5 незручних запитань про Голодомор

Щороку в останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору. Ця трагічна сторінка історії нашого народу надзвичайно важлива для усвідомлення себе та своїх цілей у світі. Не дивно, що пам’ять про Голодомор постійно випробовується як ворожими інформаційними атаками, так і вітчизняними спробами недобросовісної інструменталізації.

Центр стратегічних комунікацій підготував відповіді на п’ять ключових питань, які породжують дискусії та сумніви навколо теми Голодомору.

1) Чи був Голодомор геноцидом?

Головною причиною голодних смертей в Україні наприкінці 1932 і в 1933 роках був не неврожай, а політика сталінського СРСР. У селян під виглядом хлібозаготівель цілеспрямовано вилучали всі їстівні запаси і забороняли їм залишати голодуючі регіони.

Це відбувалося на фоні посилення риторики комуністичної влади про «цілеспрямований саботаж» хлібозаготівель, загрозу «буржуазного націоналізму» та «підготовку повстання» в Україні у поєднанні з інтервенцією Польщі.

Мета Голодомору-геноциду полягала в тому, щоби зламати опір більшовицькому пануванню селянства як головної соціальної верстви нескореного українського народу в той час.

Автори спекуляцій на тему, що Голодомор «не був геноцидом» або «не був спрямований проти України» (в той час голодували селяни також у Поволжі, в Сибіру), замовчують головну відмінність трагедії в Україні — протидію спробам порятунку жертв та одночасне посилення репресій у республіці з боку сталінського керівництва.

Ствердну відповідь на запитання «чи був Голодомор геноцидом?» дав сам автор терміну «геноцид» — Рафаель Лемкін. Він наголошував, що перші удари радянського геноциду були спрямовані проти «мозку нації» (української інтелігенції) та «душі нації» (українського духовенства. А наймасовішого удару зазнали селяни — «хранителі традицій». Найактивніша частина селян була репресована, розкуркулена та депортована за межі України. А на основну ж масу українських селян було спрямовано найбільше жахіття — терор і вбивство голодом.

2) Яка чисельність жертв Голодомору?

Точна кількість загиблих від голоду науковцям невідома, оскільки облік жертв Голодомору не вівся. Зважаючи на це, ми вимушені спиратися на обрахунки за допомогою наукових методів.

За розрахунками науковців Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, протягом 1932-1934 років втрати через надсмертність внаслідок голоду складали 3,9 млн осіб. Окрім того, через падіння рівня народжуваності під час Голодомору Україна недорахувалася 600 тис. ненароджених немовлят.

Це величезна кількість, яка вражає уяву і є одним із найбільших злочинів доби сталінізму. Втім, не бракує і спекулятивних оцінок, які применшують або, навпаки, завищують кількість жертв.

Фальсифікація наукових обрахунків кількості загиблих внаслідок Голодомору, навіть якщо вона здійснюється, виходячи з «благих намірів» уповноваженими Україною особами, насправді не допомагає, а лише шкодить справі визнання Голодомору геноцидом у світі.

3) Чи заселяла влада вимерлі від голоду українські села росіянами?

Переселення селян у спустошені Голодомором регіони України справді відбувалося протягом 1933-1934 років. Однак не ці переселення стали причиною русифікації та відсоткового збільшення етнічних росіян в Україні.

Кампанія переселення не була виключно з Росії в Україну. В її рамках переселяли також селян з одного українського регіону в інший. Причому масштаби таких «внутрішніх» переміщень були вищими, ніж «іззовні» — з Росії та Білорусі.

Переселенців із Росії в Україну було відносно небагато. Наприклад, у грудні 1933 року до сільських районів Донецької області звідти було переселено всього близько 19 тис. осіб. Абсолютна більшість переселенців Росії, ознайомившись із ситуацією на місцях переселення, і попри усі надані їм пільги, вже протягом року повернулася назад.

Важливо зазначити, що переселення відбулося саме в сільську місцевість, а не в індустріальні регіони України, які менше постраждали від голоду і русифікація яких була тоді (і є нині) більш помітною.

Втім, опосередковано Голодомор все ж став причиною більшої русифікації, наприклад, Донбасу. Річ у тім, що спустошене голодом українське село не змогло стати основним демографічним «донором» процесів його урбанізації й індустріалізації. Тому цю прогалину заповнили вихідці з інших республік СРСР.

4) Коли почалася пропаганда-заперечення Голодомору?

Нині адепти «русского мира» гаряче заперечують Голодомор як геноцид чи взагалі як факт української історії. Та приховування і спекуляції на тему цієї трагедії почалися ще в її розпал.

Сталінський режим замовчував злочин, який він чинив в Україні. Села та регіони, охоплені лихом, були ізольовані й охоронялися військами не гірше, ніж державний кордон СРСР. Будь-які скарги чи благання про допомогу радянське керівництво оголошувало ворожими провокаціями та спробами дискредитації комуністичного ладу.

Для прикриття трагедії її організатори вдавалися до послуг продажних журналістів чи просто «корисних ідіотів» серед впливових західних інтелектуалів, таких як британський письменник Бернард Шоу та кореспондент «New York Times» Волтер Дюранті. Їх возили в СРСР і демонстрували ретельно підготовлену картинку заможності, прогресу та загального благоденства.

На користь сталінській пропаганді заперечення грав і той факт, що гітлерівська Німеччина взяла тему Голодомору на озброєння в своїй антикомуністичній риториці. Як результат чимало тих, хто відкидав гітлеризм, разом із тим сумнівалися і в повідомленнях з України про голод.

5) Чи існують автентичні фотоджерела Голодомору?

Так, фото селян, які страждали під час Голодомору 1932-1933 років в Україні, відомі. Втім, дуже часто замість них для ілюстрації трагедії помилково використовують світлини, зроблені в іншому місці та в інший час.

Зокрема йдеться про фотографії з Поволжя (Росія), залишені співробітниками місії Нансена у листопаді-грудні 1921 року. Ці кадри шокують виглядом помираючих або страждаючих на сильне виснаження людей, а тому широко розійшлись Європою й Америкою.

Голод у Поволжі, на Північному Кавказі та в Україні 1921-1922 років, на відміну від пізнішого Голодомору, мав стихійне походження — посуху і неврожай. У той час радянське керівництво не відмовлялося від міжнародної допомоги і дозволяло місіям (наприклад, Фрітьофа Нансена) фіксувати жахливий стан голодуючих на фотоплівку. Ці кадри публікувалися в пресі, сприяючи збору громадських коштів для голодуючих.

Наявні фотографії Голодомору 1932-1933 років більш рідкісні й не такі вражаючі, адже комуністичний режим намагався всіляко запобігти будь-якому витоку інформації про трагедію.

Спроби представити всю трагічність Голодомору часто призводить до використання більш «ефектних», але неавтентичних фото. І ця тенденція шкодить справі визнання Голодомору у світі, адже спростування достовірності ілюстративного матеріалу автоматично породжує сумніви й у правдивості змістовної частини.

Також ми розповідали, чи закінчився Голодомор — як ми сьогодні бачимо продовження цієї історії.