Догори
Дати відгук
  • Головна
  • Блоги
  • Ящик Пандори або куди поділося ядерне паливо після вибуху на ЧАЕС

Ящик Пандори або куди поділося ядерне паливо після вибуху на ЧАЕС

16 хв на прочитання16 Серпня 2021, 10:35 1839
Поділитись:

«Роби, що можеш, з тим, що у тебе є, і там, де перебуваєш», Артур Еш — легенда світового тенісу, афроамериканець, який переміг у 33 світових турнірах

Хто хоч раз відвідав Чорнобильську зону відчуження, той не раз ловив себе на думці, що десь там, не так уже й далеко від тебе, є місця, в яких чаїться невидима смерть...

Страх — це нормальна реакція здорової людини. І єдина можливість з ним упоратися — це пізнати його природу. Так було і зі мною, коли я за велінням обов’язку починав знайомитися з об’єктами інфраструктури в зоні відчуження в перші місяці перебування на чолі вже не існуючої держкорпорації Радон. І як тоді в одну мить згадалося і що таке альфа- і бета-частинки, і що таке гамма-випромінювання, і що таке потік нейтронів, джерела виникнення всього цього, вплив на природу, на людину, на птахів і тварин. Не секрет, що ліси ЧЗО, з огляду на, на жаль, часткове обмеження втручання людини, стали природньою оазоюіз приголомшливим різноманіттям рослин, тварин і птахів. Ніде правди діти, що сам не раз після роботи, коли вже потрібно їхати до Києва, але хочеться перечекати міські пробки, затримувався і ходив у лісі. Словами не передати, які та якого розміру там гриби, особливо білі. Але, на жаль, на них можна тільки дивитися...

В одній зі статей я згадував колишнього першого заступника глави Держагентства з управління зоною відчуження, з яким, як мені здається, у нас був взаємний інтерес до вирішення складних і запущених проблем у ЧЗВ. Одного разу він розповів мені історію про гриби. Він, очевидно, також як і я в перший час перебування у ЧЗВ звернув увагу на шедевральні білі гриби. І не втримався, щоб їх не зрізати. Набрав пристойний пакунок, і, як людина не просто освічена, а викладач в Університеті ім. Т. Г. Шевченка, попрямував до лабораторії, побудованій за гроші Єврокомісії на одному з підприємств в Чорнобилі. Після проведення аналізу, він отримав повну картину маслом: в грибах містяться радіонукліди.

Не секрет, що в результаті аварії на ЧАЕС значною мірою територія була вражена ізотопами цезію (137Cs) і стронцію (90Sr). Так ось, саме у грибах, рослинності та деревах акумульована найбільша кількість радіоактивного цезію. Для людини становить небезпеку потрапляння продуктів, що містять цей радіонуклід, в організм.

І в цій частині своєї розповіді мій старший колега починає ділитися своїми стражданнями: з одного боку — хочеться приготувати та з’їсти такі шикарні на вигляд гриби, з іншого боку — є чітке розуміння невідворотної шкоди для організму. І ви не повірите — у вченого перемогло бажання з’їсти ці гриби. Так, він розповідав, як зробив розрахунки, з огляду на вагу свого тіла, масу грибів, концентрацію радіонуклідів, час виведення з організму і т. д. А також про те, як він довго їх виварював, безліч разів міняючи воду. І це всього лише про гриби, а тепер уявіть собі, наскільки небезпечніше для людини радіоактивні відходи, і вже тим паче— відпрацьоване ядерне паливо.

На момент аварії, за звітами експедицій Курчатовського інституту, в 4-му енергоблоці було 196 тонн ядерного палива в активній зоні реактора таприблизно 10 тонн — у безпосередній близькості від енергоблоку. У різних джерелах цифри про другу частину палива різняться, і я наводжу їх більше для розуміння зразкового кількості. Ядерне паливо є найсильнішим джерелом радіоактивного випромінювання — це найнебезпечніше для всього живого, що було створено людиною за все історію існування. Після двох вибухів значна частина цього палива вилетіла назовні. Але на ЧАЕС, як мантру, повторюють, що більша частина палива залишилася всередині об’єкта «Укриття» — так званого бетонного саркофага, в який укладено 4-й енергоблок. Але звіти експедицій не знайшли підтвердження. Кількість лавоподібного матеріалу (ЛПМ) з усередненим вмістом продуктів післяаварійного ядерного палива істотно менша, ніж того хотілося би всім нам. За іншими даними, кількість високоактивного матеріалу, які солдатики-смертники збирали лопатами на даху машинного залу і скидали вниз, мала досить значний обсяг. Не секрет, що дистанційно керовані роботи, копії яких сьогодні можна побачити в музеї в Чорнобилі, а оригінали, які неможливо дезактивувати — на ПЗРВ «Буряківка», — виходили з ладу від позамежного рівня радіації. І це було не всередині реактора, що вибухнув, а на прилеглих дахах і території.

