Смійтеся, чорнобриві, та над москалями: психологиня пояснює, чому зараз дуже треба жартувати

"Смійтеся, чорнобриві, та над москалями!" — закликає психологиня Надія Алексіна. Вона пояснює, чому нам зараз дуже треба жартувати й веселитися 

"У нас 26-й день відкритої війни, а це значить, що психічно ми вже неминуче втомилися. Що нам треба тепер зробити? Згоджусь — відновити ресурс!

Для отримання ресурсу тре веселитися, танцювати, сміятися, тож нам конче потрібен гумор. А от відчуття провини вцілілого, цей-во: "як я можу собі гасати; я винуватий, шо посміхаюся; я бідося, що тут регочу, бо я тіко в бункері, а там вмирають", — нам конче того не треба. Вимикаємо або звертаємось за допомогою до психологів, волонтерів наразі вдосталь", - переконує фахівець.

Гумор має кілька ключових функцій.

По-перше, це висловлення і вентиляція агресії і злості. За часи еволюції люди навчились висловлювати агресію не лише палицею чи кликами, а й вербально. Але зараз не кожен з нас і не щодня може направити своє бажання бити ворогів на самих ворогів, а агресія в небезпеці неминуча, тож мусимо з нею щось робити, аби не повбивати один одного. Бо вже ж почалось, егеж?

По-друге, це зниження рівня напруги. Гостра стресова реакція супроводжується напругою нервової системи і м’язів. Смійтеся, чорнобриві, та над москалями. Це знімає напругу. Звісно, якщо зловживати гумором над якоюсь однією темою, то це може підкріплювати румінаційні думки про травму минулих днів, але зараз не на часі думати про довгострокову перспективу, бо ці дні ще не минулі, а наша країна ще в небезпеці.

По-третє, завдяки чорному гумору над ворогами відбувається синтез окситоцину. Коли ми жартуємо разом групою над кимось, ми відчуваємо зближення, поєднання і згуртованість. Окситоцин — це не тільки обійми і няшності, це ще і материнська агресія під час захисту немовлят, і «ми разом з групою проти інших груп».

Завдяки агресивним жартам ми формуємо приналежність до своєї спільноти, наче кажемо: «Я не один на один зі своїми образами і переживаннями». Коли нашого кривдника обжартовують, ми доєднуємся до спільноти, яка стає більшою, яка набирає так сили і міці. Окситоцин — то є помічне у нашій перемозі.

По-четверте, у гуморі є ефект декастрофизації. Жарт працює коли має певну напругу, а напруга від лякаючих подій — максимальна. Коли ми обжартовуємо війну, смерть та інші катастрофи, проти яких ми безсилі, це допомагає знецінити лякаючий досвід та простіше осягнути реальність.

З однієї точки зору, коли ми жартуємо про насилля чи вдаємося до сексистських жартів, ми мимо волі знижуємо заборону до цих речей. Однак у той самий час знижуємо напругу з цих тем, звільняючи можливість про це говорити й інтегрувати болючий досвід.

Але й небажану поведінку ми також можемо фіксувати та посилювати до неї заборону завдяки гумору. Наприклад, наразі всій планеті відомо, що не тре лізти до нас сьомий раз у Чорнобаївку; не вартує робити з людей дурнів, не вміючи монтувати відео власного диктатора; та й взагалі не слід тобі було, москалику, брати до рук зброю, бо і рук не залишилось, і майбутнього, і весь світ зафіксує, що бути москалем — то є небажана поведінка.

По п’яте, гумор — це навичка. Дослідження мозку гумористів до старту кар’єри в стендапі та в її розквіті показують, що змінюється співвідношення білої та сірої речовини, а це є прямим свідоцтвом розвитку навички під час синтезу гумору. Тож не зволікайте і починайте жартувати вже тут і зараз: ще жодна навичка у світі не набувалася без помилок і мільярдів спроб.

І шосте. Найголовніше. Гумор, мемасіки, жарти, підколи, внутрішні приколяхи — це частина культурного коду нації, який ми пишемо прямо зараз. Пишемо прямо зараз і нашою кров’ю, і літерами, і всеукраїнською люттю. Цигани і трактор, паляниця і полуниця, сьома серія Чорнобаївки та й таке — то всьо величезний пласт нашої національно-визвольної боротьби, який тут і зараз ми вписуємо в новітню історію незалежної України.