Чи позбавиться Україна «індульгенцій» щодо отруєння річок?

Мало хто з пересічних громадян України, які не є фахівцями у сфері управління водними ресурсами, знає як здійснюється спецводокористування в частині скидів зворотних вод до водних об’єктів.

Розкрию один секрет - є така складова дозволу на спецводокористування як нормативно-гранично допустиме скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти (ГДС).  Простою мовою це допустима величина спектру забруднюючих речовин, які можуть скидати водокористувачі у водний об’єкт.

Ці ГДС розраховуються таким чином, щоб на 500-му метрі річки після труби з якої здійснюються скиди, вода стала такої ж якості, як в точці забору води. Тобто, щоб відбулось розбавлення забруднюючих речовин на відстані 500 метрів.

Ніби нормальний підхід…Але уявіть собі річку, наче намисто, усіяну водокористувачами, що  дружно здійснюють забруднені скиди. От тут виникає серйозна проблема під назвою «високе антропогенне навантаження на масиви поверхневих вод».

Хочу сказати, що Європа теж колись була в такій ситуації.  До речі, не всі країни ЄС і зараз вирішили питання, пов’язані з екологічним станом води.

Якщо взяти для прикладу Темзу в Лондоні, то у 1957 році Музей природознавства оголосив її біологічно мертвою річкою. У повідомленнях того часу річка описується як велика смердюча канава. Скажіть, чи не нагадує вам це сьогоднішній стан деяких українських річок?

За 10-15 років Англія змогла відновити екологічний стан Темзи. Її максимально наблизили до її природного стану - з чистою водою і нормальними стоками, повернулось біологічне співтовариство в річку, яке її заселяло. Тобто навіть не довелось штучно зариблювати - риба сама повернулись.

Зараз, Темзі загрожують інші проблеми, зокрема, пов’язані з мікропластиком, але це вже історія для окремої розмови!

Щоб запобігти потраплянню отруєних зворотніх вод до річок, деякі країни розмістили точки скидів вище точок водозаборів. Це стало своєрідною системою мотивації до очищення скидів.  Інші держави взагалі скасували «індульгенції» на забруднення річок у вигляді документів, що регламентують гранично допустимі скиди забруднюючих речовин та технічні регламенти на виробництво миючих засобів і хімічних та мінеральних добрив.

Найголовніше - водні організації  здобули вплив на забруднювачів через Плани управління річковими басейнами та басейнові ради.

Саме цей механізм намагається впровадити Україна у водній сфері протягом останніх років. 

Так, до 2024 року заплановано дати життя Планам управління річковими басейнами, на які у суспільства великі сподівання!

Басейнові ради - дорадчі органи, які на сьогодні вже працюють і потихеньку набувають струсу, мають навіть функцію щодо погодження розподілу фінансових ресурсів.

 Це сучасний своєрідний майданчик, де збираються основні стейкходери для вирішення питань, зокрема, пов’язаних  з адекватним водокористування. 

Особисто я вважаю, що саме Басейнові ради зможуть привести до тями забруднювачів, які працюють взагалі без дозволів на спецводокористування, а їх скиди перелімічують усі допустимі концентрації.

Мабуть, багато хто зрозумів, що натякаю  на гірничо-рудні підприємства, які воду в  річці Інгулець перетворюють на ропу.

Звісно, такі підприємства вигідні державі бо вони податками наповнюють бюджет України, тому Уряд своїм рішенням і дозволяє їм щорічно скидати отруйні зворотні води.

Але в усьому має бути баланс інтересів!

Не можна  розмінювати здоров’я людей та природу на гроші.  

Водний сектор щорічно ініціює перед Урядом впровадження адекватних систем оздоровлення Інгульця, які базуються на європейському принципі - «забруднювач платить».

 Гірничого - рудні підприємства відповідно до ст.9 Водної рамкової директиви мають  сплачувати за промивання русла р. Інгулець та екологічне оздоровлення річки і я вірю, що цей час таки настане.

У цьому і полягає нова філософія управління водними ресурсами, до якої так прагнуть українські водники...