Багато років світовій громадськості не дає спокою запитання: якщо значна частина аварійного ядерного палива вилетіла з реактора під час двох вибухів, то куди воно поділося, або точніше, де воно? Чи безпечне його перебування? І т. д. і т. п.

Поглинаючи величезні обсяги інформації зі звітами та фотокопіями про ті події, я натрапив, у тому числі на документи, які публікую в цій статті.

Поблизу 4-го енергоблоку було організовано декілька могильників. Могильник із найбільш радіоактивними речовинами займав 5,4 га і називався «Північний» і надалі він не міг там залишатися. Було прийнято рішення про будівництво ПЗРВ «Підлісний» (поверхневого типу) і ПЗРВ «Буряківка» (траншейного типу). Про жодні захищені капітальні об'єкти навіть і не йшлося. Роботи виконувалися силами особового складу в/ч 61753. Про що були складені звітні документи. Один із них за своїм змістом мало цікавий, а ось другий починає давати уявлення про можливі об’єми, як це в ньому називають, високоактивних відходів. Поблизу ЧАЕС могильник «Північний» був ліквідований, а його зміст перевезено на Пункт захоронення радіоактивних відходів (ПЗРВ) «Підлісний» і на ПЗРВ «Буряківка».

Буквально через декілька місяців після того, як я почав виконувати обов’язки, мені принесли на підпис щорічний публічний звіт, у якому наведена інформація щодо всіх об’єктів, у яких зберігаються радіоактивні відходи із зазначенням рівня радіації щодо кожного з них. Природно, я почав цікавитися походженням цифр. Протягом тижня проводив зустрічі, знайомився з документами, і практично щодо всіх об’єктів питання були зняті. Але щодо ПЗРВ «Підлісний» питань стало тільки більше через виявлені проблеми:

  • проект сховища не відповідає міжнародним вимогам і рекомендаціям щодо тривалого зберігання таких відходів;
  • згідно з наявними даними, в модуль А-1 було завантажено 2650 м3 твердих високоактивних відходів (ВАО). У модуль Б-1 було завантажено приблизно 1310 м3 РАВ (частково в контейнерах). Крім того, в кожен модуль поверх бетону було залито приблизно 650 м3 «брудної» суміші піску та гравію за дозиприблизно 100 мкЗв/год.;
  • враховуючи суміш бетону, піску та гравію, а також покриті радіоактивні відходи, загальний обсяг радіоактивного матеріалу ПЗРВ «Підлісний» становить до 11 000 м3;
  • дані про радіаційні характеристики відходів у ПЗРВ «Підлісний» є досить невизначеними, оскільки немає жодних детальних відомостей про методи, що використовувалися для отримання оцінок. Найреалістичніша оцінка, заснована на результатах дослідження, вказує на 2,6•1015 Бк;
  • немає повної інформації про стан радіоактивних відходів і конструкції сховища;
  • не прийнято рішення щодо подальших робіт із забезпечення безпеки зберігання таких відходів;
  • фактично немає активногота пасивного устаткування системи фізичного захисту об’єкта, що є за документами.

В результаті я підписав звіт, аджекерівництво тиснуло, але замість цифр навпроти ПЗРВ «Підлісний»поставив «ДСК» — для службового користування. Погано це чи добре, розсудить час. І з того моменту, відчуваючи відповідальність за це «ДСК», я почав глибоко вивчати цей об’єкт.

Виявляється, в межах надання так званої міжнародної технічної допомоги іноземними фахівцями вже проводилися роботи з пошуку залишків післяаварійного ядерного палива. На ці роботи Єврокомісія виділяла значні кошти. І в цих звітах, у їх результативній частині, чорним по білому написано, що у ПЗРВ «Підлісний» зберігаються лавоподібні матеріали, аналогічні тим, що залишилися всередині 4-го енергоблоку в результаті аварії. І для визначення їх кількості та стану (наявності або відсутності реакцій поділу ядерних матеріалів, температури тощо) необхідно проводити інвазивні дослідження.

Інвазивні дослідження в цьому контексті — це буріння свердловин крізь верхній і бічний захисні шари з метою вивчення змісту отриманих кернів і проведення досліджень свердловин спеціалізованими приладами, здатними визначати напрямок і інтенсивність потоків нейтронів (як писав раніше, саме потік нейтронів є доказом наявності ядерних матеріалів).

