Михайло Хорєв: «Поки захід топить, південь — сушить»
Як розвивати поливне землеробство на Півдні та відновлювати болота на Поліссі - думка заступника міністра Міндовкілля.
Заступник міністра захисту довкілля Михайло Хорєв розповів GreenPost як розвивати поливне землеробство на Півдні та відновлювати болота на Поліссі.
Про запобігання паводкам, зменшення збитків від них, про причини та ефективність засобів боротьби з цими явищами, закордонний та український досвід читайте у першій частині інтерв’ю з Михайлом Хорєвим: «Україні паводків не уникнути, але збитки можна зменшити».
- Пане Михайле, нещодавно був катастрофічний паводок, але ж на початку року ми поширювали ваше тривожне повідомлення, що води у річках немає… Як це поєднується?
Я ще на початку року казав, що посуха-посухою, маловоддя-маловоддям, а на паводконебезпечній території ще будуть паводки. Так воно і сталося. У осінньо-зимовий період справді було тепло, не було опадів. Тобто на початку весни ми дійсно мали гідрологічну посуху на усій території країни.
По рівнинній частині території України ситуація вирівнялася тільки в травні-червні, коли пішли дощі не лише в центрі, на Поліссі, а й на території Білорусії, Росії. Це важливо, бо звідти йде частина притоку води у Дніпро.
Але на Півдні ситуація складна і зараз. Одеська, Херсонська області все одно відчувають посуху. На Херсонщині, де є 250 тисяч гектарів зрошуваних земель, усе якось врегульовується. А от на Одещині з двохсот тисяч поливних гектарів залишилося наразі лише сорок. Частина з них не може зрошуватися взагалі через те, що немає точки зрошення, бо нею мав бути лиман Сасик, який начебто опріснили. Хоча науковці прорахувалися: зробили тричі водообмін, поміняли екосистему, а потім виявилося, що цього буде недостатньо. Засолено або виведено з обороту сотні тисяч гектарів.
Маємо змінену екосистему і не маємо зрошення. Тепер лунають інші заклики, що давайте все відкотимо назад. Мій друг і колега Сергій Афанасьєв - директор Інституту гідробіології НАНУ каже: "Ми, звичайно, можемо повернути все назад, але будемо мати ті самі наслідки, що й 50 років тому з опрісненням - тільки у зворотному порядку". Знову загине вся наявна екосистема, почнеться зворотне перетворення на солоне озеро або лиман. Це призведе до загибелі всієї екосистеми, і знов знадобляться десятки років, щоб вона відновилася вже як морська. Тобто кроки зворотні можна зробити, але так не буде, що завтра прибрали греблю чи дамбу, а післязавтра матимемо ідеальні умови. На жаль…
- Поговоримо про роль болот, роль заплав річок, і про меліорацію, яка в минулі роки активно проводилась, і на Поліссі, і в інших регіонах. У результаті втрачено той водний резервуар, який мав би там бути і на початку, наприклад, цієї весни рятувати від посухи. Чи можна відновити цю систему? Чи планується робити щось в цьому плані? В якому стані болота? Чи буде заборонена нарешті торфорозробка, бо це призводить врешті-решт до пожеж на торфовищах і люди сварять потім всіх підряд. Телефонують, у тому числі Міністерству на «гарячу лінію». Що робити з цією історією?
У радянські часи ці землі використовували під сільське господарство. Були збудовані меліоративні системи, осушення, дренаж, відведена вода. У принципі на Поліссі, навіть, колгоспи-мільйонери були.
- Ті, які винні були мільйон рублів державі? Бо піски, які утворилися, абсолютно безродні, наприклад, на Рівненщині я бачив…
Але завдання ці були виконані. При цьому, у результаті прорахунків науковців, які це робили, або, можливо, через страх сказати у той час правду, піти проти лінії партії і заявити, що так робить не варто, були допущені помилки. Радянський Союз взагалі на екологічні питання не дуже зважав. Була просто господарська історія. Тобто, є земля – на ній повинна рости кукурудза. Все, давайте вирощувати кукурудзу чи що завгодно. 
