Три причини карпатських потопів

Жадібність, дурість і лінощі – ось ці причини, якщо зовсім коротко. Але для тих, хто вміє думати, працювати і готовий витрачати кошти на безпеку, варто пояснити детальніше.

Основні причини катастрофічних паводків у Карпатах – забудова та знищення річкових долин, хижацький видобуток піску та гравію і безграмотні рубки лісу.

На диво грамотний пост на цю тему з’явився на ФБ-сторінці нововідродженого екологічного міністерства. Нагадаю, що його чергова (чи то п’ята, чи то восьма за останні 30 років) назва - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

«Основна причина — це знищення заплави річок через забудову, розорювання, нову меліорацію, днопоглиблення, берегоукріплення тощо. Такі землі не мають надаватися у будь-яке користування. Для зменшення паводків треба відновлювати природні заплави. Це зменшить швидкість водного потоку і відповідну силу паводку», - ідеться у дописі міністерства.

Дійсно, паводки трапляються стільки, скільки існують річки, тисячі років. Питання у тому: 1. як часто; 2. наскільки сильні; 3. якою мірою люди до них готові, тобто – наскільки ці явища будуть катастрофічними для людей, для інфраструктури, для народного господарства, бізнесу тощо.

Почнемо з розбору останнього пункту. В країнах ЄС страхові компанії не страхують від повеней майно і життя людей, які селяться нижче так званих «червоних ліній». Тобто – меж, де за прогнозами з певною ймовірністю може статися затоплення. Про це пише й Мінприроди.

«Європейські країни першими розпочали запровадження комплексної оцінки ризиків і загроз від паводків. Вона передбачає: обов’язкове планування, розробку карт затоплення, можливості відновлення річок і їх заплав, адаптацію ведення господарської діяльності, заборону будівництва на територіях, які мають високий ризик затоплення», - ідеться у повідомленні.

А що у нас?

"Не будучи впровадженою жодним національним законом чи підзаконним актом, застосування Директиви ЄС про оцінку та управління ризиками, пов’язаними з повенями в Україні є фрагментарним і реалізується, в основному, в декількох пілотних проектах. Загалом, складання карт загроз і ризику повеней у відповідності зі стандартами ЄС здійснювалося тільки для найбільш важливих басейнів без загальної координації і цілісного підходу. На національному рівні, карти загроз не є легкодоступними для широкої громадськості; ті, які все ж можна знайти, з кількома винятками, мають дуже низький рівень детальності», - ідеться у документі «Попередження, запобігання та реагування на природні та спричинені людиною катастрофи в Україні», підготовленому в рамках одного із проектів співпраці з ЄС ще у 2015 році.

З того часу карти не стали доступнішими. На що є як об’єктивні, так і суто бюрократичні причини.

«Карти ризиків і загроз затоплень будуються з урахуванням експедиційних досліджень русел, потім будується цифрова модель, а щодо процедури отримання картографічної основи в Держгеокадастрі, то Ви, думаю, знаєте, коли одна державна установа іншій державній установі на загальнодержавні потреби виставляє рахунки за ту ж саму державну власність, і навіть якби погодитися з цим, то є особливості бюджетного планування, і тут і швидкість, і якість, але ж план не панацея, заходи то можна б було і зараз виконувати, а їх по програмах, і державних, і регіональних, вистачає, але то інша історія», - зазначає фахівець з екологічної та техногенної безпеки Петро Кропотов.

Справа створення і узаконення таких карт – непроста і нешвидка.

«Європейці, при усіх їхніх можливостях, впроваджували Директиву від 8 до 10 років, а ще плани ризиків затоплень мають бути узгоджені із планами управління річковими басейнами - ПУРБ, які треба підготувати до 1 серпня 2024 року, то пропозиція і ПУРБи підготувати до кінця року, адже вирішення питання має бути комплексним, раз і щонайменше на 10 років», - додає Петро Кропотов.

Але у нас це ще помножується на некомпетентність найвищих державних чиновників. Чого тільки варта «рокіровка» зі знищенням урядом Гончарука (з подачі Офісу президента України) у серпні 2019 Мінприроди та його наступним відновленням у червні 2020. Враховуючи, що на відбудову структури піде не менші ніж пів року, маємо втрачених півтора року, півтора року без повноцінного і якісного управління природними ресурсами за якісної охорони довкілля.