Жоден проект «міжнародної технічної допомоги» в області радіоактивних відходів в Україні іноземці самі не роблять. Іноземні компанії отримують кошти від Єврокомісії, і ці компанії наймають виконавців, у тому числі серед співробітників підприємств в зоні відчуження. І двох таких співробітників, які проводили дослідження «Підлісного», мені вдалося визначити. Пізніше вони стали головними ідеологами та виконавцями під час проведення інвазивного обстеження. Була зібрана, на волонтерських засадах, група фахівців із різних підприємств зони відчуження, в тому числі були волонтери від ЧАЕС — бригада бурильників, яка виконувала роботи на об'єкті «Укриття», по простому — свердлили бетон, щоб отримати доступ до приміщень 4-го енергоблоку. Це були фахівці з багаторічним досвідом, які побачивши щирий ентузіазм у питанні пошуку післяаварійного ядерного палива за межами ЧАЕС, стали моїми відданими союзниками. Вони розробили програму досліджень, підписали величезну купу регламентних інструкцій та інших документів. Ми навіть знайшли небюджетні гроші на покриття витрат на матеріали (бури тощо). Але Держінспекція ядерного регулювання навідріз відмовлялася навіть розглядати наш пакет документів.Не буду перераховувати, скільки разів оббивав пороги цього відомства. І одного разу якось привів там таке порівняння: уявіть, що у вас на задньому дворі будинку звалили нечистоти та іншу отруту. І прикрили газетками та присипали пісочком...

Загалом, і в цей раз допомогли люди з МАГАТЕ. Під час одного з формальних візитів я попросив про зустріч із функціонерами МАГАТЕ, які курирують ЧЗВ, без протоколу. На зустрічі були представлені як історичні документи, так і результати досліджень за кошти Єврокомісії, а також наші пропозиції по технології подальшого обстеження «Підлісного». Всі ці аргументи, наполегливість та ентузіазм нашого боку дали позитивний результат. Ми отримали гарантію підтримки з боку сильного й авторитетного партнера. Так, особливо чутливим було питання виконання Україною зобов’язань з обліку ядерних матеріалів. Ми обговорили і це. Ми аргументували, що саме для виконання цієї норми ми проводимо ці дослідження. Мені поставили ще два запитання: чому раніше ніхто з України не піднімав цю тему, і що ми будемо робити після отримання результатів обстеження? Я ухилився від прямої відповіді на перше запитання, нехай це залишиться за тим столом переговорів у Відні, а ось відповідь на друге запитання заслуговує на увагу. З тону розмови, після вивчення всіх матеріалів, а на зустрічі були як адміністративні керівники, так і технічні експерти МАГАТЕ, було зрозуміло, що у наявності ядерних матеріалів у «Підлісному» ніхто не сумнівається. І всіх цікавили відповіді на запитання, скільки їх там: маса, склад, активність.

У Європі поховання ядерних матеріалів допускається тільки у глибоких геологічних формаціях у спеціальних геологічних сховищах. Але таких у Європі немає жодного. І всі країни змушені довгостроково зберігати ядерні матеріали у спеціальних умовах у спеціальних сховищах. Про те, як чиновники в Україні мляво створюють видимість, що займаються майбутнім проєктом такого сховища — тема окремої статті. Але, на моє переконання, такого об’єкта в Україні не буде ніколи. Щоб зрозуміти масштаби та необхідний бюджет досить один раз побувати в експериментальній лабораторії такого геологічного сховища у Франції, яка найдалі просунулася в цьому питанні. І зрозуміло чому — все-таки 63 діючих енергоблоки...

На такого рівня переговорах, як у МАГАТЕ, доводиться особливо ретельно підбирати слова та зважувати кожну думку. Але я зважився та сказав буквально таке: всім світом, у тому числі за гроші України, будували новий безпечний конфайнмент (у народі — Арка над 4-м енергоблоком), витратили понад 2 млрд євро, щоб накрити приховані під багатометровим шаром бетону розплавлені графіт і ядерне паливо 4-го енергоблоку. І вирішили, що якщо всім і всюди повторювати, що більшість палива нікуди не поділося, а перебуває всередині реактора, що вибухнув, то це паливо якимось дивом саме там матеріалізується. Всі 196 тонн із хвостиком. І про «рудий ліс» забудуть, який менш ніж за добу висох, і про багато іншого. І процитував мого улюбленого Михайла Опанасовича: «...запам’ятайте: рукописи не горять». На завершення свого виступу я сказав, що спочатку потрібно максимально точно дізнатися, в якій кількості та якої активності ядерні матеріали зберігаютьсяу «Підлісному», потім ми повинні забезпечити фіззахист об’єкта (там немає навіть цілої огорожі, свердловини спостереження за ґрунтовими водами потребують реконструкції, а до річки Прип’яті менш ніж 300 метрів) відповідно до вимог як до ядерної установки, і ввести охорону об’єкта силами Нацгвардії, як це роблять на ЧАЕС. І потім, з усіма отриманими матеріалами та висновками провести зустріч у МАГАТЕ, де спільно прийняти рішення про подальше поводження з цим об’єктом.

