінчуючи об'єднаними територіальними громадами. І тоді зміни будуть.

— Як же зміниться життя українців після того, як поправки про нецінові критерії запрацюють на повну?

— Я більш ніж упевнений, що це буде робити свій глобальний внесок на перехід на систему зелених закупівель — вона дозволятиме зменшувати оцей вуглецевий слід, викиди вуглецю. Не треба чекати дуже швидких змін, але зміна споживчої поведінки відображатиметься на культурі поведінки, на культурі споживання, що позначатиметься в довгостроковій перспективі і безпосередньо на довкіллі, у регіоні, країні, на планеті загалом.

— Як щодо наслідків, які можна «помацати», — наприклад, що доведеться доплачувати, якщо замість пластикових пакетів використовувати паперові?

— Тут знову ж таки всі зіштовхнулися з тим, що є дефіцит пакетів або вони подорожчали. Держава стимулює використання багаторазових авосьок або паперових чи біорозкладних пакетів. Я переконаний, що це створюватиме більший запит на використання паперових пакетів, і відповідно менше надходитиме пластику у довкілля. А паперовий пакет може використовуватися повторно і дуже швидко розкладається, він є сприятливим до довкілля. Таким чином у найближчому майбутньому ми побачимо більше все-таки паперового паковання і менше пластику, який зараз використовується. У розвинутих країнах, коли заходиш у супермаркет, пластикового паковання практично не побачиш. Паперове — так.

— Які підводні камені можуть проявитися на етапі практичного застосування? Скажімо, зросте попит на папір — і вирубають усі ліси, адже немає якогось органу, який би ефективно контролював ці процеси?

— Я хотів би наголосити, що є органи, які контролюють обсяги вирубки лісів, нормативи, які не можна перевищувати. Що стосується ситуації з лісами, то треба дивитися з деякою перспективою. Україна — малолісна країна, з урахуванням того, що запрацював ринок землі, значна частина земель сільськогосподарського використання мало придатна для вирощування сільськогосподарської продукції і разом з тим може використовуватися для виробництва лісової продукції або для створення таких цільових плантацій, де частина деревини може використовуватися для енергетичних цілей (паливні гранули, пелети, брикети) чи, наприклад, для виробництва целюлози, а потім уже безпосередньо паперу.

Перехід на зелені закупівлі буде сприяти двом тенденціям. Перша — це ширше використання макулатури або тих паперових відходів, які у нас накопичуються у дуже великих обсягах, але, на превеликий жаль, дуже маленька частина повторно використовується. Таким чином буде збільшуватися частка повторного використання вторинної сировини. І друге — це сприятиме тому, що землі, які зараз не використовуються для сільського господарства, можна буде використовувати для виробництва деревини і деревної продукції. Я переконаний, що майбутнє не за будинками з бетону цегли чи металу, а з деревини. Цей тренд дуже швидко набирає обертів за кордоном, і я переконаний, що незабаром подібна ситуація спостерігатиметься і в Україні.