Південний газовий коридор і зелена енергетика: як Баку формує нову енергетичну реальність для Європи

4 квітня 2025 року Баку знову став центром глобальних енергетичних дискусій: тут відбулися 11-е засідання Консультативної ради Південного газового коридору (ПГК) та 3-е засідання Консультативної ради з зеленої енергетики. Ці заходи, що зібрали представників 24 країн, 7 міжнародних фінансових інститутів і 42 енергетичних компаній, не лише підкреслили амбіції Азербайджану як ключового енергетичного гравця, а й виявили глибші виклики, перед якими стоїть Європа у своїй гонитві за енергетичною безпекою та зеленим переходом. Чи стане Азербайджан надійним мостом між викопним минулим і відновлюваним майбутнім, чи Європа ризикує загрузнути у прагматичних компромісах?

Південний газовий коридор: газовий міст чи тимчасова заплатка?

Південний газовий коридор, що транспортує азербайджанський газ із родовища Шах-Деніз до Європи через Грузію, Туреччину та Балкани, давно позиціонується як альтернатива російському газу. У 2024 році Азербайджан поставив до ЄС 13 млрд кубометрів газу — це 57 % зростання порівняно з 8,2 млрд у 2021-му. Цифри вражають, але за ними криється складна реальність. Європейський комісар з енергетики Дан Йоргенсен назвав ПГК «критичним елементом диверсифікації», але чи може коридор стати повноцінною заміною російським поставкам, які ще недавно складали до 40 % європейського імпорту?

Міністр енергетики Азербайджану Парвіз Шахбазов наголосив на планах розширення ПГК, зокрема для охоплення нових ринків у Південно-Східній Європі. Проте амбітні заяви наштовхуються на низку питань. По-перше, ресурси Азербайджану обмежені: нові родовища, такі як Абшерон чи глибоководна структура Азері-Чираг-Гюнешлі, лише частково компенсують зростання попиту. По-друге, інфраструктурні обмеження — розширення Трансанатолійського (TANAP) і Трансадріатичного (TAP) газопроводів потребує мільярдів доларів і років роботи. І головне — Європа сама поставила собі мету скоротити залежність від викопного палива до 2050 року. Чи не стане ПГК лише короткостроковим рішенням у світі, що прагне декарбонізації?

Цікаво, що в кулуарах лунали голоси про потребу «гарантій» від ЄС для інвесторів. Без довгострокових контрактів ні Азербайджан, ні приватні компанії не поспішатимуть вкладати кошти в розширення. Це ставить Європу перед дилемою: підтримувати газові проекти, ризикуючи зеленими цілями, чи шукати баланс, який поки виглядає примарним.

Зелена енергетика: амбіції Азербайджану на тлі глобальних викликів

Паралельне засідання з зеленої енергетики стало не менш показовим. Азербайджан, який у листопаді 2024 року приймав COP29, намагається позиціонувати себе як лідера у створенні зелених енергетичних коридорів. Три ініціативи COP29 — розвиток енергосховищ і мереж, створення зелених зон і коридорів, а також водневі технології — стали основою дискусій. У центрі уваги опинилися проекти на кшталт Каспійсько-Чорноморсько-Європейського коридору, який до середини 2025 року має забезпечити експорт 4 гігават зеленої електроенергії, а також Центральноазійсько-Азербайджанського й Азербайджансько-Турецько-Європейського коридорів.

Підписані угоди лише посилили цей наратив. Наприклад, інвестиційні контракти щодо сонячних електростанцій Ufuq і Shams (по 50 МВт кожна) та станції на 30 МВт у Нахічевані обіцяють не лише 268 млн кВт-год зеленої енергії щороку, а й скорочення викидів на 128 тис. т. Меморандуми зі Словенією, Казахстаном, Узбекистаном, Грузією, Туреччиною та Болгарією закладають основу для нових енергетичних мостів, які можуть змінити регіональну енергетичну мапу.

Та за амбіціями ховаються виклики. Зелена інфраструктура потребує величезних інвестицій, а фінансові інститути, такі як Європейський банк реконструкції та розвитку, поки обережні у прогнозах. До того ж Азербайджан залишається економікою, залежною від нафти й газу. Чи зможе країна одночасно інвестувати в зелені технології та підтримувати свої викопні активи? І чи готовий ЄС, який декларує амбітні кліматичні цілі, надавати реальну підтримку, а не лише символічні меморандуми?

Прагматизм проти ідеалів: що обирає Європа?

Засідання в Баку відбувалися на тлі ширшої дискусії про енергетичну безпеку Європи. Європейські компанії, такі як французька Engie чи німецькі хімічні гіганти, дедалі частіше говорять про можливе повернення до російського газу. Причина — не лише високі ціни на американський СПГ, а й політична нестабільність у відносинах із США за президентства Дональда Трампа. У цьому контексті Азербайджан виглядає компромісним варіантом: не настільки політично токсичний, як Росія, але й не настільки дорогий, як США.

Проте компроміси мають свою ціну. ПГК може тимчасово знизити залежність від Росії, але не вирішує стратегічної проблеми: Європа потребує не лише диверсифікації джерел газу, а й радикального скорочення його споживання. Зелені проекти Азербайджану обіцяють багато, проте їхній масштаб поки не відповідає потребам континенту. Наприклад, 4 гігавати зеленої енергії — це крапля в морі порівняно з сотнями гігават, необхідних для заміни викопного палива.

Баку як дзеркало європейських суперечностей

Засідання в Баку показали, що Азербайджан прагне стати не просто постачальником газу, а й партнером у зеленому переході. Підписані угоди й амбітні плани свідчать про бажання країни диверсифікувати власну економіку та зміцнити позиції на глобальній арені. Проте реальність складніша: обмежені ресурси, інфраструктурні бар’єри та геополітичні ризики змушують сумніватися в тому, наскільки швидко ці плани втіляться.

Для Європи Баку став дзеркалом її власних суперечностей. З одного боку, ЄС декларує кліматичне лідерство й обіцяє нульові викиди до 2050 року. З іншого — прагматична потреба в енергетичній безпеці змушує підтримувати газові проекти та навіть замислюватися про повернення до російських поставок. Азербайджан пропонує золоту середину, але чи вистачить у Європи політичної волі зробити ставку на зелене майбутнє, а не на чергову газову залежність?

У підсумку, Баку-2025 — це не лише про контракти й коридори. Це про вибір, який визначить, чи зможе Європа поєднати принципи сталого розвитку з реаліями енергетичного виживання. І поки відповідь залишається відкритою, Азербайджан робить усе, щоб залишитися в центрі цієї гри.

Більше новин читайте на GreenPost.