У житті часто здається: дрібні звуки — чавкання, дихання або тихі клацання — можуть злитися в нервозний гул. Якщо це триває роками й викликає справжню внутрішню бурю — це може бути мизофонія. Це не просто зайва чутливість: це стан, коли мозок реагує на звуки як на загрозу. Про першоджерело інформації детально описано в Harvard Health Blog, де науковці викладають механізми цієї реакції.
Мізофонія — хронічне становище, під час якого певні, іноді зовсім буденні звуки викликають надмірно сильні емоційні реакції. До типових тригерів належать чавкання, дихання, постукування пальцями або стукіт ручки — навіть якщо інші люди нічого не помічають.
Коли людина з мізофонією чує тригерний звук, її мозок включає систему «боротьби чи втечі»: посилюється потовиділення, прискорюється сердечний ритм, виникає напруження тіла. Іноді це супроводжується відчуттями огиди, гніву або паніки.
Такий стан заважає соціальному життю: трапляється, що люди уникають вечорів із друзями чи навіть спільних обідів, аби не зіткнутися зі звуками, що викликають кризу.
Нейробіологи дослідили мозок людей з мізофонією за допомогою fMRI. Виявилося: передня острівцева кора (anterior insular cortex), що відповідає за обробку емоцій і внутрішніх відчуттів, надмірно реагує на тригерні звуки, активуючи зони пам’яті, страху й інших емоцій.
Також виявлено підвищену мієлінізацію деяких нервових шляхів. Це може означати, що зв’язки в мозку стають міцними: і не ясно, чи це причина, чи наслідок мізофонії.
Дослідження в Ньюкаслі показують, що моторні зони мозку, пов’язані зі звуками жування чи дихання, виявляють дзеркальне відлуння — мозок ніби переживає дію, що його викликає, навіть без фізичного руху.
За даними Вікіпедії, поширеність мізофонії варіюється: від 5 % до 20 % населення — чимало людей страждають або страждали на неї. Найчастіше про цей феномен згадують підлітковому віці, але іноді ознаки проявляються ще в дитинстві.
Дослідження з Нідерландів виявило генетичну схильність до мізофонії — пов’язано із геном TENM2, також відзначається зв'язок із тривожністю, депресією, ПТСР і навіть тинітусом.
Також мізофонія часто поєднується з обсесивно-компульсивним розладом, гіперакузією й аутизмом, хоча останній показав несподівано негативну кореляцію — ймовірно, серед мізофоніків його менше, ніж очікувалося.
Якщо ви або хтось із близьких помічає, що звуки викликають сильний дискомфорт або навіть агресію, варто звертатися до фахівців: психотерапевта, аудіолога або невролога. Навіть базова підтримка може змінити якість життя.
Мізофонія — це не лише «емоційна реакція», а складний неврологічний і поведінковий феномен. Усвідомлення і підтримка можуть зробити цей виклик менш важким.
Більше новин читайте на GreenPost.