У Дніпрі поховали Олександра Дубовика — страта українського військового випадково потрапила на відео
Дніпрянин поїхав до Ізраїлю, але повернувся, щоб захищати Україну. Його розстріляли у спину вагнерівці.
У Дніпрі попрощалися з Олександром Дубовиком, українським військовослужбовцем із позивним «Партизан»: він п'ять місяців вважався зниклим безвісти. Про це розповідає НВ.
23 грудня група, в якій був «Партизан», розпочала бій під Бахмутом. Відтоді Олександр Дубовик вважався зниклим безвісти. Нещодавно дружині Олександра Олені розповіли, що група потрапила в полон, а її чоловіка, якого було поранено, розстріляли в спину росіяни, ймовірно, найманці ПВК «Вагнер».
«Мені показали відео, що вони його розстріляли, і щоб приховати свій військовий злочин, вони його або сховають, або вони його просто покинуть, і все. Інші тіла загиблих вони (росіяни) забрали для обміну», — розповідає Олена Дубовик.
Те, як загинув Олександр Дубовик, випадково зняв український дрон. На кадрах видно, що Олександр уже був поранений, але довго вів емоційний діалог з військовим у формі ПВК «Вагнер».
«Його взяли в полон. І навіть у цьому випадку ворог не зміг нічого більше зробити, як стратити нашого Олександра. Тобто він у пораненого забрав зброю, зайшов йому за спину і просто розстріляв його», — розповідає український військовий із позивним «Мороз», командир роти оперативного призначення батальйону «Свобода» Нацгвардії України.
«Олександр практично відразу впав, а той так само стріляв», — описує те, що відбувалося на відео Олена Дубовик.
Жінка каже, що зв'язок із чоловіком вона втратила за два місяці до його загибелі. 22 грудня вони востаннє говорили телефоном.
«Він відписався, сказав: кілька днів — і вийду на зв'язок. І більше не вийшов», — розповідає вдова.
Багато місяців Олена сподівалася, що все-таки помилилася, і на відео був не її чоловік.
«Він узагалі міг не йти воювати!» — розповідає Олена.
Вона каже, що чоловік народився та виріс у Дніпрі. Але війна застала його в Ізраїлі, де він із сім'єю жив уже кілька років. Там вони з Оленою працювали, виховували двох дітей, сина та дочку. Рішення повернутися в Україну Сашко ухвалив швидко після того, як приїхав з антивоєнного мітингу в Тель-Авіві.
«Я тоді істерила і казала, що розлучуся з ним, і що я тільки не говорила! Але потім другого березня, в день від'їзду, ми сіли. І він каже: давай так, дивитися, як вбивають дітей, старих людей, я з боку не буду. Ну не зможу, ти знаєш мене», — розповідає Олена.
В Україні Олександр записався добровольцем до армії, потрапив до батальйону Нацгвардії «Свобода». Він служив у найгарячіших точках на Донецькому напрямку. З 24 грудня, від дня, як його оголосили зниклим безвісти, Олена розпочала пошуки чоловіка. І навіть після відео з розстрілом, на якому впізнала свого Сашка, вона все ще сподівалася, що він живий. Але нещодавно товаришам по службі Олександра вдалося потрапити в район, де загинув Дубовик. Звідти вивезли 6 тіл.
«Ми все спланували чітко. Ми знали, що і як робити. Було сім людей наших. З нашої розвідки, нашої роти. Були ті люди, які там були, які знали, де повинні бути тіла. Звісно, вони там уже не лежали. Ми пройшли, прочухали всю посадку вздовж і впоперек. Все, що знайшли, — винесли», — розповідає про цю операцію Ярослав Скрипник, товариш по службі Олександра Дубовика.
29 квітня, вже у морзі Дніпра, за татуюваннями Олена впізнала тіло чоловіка.
«Ієрогліфи йому гарно набили. Вгорі написали "Артем", це син, а внизу — "Соня", дочка. І ось саме ця рука, вона була ціла», — розповідає вона.
Олександра поховали у Дніпрі на Алеї Героїв. Його вдова тепер домагатиметься, щоб її чоловікові присвоїли звання Героя України та поставили йому пам'ятник — як людині, яка не просто загинула, захищаючи Україну, а була страчена російськими військовими.
Тимчасом «більше нема чим рубати ЗСУ»: Пригожин заявив про завершення «запланованої м'ясорубки» під Бахмутом.