Спрагла Україна: вже найближчим часом українців може спіткати брак питної води

В Україні нараховується  63 тисячі малих річок, 1000 озер, 1100 водосховищ, а також 1 100 000 га прісної води. Водночас на екологічній карті Європи ми позначені як маловодна країна. За останніми дослідженнями, які замовляв Всесвітній банк, Україна на 125 місці за кількістю води на душу населення - десь між Чадом і Суданом. Тільки протягом останніх на території нашої держави  зникло 10 тисяч малих річок та струмків.

Наслідки очевидні вже зараз - цього року не спостерігалося такого звичного явища, як повені. Очевидно, головною причиною стала безсніжна зима.  Хоча вода в криницях українців вже кілька років поспіль опускається нижче, ніж зазвичай… Наскільки близька та масштабна наша катастрофа?

Вода є, але пити її неможливо

За даними з відкритих джерел, у 2019 році в наші річки було скинуто понад 2 млрд м3 різних стоків, третину з них становили неочищені стоки. Їхня кількість розраховується, виходячи з наповнюваності водойм на 100 %. А якщо цієї наповнюваності нема? Тоді річка перетворюється на концентрований хімічний коктейль.

Найбільш прикрим чинником є відсутність у нинішніх українців культури водокористування. Здавалось би, дуже просто не прати в потічку, використовуючи хімію, або не скидати в річку сміття. Доходить до міжнародних скандалів.

«Угорська влада уже протягом 15 років шле нам гнівні листи про те, що по річці Тиса до них приходить маса сміття. Мадяри навіть сконструювали спеціальні комбайни з очистки ріки Тиса. На день вимивається нашого українського сміття понад 100 тон.  По річці за хвилину пропливає більше 500 порожніх пластикових пляшок, не кажучи про інше сміття. Річ у тім, що в Рахівському районі Закарпатської області є лише одне законне звалище. Але воно вже давно переповнене, тому на берегах Тиси з’являються несанкціоновані сміттєзвалища», – говорить Олександр Чистяков – голова Асоціації рибалок України.

Куди пішла вода?

Антропогенне замулювання. Йдеться  про  скидання непотребу в річки населеними пунктами, особливо містами. Це питання і герметичності каналізаційних труб, і кількості незасмічених міських зливів, і очистки стоків. Додають навантаження також звичайні кладовища. Ще більше шкоди від автомийок, які масово зливають свою брудну воду просто на асфальт замість очищувати, перш ніж зливати, або збирати в якісь ємності і здавати на очистку.

Окрема тема - приватний сектор, який  теж мало користується спеціальними каналізаціями  та майже не використовує бактерій для очистки.

Зміна клімату. Або зменшення кількості опадів, що спостерігалося в Україні цієї зими.

Знищення лісів. Насправді ліси забирають на себе значну масу води, не дають їй випаровуватись.

Масова відкачка води приватними і державними свердловинами з підземних горизонтів.  Річки просто висмоктуються українськими підприємствами із застарілими технологіями. Наприклад, металургійне підприємство для своїх цілей щорічно бере близько 500 млн м³ води, а скидає назад 200 млн. Тобто 300 млн м³ води нищиться. Якщо почати вникати в питання, то факти просто вражають.

«На бурінні свердловин використовують спеціальні розчини. І значну кількість розчину зливають кудись, наприклад, у відстійник, часто саморобний», – розповідає гідролог Олександр Шепітько.

Усі також знають про небезпеку ТЕЦ, що працюють на вугільному паливі. З димом вилітають мікрочасточки вугілля та сажі й осідають повсюди на десятки кілометрів, потрапляючи в ґрунтові води. Крім того, вугіллю властива хоч і незначна, та все ж радіоактивність – здебільшого через природні домішки урану.

«Над кожною трубою ТЕЦ є підвищений радіоактивний фон. Він підвищений і на місцевості навкруги ТЕЦ, проте, звісно, менше, аніж на трубі. Тому Німеччина закриває свої ТЕЦ і вугільні шахти до них», – розповідає Олександр Шепітько.

Парадокс, але АЕС із цього погляду більш екологічні. Однак вони потребують значної кількості води на охолодження реакторів, яку після відпрацювання теж треба правильно деактивувати і злити.

Кар'єри, шахти, копанки теж впливають на якість нашої питної води. Наприклад, якщо шахта затоплена – речовини з неї йдуть у підземні води, а з копанки – у ґрунтові. Кар'єри ж є фактично великими резервуарами опадів, які всотуються в ґрунтові води.

До найбільших забруднювачів води належить і сільське господарство. Наразі воно означає фосфати, гній і гербіциди в ґрунті. Якщо поблизу є водойми, дощами все це змиє у підземні води  та й стоки гною з ферм ніхто не контролює.

Слід згадати й меліорацію (осушення боліт або навпаки – зрошування полів), яка змінює режим і склад ґрунтових вод. Іноді призводячи до засолення…

Природне замулювання. Так, частина річок справді міліє і зникає природньо, але відсоток такого явища серед причин зникнення джерел та водойм зовсім невеликий.

Коротше кажучи, куди кинь – скрізь клин.

Що ж робити?

«Екологічна спільнота давно звертає увагу, що Україні потрібно розробити водно-екологічну політику, визнавши всю прісну воду України стратегічним ресурсом, і підходити до її використання та охорони саме з цього боку», – стверджує Олександр Чистяков.

Насправді можна не чекати глобального вирішення проблеми. Наприклад, вже зараз власноруч збільшувати кількість висаджених дерев, розчищати русла річок, канав і струмків, з яких вони живляться, зменшити відкачку підземних вод до того рівня, який би не дозволив забирати з підземного горизонту воду швидше, аніж її кількість може поновитись, запровадити адекватні штрафи за самовільні свердловини і податок на всі приватні, який би скеровувався на роботи з відновлення дебіту вод (це об’єм, що надходить на поверхню за одиницю часу з природного чи штучного джерела).

Врешті-решт, відмовитися від фосфатних пральних  порошків та інших «термоядерних» засобів побутової хімії. І звісно, перестати смітити на берегах водойм.  

За великим рахунком,  це нічого не коштує, а вихід зі скрутної ситуації здебільшого там, де був вхід.