Тому не варто дивуватися, що ще не ухвалені й закони чи постанови на виконання Директиви ЄС. Хоча, начебто, відповідно до зобов’язань перед ЄС у нас час є.

«У Директиві 2007/60/ЄС ЄС чітко прописаний порядок оцінки і управління ризиками, пов'язаних з повенями. Міністерство, ДСНС та Держводагентство відповідають за розробку відповідного плану до 1 серпня 2022 року. Ми ініціюватимемо прискорення цього процесу. Впевнений, що його можливо завершити і прийняти в роботу вже до кінця цього року», - наголосив Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Роман Абрамовський.

Але у природи – свої графіки, вона чекати не хоче – як бачимо.

Тому поки що думати треба на рівні громад, на рівні сільських та міських рад, голів цих рад та депутатів. Зокрема, не давати дозволи на будівництво на вочевидь ризикованих ділянках.

А також максимально зберігати заплави річок, не допускати порушень у прибережних захисних смугах (це має контролювати Держекоінспекція), збільшувати заповідність територій. Бо слідом за Карпатами може затопити і Полісся, наприклад. Але замість охороняти заплави та русла, тут планують будувати мегаканал Е40 Балтика-Чорне море і у процесі будівництва хочуть спрямляти русла, вигрібати пісок з дна, будувати греблі тощо.

Про випадки незаконного видобутку піску та гравію щотижня пишуть ЗМІ карпатських областей. Чому ж дивуватися, що вода, замість уповільнювати свою течію, проштовхуючись через донні відклади, стрімко летить вичищеним руслом вниз і переповнює річкові долини? Так що і тут є робота для ДЕІ та поліції.

Ну й, нарешті, про ліс.

Аналізуючи 20 років тому наслідки аналогічних цьогорічних повеней 1999-2001 років, академік НАНУ Костянтин Ситник зазначав, що природні фактори спричинили небезпечні повені 1700, 1730, 1864, 1887, 1895, 1900, 1911, 1913, 1926, 1927, 1933, 1941 років. А тепер порівняйте цей ряд за частотою з списком тих повеней, які сталися у післявоєнний період. Це повені 1948, 1955, 1957, 1959, 1964, 1969, 1970, 1974, 1977, 1980, 1982, 1992, 1993, 1997, 1998, 2001 років.

Порахували? Дванадцять паводків за 240 років. А потім – 16 за 60 років. Чи випадковість, що таке пришвидшення сталося після того, як у післявоєнні роки, за 10-15 літ було оголено 20 відсотків покритої лісом площі Карпат? Рубали по три розрахункових (допустимих з точки зору відновлення лісу) лісосіки.

За 50 післявоєнних років в цілому, на думку доктора біологічних наук Василя Парпана, внаслідок різних рубок лісистість регіону знизилась приблизно в 1,5 раза, змінився гідрологічний режим території. І якщо в минулому ліси вкривали 95% території Українських Карпат, то на початок 2000-х за офіційними даними, у передгірських районах лісистість становила близько 20%, а у гірських - близько 50% .

Останні років 12 багато говориться про необхідність реформ лісового господарства, про розділення господарської та адміністративної функцій Держлісагентства, але усе залишається розмовами. От і маємо результат.

«Важливо розуміти, що дешевим піаром на кшталт "бирки та ліс у смартфоні" тут не обійдеться. Україна повинна змінити підходи до ведення лісового господарства, осучаснити їх, а також провести реформу ВРЯДУВАННЯ в цій галузі», - вважає народний депутат восьмого скликання Остап Єднак.

Зараз увага влади і суспільства прикута до повеней. Так само, як перед цим була прикута до посухи, пилових бур, масштабних пожеж. Які – хотів би помилитися – незабаром повернуться. Ви чули про те, щоб влада активно і дієво готувалася до запобігання та реагування на попередні біди? Ні? Так отож. Боюся, що так само розмови про убезпечення країни від повеней «навсєгда», як і обіцянка президента, що «проблему паводків вирішуватимуть комплексно — назавжди або, принаймні, на десятиріччя вперед», - це знов-таки, лише розмови, які забудуться як тільки лихо мине.