«Не будемо чекати од природи подарунків, треба все забрати самому», - у це гасло вірили мільйони людей, які жили в Радянському Союзі. Хоча зараз вони розказують, що насправді не вірили, а тільки робили вигляд. Не будем їх оцінювати. Наразі маємо спадщину, яка продовжує на певній частині території дренувати (збирати) воду, відводити її, але зараз змінився клімат. Надлишків води немає. Система ж працює і продовжує відводити вже не зайву, а потрібну воду. Це створює проблеми для сільського господарства.
Так, дійсно ми не маємо зараз водного резервуара, тому що болота – це велика губка, яка би вбирала, а потім би віддавала. Тому, коли Роман Абрамовський був ще заступником міністра, а я – в.о. голови Держводагентства, то за його дорученням при агентстві була створена міні-робоча група, яка шукала рішення цього питання. Всі напрацьовані матеріали в мене є. Ми нещодавно з міністром мали розмову. Він ставить чіткі задачі, щоб у рамках пошуку правильного управління системами зрошення було вирішено питання й з системами дренажу.
Я вважаю, що саме Міндовкілля допоможе Держводагентству знайти правильний вектор використання (це може бути і згортання) як меліоративних систем, так і зрошувальних. Тому розмови, які зараз подекуди виникають, про передачу Держводагентства Мінагрополітики (яке, кажуть, буде відновлено - ред.) не мають під собою підстав.
Є люди, які як мислять категоріями Радянського Союзу: давайте більше поливати, більше землі під обробку. Це екстенсивний шлях розвитку.
Міністр захисту довкілля ставить інші пріоритети. Він вважає, що зрошення і дренаж повинні бути в екологічній сфері управління. Йдеться не лише про аграрний сектор і урожайність. Це кліматична безпека, забезпечення населення, збереження екосистем і екологічного балансу.
Щодо зрошення. Лобісти цього питання говорять: давайте нам два мільйони гектарів зрошення, а при цьому не запитують чи є достатньо води для цього.
- Чудове питання.
Міністр захисту довкілля Роман Абрамовський пропонує говорити про крапельне зрошення. На перший погляд – яка різниця: кількість води рослина споживає однакову при обох способах поливу. Але втрати води при традиційному поливі набагато більші. До того ж при крапельному поливі витрачається менше енергії, пального, ресурсів.
Щодо дренажу. Мені дуже подобається принципи в екологічному законодавстві Європейського Союзу. Вони говорять так: там, де стан екосистем природний, там треба досягти доброго стану, а там, де вже істотно змінений, повинен бути добрий екологічний потенціал. Тобто в деяких місцях ми не можемо відновити все, як воно було, принаймні за життя одного покоління. Але можна забезпечити стале використання цієї території повністю з екологічною користю. Наприклад, завдяки проєкту Європейської комісії – Програми розвитку ООН «Сlima East: Збереження та стале використання торфовищ» на осушувальній системі «Смолянка» модернізовано меліоративну систему Смолянка.
- Там два мільйони євро вклали.
Так, це робилося за кошти Європейського Союзу.
- Цікаво було б побачити. Місцеві активісти досить критично оцінюють результати…
Там є конфлікт інтересів, і насправді він абсолютно не пов’язаний з реалізацією проєкту. Там з землею є скандал. Але, якщо ми говоримо усе ж про відновлення системи, то варто подивитися фотографії, я показував Міністру. І ми побачимо, що це єдина система, на якій в дренажних каналах ще місяць була вода. Всі інші стояли сухі, а ці стояли заповнені водою. Це говорить про що? Це говорить, що воно працює так, як воно повинно працювати. Канали зібрали воду з території, але завдяки тому, що засувки перекриті, вода не йде, торфовища не осушуються.
