Росіяни стверджують, що Україна обстріляла Кримський міст зенітними ракетами: що сталося насправді
В Україні 5В28 могли переробити, додавши дальності до 350 км.
С-200 на пускових установках, парк-музей військової історії в Угорщині. Фото: commons.wikimedia.org
Міністерство оборони Росії заявило, що українська сторона намагалася завдати удару по Кримському мосту й інших об'єктах зенітними ракетами С-200. «Дзеркало» розповідає, що це за зброя, чому Україна не користувалася нею раніше, і чи вірна взагалі версія росіян, що використовували саме такі ракети.
Близько 14 години 9 липня російські джерела повідомили про збиття над селищем Битош Брянської області двох ракет, які спочатку визнали британськими Storm Shadow, отриманими ЗСУ наприкінці весни. Увечері того ж таки дня з'явилося відео падіння одного зі снарядів. Слідчі органи РФ незабаром заявили, що ракета, мабуть, не Storm Shadow, а радянська 5В28.
Особливість таких боєприпасів — вони призначені для пуску з зенітних ракетних комплексів С-200. За словами джерел телеграм-каналу Mash, в Україні 5В28 могли адаптувати для застосування по наземних цілях як заміну оперативно-тактичних ракет. Джерело додало, що при переробці снарядам додали дальності — тепер вони нібито можуть летіти на 350 км.
Пізніше про використання «ракет С-200, перероблених в ударний варіант, з метою ураження наземних цілей», доповів начальник Головного штабу Повітряно-космічних сил РФ генерал-полковник Віктор Афзалов. За його словами, всього було випущено чотири ракети, з них дві були збиті, а дві відхилені засобами радіоелектронної боротьби. Цілями їх, стверджує Афзалов, був керченський транспортний перехід (Кримський міст), військовий аеродром у Ростовській області та невідомий об'єкт у Калузькій області Росії.
Українська сторона про використання ракет комплексу С-200 нічого не повідомляла.
Що таке С-200
Зенітно-ракетний комплекс С-200 — одна з найдалекобійніших радянських систем протиповітряної оборони. Розробка почалася в 1958 році: інженери мали створити зброю, яка прикриє з повітря найважливіші об'єкти СРСР. В 1967 комплекс С-200 був прийнятий на озброєння, за наступні роки двічі модернізувався.
Особливістю системи — передовою станом на кінець 50-их років — стала ракета з напівактивною головкою самонаведення. Після пуску зенітникам достатньо було підсвічувати ціль радаром — завдяки цьому ракета сама ловила відбитий від об'єкта сигнал і наводилася на нього. Такий метод забезпечував дуже гарну точність і широко використовується й у наші дні (наприклад, відомі комплекси С-300 наводять свої ракети так само).
Ще одним плюсом була значна дальність стрільби: найбільш далекобійні версії С-200 могли вражати ціль за 300 км.
Проте система створювалася у 1950-х і мала деякі недоліки, характерні для ранніх ЗРК. Так, ракети 5В28, які використовуються комплексом, працюють на рідкому паливі. Це дуже незручно в плані зберігання боєприпасу та підготовки до пуску: для польоту ракети в неї потрібно заправити два високотоксичні компоненти (саме паливо й окислювач). Твердопаливні ракети С-300, наприклад, цього недоліку повністю позбавлені.
Крім цього, для ракети не було мобільних пускових установок: фактично, С-200 був стаціонарним комплексом. Очікувані противники за бажання могли розвідати позиції зенітних ракет і знищити — а зміна цих позицій вимагала значного часу. Пересувні або навіть буксировані С-300, здатні маневрувати і порівняно швидко змінювати дислокацію, у цьому плані були величезним кроком уперед.
У результаті пострадянських країнах, які успадкували С-200 від СРСР, комплекси поступово знімали з озброєння. В Україні останній дивізіон С-200, який був на озброєнні ЗСУ, вивели зі складу армії 30 жовтня 2013 року. Причиною називали вже згадану неможливість швидко переміщати комплекс, а також його одноканальність (у конкретний момент часу С-200 може обстрілювати лише одну ціль, більш сучасні комплекси значно багатозадачніші). Про повернення зенітних систем на озброєння ЗСУ не повідомлялося.
У чому дивність?
На відміну від більш сучасного комплексу С-300, С-200 в одній зі своїх модифікацій не передбачав можливості вести вогонь із наземних цілей. Стріляти ракетами по повітрю і по землі — це дуже різні завдання. Щоправда, російська сторона вказала, що зенітні ракети нібито були перероблені Україною в ударний варіант.
Однак це не так просто, як може здатися. Для ураження повітряних цілей, як зазначалося вище, комплекс використовує напівактивне радіолокаційне наведення. І жодного іншого. Це важливо — оскільки у разі стрільби по наземних цілях наводити на них боєприпаси теж довелося б радаром (що незручно — РЛС наведення С-200 не розрахована на пошук цілей на землі).
Враховуючи, що планета кругла (а за кривизну земної поверхні радіохвилі від локатора не дійдуть), обстрілювати цілі із С-200 доведеться лише в межах прямої видимості радіолокації — тобто близько 40 км, зазначає українське оборонне видання Defense Express. І ця стрілба навряд чи буде ефективною — автор вказує, що у 1982 році СРСР уже випробовував С-200 для роботи на наземних об'єктах. Випробування проходили на відомому полігоні Сари-Шаган (на території сучасного Казахстану) і показали, що радар на тлі землі дуже погано розрізняє цілі, а тому ефективність ракет виявилася низькою.
Відповідно з переваг для ударів по землі у С-200 у первісному вигляді лише висока дальність польоту ракети. Незручний рідкопаливний боєприпас, що запускається зі стаціонарної платформи (яку легко виявити і знищити), з украй невідповідною системою наведення і невеликою потужністю (маса бойової частини 11-метрової величезної ракети складає всього 220 кг, що вдвічі менше, ніж у куди скромнішого «Калібра» і вчетверо менше за російську Х-22).
«Таким чином, для того, щоб переробити ракету від ЗРК С-200 в балістичну, необхідно: переробити систему наведення, переробити бойову частину, а також розробити наземну мобільну пускову [установку]», — робить висновок Defense Express, додаючи, що рідке паливо створює ще та питання заправки ракет.
Ясно одне: ця ракета існує
Справді, ракети від С-200 не виглядають легким варіантом для переробки в ерзац-варіант оперативно-тактичних ракет. Однак факт є факт: снаряд, дуже схожий на боєприпас 5В28, обвалився в Брянській області, за десятки кілометрів від української території. Опускаючи варіант, що пуск зробив невідомий, можна констатувати: проведених над ракетами робіт уже вистачило, щоб вони злітали і пролітали десятки кілометрів. Незалежно від того, чи є ці снаряди оригінальними 5В28, чи їх переробками (або зовсім чимось іншим), очевидно, що на територію окупованого Криму та російських областей прилітають дуже великі і далекобійні ракети.
Що вийде з цього далі, поки судити вкрай важко, тому що про ракети не відомо практично нічого: ні як вони влаштовані, ні звідки і з яких носіїв запускаються, ні скільки їх є, ні наскільки ефективно їх перехоплюватимуть у майбутньому.
Також ми розповідали, що США відправляють Україні ракети AIM-7 Sparrow, під які у ЗСУ немає літаків — ось як планують використовувати цю зброю.