Після цієї зустрічі в МАГАТЕ Держінспекція ядерного регулювання погодила програму досліджень (не відразу звичайно, а з десятками зауважень, коротше — крові попили, чиновники без цього не можуть). Але нам дозволили працювати тільки з блоком А-1. За історичними даними, туди звозили сипучі, тобтоконтерновані відходи з могильника «Північний», а ось контейнери з високоактивним вмістом, 25 із яких, судячи з даних в історичному документі, мали активність від 300 до 500 рентген/годину, 16 шт. — від 500 до 800 рентген/годину, і 8 шт. —понад 800 рентген/годину — в модуль Б-1, до якого нам заборонили навіть підходити.

Один з очевидців того часу, коли перевозили могильник «Північний» на ПЗРВ «Підлісний», говорив, що на військових приладах, якими проводилися вимірювання, 800 рентген/годину — було максимальним значенням шкали...

Не буду втомлювати подробицями того, як проходили дослідження та скільки це тривало, адже Люди працювали за так званими дознарядами, тобто в умовах можливого отримання підвищеної дози радіоактивного опромінення. Були дотримані всі норми радіаційної безпеки, використані засоби індивідуального захисту, сеанси роботи були ретельно розраховані, контролювався аерозоль над місцем проведення робіт, керни розміщувалися на зберігання в окремому від персоналу приміщенні тощо. Під час одного з «іміджевих» візитів керівництва Держінспекції ядерного регулювання у ЧЗВ мені вдалося вмовити їх відвідати «Підлісний», щоб вони могли особисто переконатися в неухильному виконанні норм і правил, а також відповідності робіт затвердженій програмі. І тут трапився курйозний випадок. У складі делегації від Держінспекції ядерного регулювання була інспектор, яка особливо завзято приймала в мене екзамен з радіаційної та ядерної безпеки. Так ось, ця інспектор, попри засоби індивідуального захисту, показання приладів супроводжуючих дозиметристів і особистий приклад керівництва ДІЯРУ, не ступила й кроку всередину модуля А-1, де на той момент були зроблені всі 16 вертикальних свердловини. Виявилося, що інспектор ДІЯРУ панічно боїться радіації та страждає радіофобією...

Фото: Андрій Бургомістренко

Для охочих ознайомитися з усіма деталями досліджень як наших колег з-за кордону, так і зведеної команди ЧЗО, я готовий надати копії звітів. Там є і фотографії актуального стану об’єкта, і керни, і лавоподібні матеріали, і датчики нейтронів, і розрахунки тощо). Це відкриті документи. Побачивши це і порівнявши з «Аркою», висновки зробите самі та зрозумієте моє метафоричне порівняння з нечистотами, накритими газеткою та присипаними пісочком... Але, забігаючи вперед, скажу, що в модулі А-1, в якому ми не розраховували виявити ядерні матеріали, та й ДІЯРУ, коли погоджували нам програму досліджень, були в цьому впевнені, виявлені 1,6 тонн ядерного палива (урану)... Звіт ми направили із супровідним листом і пропозиціями в ДІЯРУ, ДАЗВ, Мінприроди, МАГАТЕ та СБУ. Це було два роки тому. З того часу до об’єкта ніхто не торкався. Про нього знову намагаються забути.

Але «рукописи не горять»...

Фото: Андрій Бургомістренко
Фото: Андрій Бургомістренко
Фото: Андрій Бургомістренко
Фото: Андрій Бургомістренко
Фото: Андрій Бургомістренко

 

Більше з GreenPost
Перехід на сіль зі зниженим вмістом натрію зменшує ризик інсульту
2 хв на прочитання21 хвилину тому
В Білорусі у 2021 році зазнали репресій півсотні екологічних некомерційних організацій
1 хв на прочитаннягодина тому
Скандал у школі: "першачки" розповіли батькам, що їх класна керівник п'яна
1 хв на прочитання3 години тому
Всесвітній день хребта: кілька простих порад для здорової спини
2 хв на прочитання4 години тому
Хірург-онколог розповів чи існує зв'язок між мобільним телефоном та онкологічними захворюваннями
2 хв на прочитання4 години тому
Зафарбувати сивину недостатньо: що виказує наш вік
2 хв на прочитання6 годин тому
Дива агрономії: фермер з Одещини придумав як вирощувати капусту та економити на поливі
1 хв на прочитання7 годин тому
Всесвітній день алерголога: цифри жахають, але прогноз втішний
3 хв на прочитання8 годин тому