Щоб не прилипати до телефонів: радить експерт

3 хв на прочитання21 Червня 2024, 19:21
Зображення ілюстративне

Злиття призводить до втрати своєї ідентичності, втрати «себе», розчинення в об'єкті, повного занурення в нього.

Люди скаржаться, що буквально прилипають до телефонів. Про те, що це за явище і як можна змінити ситуацію, розповідає кандидат медичних наук, автор і ведучий навчальних семінарів із ресурсів здоров’я Андрій Біловешкін.

«Візуальна метафора липкості та злиття чудово описує реальний процес, починаючи від “Поцілунку”, де обличчя закоханих зливаються разом, до сучасних постерів, що попереджають про небезпеку телефонів. Липкість — це опис, як наша увага, опосередкована дофаміном, злипається з об'єктом уваги, отже, префронтальна кора неспроможна загальмувати процес злиття», — говорить науковець.

Він пояснює, що тут беруть участь два нейробіологічні механізми. Перший — це висока салієнтність (значущість) стимулу, наскільки він сприймається важливим. Що він «важливіший», то більше виділення дофаміну він виробляє. Салієнтність може бути підвищена хімічними речовинами, комбінацією стимулів, алгоритмом який вибере те, що зачіпає вас найсильніше. Що вищий пік дофаміну, то липкішою стає ваша увага.

Другий фактор — це гальмівна властивість префронтальної кори, яка пригальмовує реакцію, дозволяючи «відліпитися» від стимулу. Що вища ваша усвідомленість, то простіше вам «відліпитися» і перевести увагу на щось інше.

«Коли свідомість низька, то здається, що стимул вас безвольно тягне, що предмет потягу цілеспрямовано вас притягує, а ви не можете чинити опір. Мозок замість гальмування починає раціоналізувати потяг і знаходити виправдання — нічого, крім предмета потягу, вже не важливо, тому світ видається тільки дратівливим і відволікаючим від предмета потягу.

На картині та постері немає облич — лише деформована жуйка. Адже злиття призводить до втрати своєї ідентичності, втрати «себе», розчинення в об'єкті, повного занурення в нього. Як ескапізм — втеча з реальності в злиття та подальше знецінення свого життя. Насправді злиття відбувається лише в мозку, що плавиться, але не в реальному світі. Метелик не вступить у стосунки з вогнем свічки, а лише згорить у ньому», — говорить Андрій Біловешкін.

Науковець радить спостерігати за своєю увагою, використовуючи метафору «липкості»: що привертає вашу увагу? Від чого вам важко відліпити? Що призводить до втрати контролю? Він рекомендує такі підходи для нормалізації дофамінового балансу:

1) Контроль стимулів. Уникати сильних швидких стимулів, не підсумовувати звичайні насолоди. Особливо якщо ви в нересурсному стані (що гірший ваш стан, то адиктивніші стимули). Поліпшити стійкість до сильних стимулів можна через експозиційну терапію. Коли задоволення повільне, контрольоване — воно безпечніше.

2) Дофамінова диверсифікація. Що більше у вас у житті різних задоволень, то менший ризик бути поглиненим чимось одним. Створіть собі збагачене середовище.

3) Розкласти на складові. Запитати себе: а що саме тут мене приваблює, який конкретний елемент? Перерахуйте їх. Дофамінова тяга — це ілюзія, створена вашим мозком, а розкладання її на частини позбавляє її привабливості.

4) Відсторонення. Усвідомленість допомагає активувати мета-спостерігача та спостерігати своє залучення з позиції мета-спостерігача, не залучаючись, не оцінюючи та не реагуючи. Ніби це підвищена температура.

5) Навчитися регулювати. Корисно вміти свідомо закохувати свій мозок і навчити його розлюбити щось і знецінити — це легше й ефективніше за самопримус. Почерпнути ідеї можна, наприклад, у книгах Овідія («Мистецтво кохання» та «Ліки від кохання»).

Більше новин читайте на GreenPost.

Актуально

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.

Поділитись: