Третина батьків виховує чужих дітей, не знаючи про це? Ось звідки взялися ці цифри — і яка ситуація насправді

В інтернет-публікаціях можна зустріти інформацію, що до 30 % чоловіків, не знаючи того, виховують чужих дітей. Але наскільки справедливі такі оцінки? У «Дзеркалі» розбирались, наскільки великі шанси зіткнутися з таким шахрайством у різних країнах світу.

Звідки взявся міф?

Уявлення про те, що десятки відсотків чоловіків виховують через незнання чужих дітей, не підозрюючи про це, ґрунтуються на неправильній інтерпретації даних. Так, у 2009 році у The New York Times розповіли про швидке зростання ДНК-тестів на встановлення батьківства у США. За інформацією видання, приблизно у 30 % випадків ці тести дійсно показували відсутність спорідненості передбачуваного батька та його дитини. Якщо поставитися до результатів цього дослідження поверхово, можна подумати, що майже третина чоловіків дійсно вважає своїми дітьми тих, хто з погляду біології не є ними. Насправді ж для чоловіка ймовірність зіткнутися з вихованням чужої дитини, не знаючи того, набагато менша. Щонайменше на порядок. Чому так?

Дослідження про те, скільки чоловіків через незнання мають законних дітей, які насправді не є їхніми біологічними нащадками, проводились у багатьох країнах. У 2005 році Марк Белліс та інші науковці з Центру громадської охорони Ліверпульського університету Джона Мурса (Велика Британія) проаналізували результати понад 30 таких досліджень, починаючи з 1957 року. Для деяких із них використовувався не лише аналіз ДНК, а й порівняння груп крові та інших біомаркерів.

Науковці виявили величезну різницю між даними досліджень, заснованих лише на аналізі тестів, цілеспрямовано зроблених чоловіками для встановлення спірного батьківства, та даними, які збиралися на інших вибірках чоловіків. Для першої групи досліджень частота виявлення чужих у біологічному сенсі дітей коливалася між 14 % та 33,4 % (у середньому 26,9 %). Ось приклади результатів таких досліджень:

• США, 1957 рік, група з 200 осіб — 29 % випадків хибного батьківства;
• Швеція, 1980 рік, група з 3913 осіб — 26,1 % випадків хибного батьківства;
• Фінляндія, 1988 рік, група з 26 осіб — 34,6 % випадків хибного батьківства;
• ПАР, 1989 рік, група з 2124 осіб — 38,2 % випадків хибного батьківства;
• переважно Велика Британія, 1991 рік, група з 1702 осіб — 16,6 % випадків хибного батьківства;
• Німеччина, 1993 рік, група з 256 осіб — 16,8 % випадків хибного батьківства;
• Португалія, 2000 рік, група із 790 осіб — 29,8 % випадків хибного батьківства;
• США та Європа, 2002 рік, група з 310 490 осіб — 29,1 % випадків хибного батьківства.

Відомі й радикальніші оцінки. Так, у 2016 році в Танзанії влада оприлюднила інформацію, згідно з якою практично половина всіх тестів на батьківство в країні (49 %) показала відсутність прямого спорідненого зв'язку між передбачуваними батьками та їхніми дітьми.

Але ці показники не можна переносити на суспільство загалом. Річ у тім, що найчастіше вирішуються на проведення ДНК-тесту чоловіка, які вже мають якісь підозри в чесності дружини чи партнерки. Тому така вибірка не підходить для отримання коректних, достовірних середньостатистичних даних про всі сім'ї. Щоб отримати реальний показник ризику зіткнутися з подібною проблемою, потрібно оцінити частку таких «підробок» і в тих пар із дітьми, в яких чоловіки не підозрюють своїх дружин і партнерок у такому обмані.

У такому разі ситуація виглядає зовсім інакше.

Як часто чоловіки різних країн справді виховують чужих дітей, не знаючи про це?

За даними Марка Белліса та його колег, якщо досліджувалися групи чоловіків, які вирішили перевірити біологічну спорідненість зі своїми дітьми за власною ініціативою, картина радикально змінювалася. Показники хибного батьківства зменшувалися в рази і коливалися зазвичай між 0,8 % та 11,8 % (середній показник — 3,7 %). Так виглядали результати деяких із цих досліджень:

• Велика Британія, 1957 рік, 2578 осіб — 3,7 % випадків хибного батьківства;
• США, штат Мічиган, 1963 рік, 1417 осіб з-поміж людей європейського походження — 1,4 % випадків хибного батьківства;
• Франція, 1980 рік, 300 осіб — 7 % випадків хибного батьківства;
• острів Токелау (Нова Зеландія), 1983, 1983 особи — 4 % випадків хибного батьківства;
• Мексика, 1986 рік, 217 осіб — 2,9 % випадків хибного батьківства;
• Швейцарія, 1994 рік, 1607 осіб — 0,8 % випадків хибного батьківства;
• Мексика, штат Нуево-Леон, 1999 рік, 396 осіб — 11,8 % випадків хибного батьківства;
• Велика Британія, 1999 рік, 744 особи — 1,6 % випадків хибного батьківства.

При цьому дослідники звернули увагу на те, що особливо високий відсоток батьків, які виховували через незнання не своїх біологічних дітей, характерний для небагатих соціальних груп і суспільств. Ось кілька прикладів:

• США, штат Мічиган, 1963, 523 особи з-поміж афроамериканців — 10,1 % хибного батьківства;
• Велика Британія, 1973 рік, 200 осіб із бідних сімей Південної Англії — 30 % випадків хибного батьківства;
• Південна Америка, 1975 рік, 132 особи з-поміж індіанців первісних племен яномама — 9 % випадків хибного батьківства.

Судячи з усього, жінки з небагатих верств суспільства змушені частіше йти на таку фальсифікацію. Це можна зрозуміти, адже за таких стартових умов у дітей з одним із батьків ще більше шансів вирости в бідності.

Дослідження про поширеність випадків, коли батьки через незнання виховують дітей інших чоловіків, проводились і пізніше. Особливо цікавою виглядає стаття 2013 року групи науковців із Бельгії під керівництвом Маартена Лармізо. Вони поставили під сумнів поширені уявлення про те, що в епоху до появи ДНК-тестів і наукових аналізів крові жінки охоче йшли на обман чоловіків. Дослідники провели генетичні дослідження сімей Фландрії за останні 400 років, порівняли їх з історично передбачуваним батьківством і дійшли висновку, що випадки хибного в біологічному відношенні батьківства весь цей період коливалися на рівні 1-2 % на покоління.

У 2016 році Лармізо з колегами опублікували нове дослідження, в якому оцінили масштаби фальшивого батьківства в інших країнах світу — ПАР, Італії, Іспанії та Малі. За даними бельгійських науковців, у цих країнах частка «підробленого» батьківства століттями перебуває приблизно на тому ж рівні, що і в їхній країні, і коливається між 0,9 % в іспанській Каталонії та 1,8 % у племені Малійського племені догонів.

Більше новин читайте на GreenPost.