Усі знають, що насильство завдає і фізичних, і психологічних травм людям і часто веде до негативних наслідків для суспільства загалом. Звісно, замість використання насильства багато проблем можна вирішувати шляхом діалогу, медіації, вироблення конструктивних рішень і розуміння різних поглядів. Світова спільнота активно працює над зменшенням насильства і пропагує мирне врегулювання конфліктів, права людини, рівність статей і соціальну справедливість. 2 жовтня відзначають Міжнародний день ненасильства. Але чи могли би люди обійтися без насильства, чи все-таки воно є нормальним для нашого біологічного виду? На запитання GreenPost відповіла Тетяна Саніна — магістриня соціології, сімейна медіаторка, консультантка для пар, членкиня Національної асоціації медіаторів України та Української асоціації емоційно-фокусованої терапії, старша викладачка кафедри соціології НаУКМА, авторка романів про медіацію.
— Що таке ненасильство? Наскільки такий стан нормальний для людини?
— Ненасильство, як на мене, не є станом і точно не є природним станом. Я би сказала, що це — свідомий вибір дій чи бездіяльності людини у кожен конкретний момент. А от агресія, яка є попередницею насильства, досить природна.
Питання лише в тому, щоби навчитися правильно визначати ту межу, за якою настає загроза, що вимагає проявів насильства. А де ще можна пробувати домовлятися. Тобто якщо нам або близьким загрожує реальна (а не словесна) небезпека, ми можемо й обираємо насильство. Як-от під час війни.
— Як повномасштабне вторгнення змінило запит в Україні на медіацію, навчання ненасильницького спілкування тощо?
— На мою думку, та судячи зі змін у моїй практиці, збільшення кількості насильства у новинах та й у житті через військові дії спонукало багатьох звернути увагу на стосунки у власній сім’ї. Через що частина родин досить швидко припинила своє існування, а досить велика частина почала шукати допомоги, аби навести лад між собою, раз довкола так багато невизначеності та небезпек. Це якраз природнє явище — гуртуватися зі своїми, під час загрози. Тобто якщо у сім’ї до вторгнення було відчуття близькості, то воно посилилось. Якщо близькість була, але щось викликало дискомфорт, то такі пари зараз шукають можливості поправити ситуацію (через медіацію чи терапію). Якщо близькості не було, то пара зазвичай розпадається. Однак у моїй практиці з’явились запити на «цивілізоване розлучення», тобто люди хочуть розійтись, але ненасильницьки, без сварок і погроз.
Якщо говорити про більш публічну сферу — за межами сім’ї, яка першою реагує на зміну соціальних обставин, — то я передбачаю, що запит на навчання ненасильницького спілкування буде у громадах саме після перемоги.
Не обов’язково фізичного, частіше — емоційного. Після перемоги нам усім доведеться налагоджувати стосунки із людьми, що мають дуже відмінні досвіди — окупації, еміграції, війни на фронті, вимушеної колаборації, волонтерства тощо. Тоді медіаторам і фасилітаторам буде багато роботи. Поки, як на мене, у громадах чи навіть суспільстві потрібно підтримувати прийнятний рівень агресії, адже вона дає сили зрушити непідйомне, проте не дозволяти їй переростати у пряме насильство чи цькування незгодних.
— Як ми можемо якщо не повністю відмовитися від насильства у своєму житті (в умовах воюючої країни це в принципі неможливо), то принаймні знизити його рівень?
— Знизити прояви насильства в групі, особливо між людьми з відмінними досвідами, нелегко, особливо в країні, яка воює. Проте, якщо є гідна мета, то домовитися можна. Наприклад, що насильство ми здійснюємо лише до нападників, до тих, хто за межами нашого умовного племені. А для виживання та перемоги гуртуємося і бережемо кожного «свого», хай би яким відмінним від інших він був. Агресію як потужне джерело енергії домовитися спрямовувати або на ворога, або в мирне русло, тобто на дрібні й малі справи, що наближають перемогу чи підтримують членів племені у тилу чи на фронті. Найгірше, що можна зробити під час війни — це, відчуваючи безсилля через неможливість дотягнутися до ворога напряму, нищити своїх же одноплемінників, хай і словами в соцмережах. Отже, гуртуймося, шукаймо спільне між нами всередині племені, підтримуймо своїх та биймо ворогів.