Венеція таки стоїть на деревах: ось як це можливо
Унікальна стародавня технологія будівництва пережила випробування століттями, землетрусами і паводками.
Фото: як виглядає Венеція під водою / згенеровано ШІ
Венеція стоїть на багато століть тому затопленому лісі. Таку інформацію активно поширюють у ЗМІ. З доступом дописувачів до ШІ-технологій у соцмережах почався бум неймовірних фото, відео, історичних та географічних "фактів". Усі вони з претензією на сенсацію, заради "лайків". А перевірки на достовірність не витримує кожен другий "факт". Та в цьому випадку мова не про одне з найвідоміших міст Італії.
У Венеції багато облич і багато імен, пише VENICE WOOD. Її називають місто на палях, місто масок, місто мостів, плавуче місто, місто каналів. Вулиці Венеції - це канали, якими жителі і гості міста пересуваються на гондолах. Венеція досі вважається найромантичнішим містом світу. Але як ця Венеція була побудована і як виникла Венеція? Венеція (італ. Venezia) у воді почувається як вдома. Посеред лагуни мілкого внутрішнього моря місто або провінція була побудована на 118 островах. Ці острови з'єднані чотирма сотнями мостів.
Насправді довго було невідомо, як саме були побудовані будівлі, палаци та мости на островах лагун. Перші поселення на островах лагуни сягають далекої давнини, імовірно, етруської епохи приблизно 700 року до нашої ери. Та на жаль, нічого не залишилося від будівель ранніх днів. Перше поселення у Венеції, зафіксоване в історичних документах, на Ріва-Альта (Ріальто) було засноване близько 421 року, міське поселення на островах Венеційської лагуни почало будуватися у другій половині VI століття.
Усе місто Венеція з усіма його чудовими будівлями, церквами, будинками та мостами стоїть здебільшого на піщаному, замуленому дні. Так би мовити, піщані мілини складають, таким чином, основу міста. Канали Венеції колись були маленькими річками або струмками. Головний - Гранд-канал - пролягає в колишньому руслі річки Брента. Брента принесла з собою багато глинистих і гравійних відкладень з Альп, які ущільнилися в лагуні в міцну мулисту грунт.
Гості Венеції бачать будинки, будівлі та палаци, фасади яких ніби зливаються з каналами. А якби води Венеціанської лагуни не були такими каламутними, під водою можна було б побачити дерев’яні стовпи, які підтримують будівлі. І це здається неймовірним, адже дерево - не найміцніший матеріал. Багато хто бачив фотографії обмілілих або осушених для очищення дна каналів, на яких не видно ніяких паль. Та є докази, які показують результати археологічних розкопок, на яких такі палі є. Лише коли в 1996 році театр «Ла Феніче» згорів дотла, нарешті з'явилася можливість розібрати фундамент венеційської будівлі на окремі частини і подивитися на Венецію знизу.
Типова венеціанська будівля підтримується чотирма паралельними стінами, які перпендикулярні каналу і служать фундаментом. Ці окремі стіни були «скріплені» на всіх поверхах дерев’яними балками. Ці кріпильні стіни становили несучий каркас величних будівель і споруд. Фасади спираються виключно на стовбури дерев. Щоб стіни не сповзали по берегах, у раніше осушений грунт забивали палі довжиною три метри і товщиною до 30 см. Для дерев’яних підпор фундаменту перевагу дереву твердих сортів: дубу, вільхі, модрині, сосні. Дерев'яні палі були вбиті в дно на відстані півметра одна від одної.
До кінців дерев'яних стовпів цього венеціанського фундаменту прибиті дошки з модрини. Вирішально і важливо, щоб ця частина дерев’яної конструкції завжди була повністю занурена. Без контакту з повітрям деревина може зберігатися практично необмежений час. Навіть мікроорганізми та промислові відходи у воді не можуть зашкодити такій опорі. Вище з модрин споруджено каркас проміжного шару заввишки 1,5 м дошки. Він зведений з цегли, або з дорожчого вапняку. Вище надбудовано цоколь висотою 30 см, виготовлений з блоків дорогого білого істрійського вапняку, який є надзвичайно водонепроникним.
Цей водонепроникний шар вапняку утворює горизонтальний водний бар’єр. Цей бар'єр точно покриває ділянку між найглибшою та найвищою ватерлінією. Таким чином, горизонтальний бар’єр захищає фасад, побудований на ньому, від води, яку стіни інакше затягували б у себе. Дослідження та підводні фотографії Венеції показують, що палі підводної основи за століття не прогнили, а навпаки стали твердими, як залізо. І навіть на сьогоднішній день ще не виникало підстав для заміни дерев'яної опори.
Самі будівлі в основному являють собою конструкції з дерева, вапняку та глиняної цегли. Ще одна венеціанська особливість полягає в тому, що передня стіна не пов'язана жорстко з будівлею. Передня стінка кріпилася до несучих стін за допомогою самодеформівних анкерів. Ця особлива конструкція настільки стійка, що проіснувала багато століть. Оскільки стіни не з'єднані жорстко, навіть землетруси в регіоні не можуть вплинути на цей вид конструкції.
За оцінками, для будівництва Санта-Марія-делла-Салюте було вбито майже 1 160 000 паль. А для мосту Ріальто – приблизно 12 000. У цьому розумінні місто-лагуна Венеція справді стоїть на лісі зі стовбурів дерев.
Більше новин читайте на GreenPost.