- Як це буде вирішуватися? Це буде якась програма на рівні Кабміну? Що це буде?
У нас буде під розвиток зрошення і дренажу план заходів, під ту Стратегію, яку прийняли (Стратегія зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року, ухвалена 14 серпня 2019 року розпорядженням Кабінету Міністрів України). Ми його, звичайно, трошки модернізуємо в плані ремонту і екологічності.
- Екологи дуже критично оцінюють цей документ.
- Це питання реалізації. Ми план заходів випишемо так, щоб він був максимально екологічний, і Міністр ставить задачу, щоб екологічні питання стояли на першому місці. Цей план теж буде розпорядженням Кабміну затверджено.
- Сподіваюсь, буде обговорення якесь публічне?
- Звичайно. Нічого кулуарно прийматися не буде. Співпраця з Громадською радою при Держводагентстві була хорошою. Сподіваюсь, що при Міндовкілля буде теж сформована якісна нова Громадська рада.
- Гідрогеолог, доктор технічних наук Євгеній Яковлєв вважає, що треба засипати хоча би частину меліоративних каналів. Ставити шандори – це така ґрунтова дамба з глинистим ядром. Йти при цьому зверху вниз, почати з малих каналів, з, так би мовити, капілярів. Щоб із осушування переорієнтувати меліоративні канали на живлення ґрунтового горизонту. Він каже, що ремонтувати системи, ці всі запірні штуки - це бетон, залізо, техніка, достатньо дорого. Другорядні канали, не головні.
Абсолютно нормальна та правильна історія. На жаль, з 1990-х до 2015 року Держводагентство усунулося від питання регулювання ситуації на Поліссі. Ми лише недавно розпочали глибоку модернізацію системи управління водними ресурсами в цьому регіоні. Вона болісна, там є скарги. Умовно кажучи, водна галузь на цій території загубила управлінця водними ресурсами, гідролога, водника. Залишилася тільки експлуатаційна складова. Виходить, що ми, так би мовити, втратили людину, яка приймає рішення щодо управління системою. Управлінця, який розуміє та знає коли закривати, а коли відкривати затвори.
Нещодавно оцінювали стан системи, і при цьому знайшли декілька затворів, які закриті. Коли спитали, чи це дії наших фахівців, то дізналися від місцевих жителів, що це зробив, наприклад, фермер, якому було важливо не пересушити угіддя. Він дізнався, що робити, аби вода залишилася.
Йому порадили закрити – він збив дерев’яний щит і закрив, бо рідний механізм там вже не працював. До речі, дійсно варто переходити з металевих конструкцій на пластикові, скажімо, бо металеві – крадуть. Відповідну задачу я ставив ще у Держводагентстві: винайти можливість, щоб це було не дерево, а можливо пластик чи щось інше.
Взагалі, мушу сказати, що це не тільки про Полісся і меліорацію. на якомусь етапі роботи, тоді ще Держводгоспу, просто загубилася суть управління водними ресурсами. Тільки десь в 2015-му році Агентство почало над цим замислюватися. Після того, як почалася імплементація Угоди про Асоціацію з ЄС. Перші роки були витрачені на те, щоб побудувати загальну систему. Зараз іде тільки глибинне докорінне ремонтування системи. Системи управління взагалі водними ресурсами держави. Включаючи її експлуатаційну складову, тому, що реально вона знаходиться в не дуже гарному стані.
- Які законодавчі акти підготовлені та ухвалені відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС у водній сфері? На що спираються фахівці у цій роботі?
По-перше, зміни до Водного кодексу. Є цілий закон про внесення змін, який так і називається: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом». Він визначає як планувати управління річковим басейном. Закон ухвалений у 2016 році.
Після того підготовлені і ухвалені дві постанови Кабінету Міністрів України щодо порядку розробки плану управління річковим басейном і щодо порядку розробки плану управління ризиками. Потім ухвалили інноваційну постанову про моніторинг поверхневих і підземних вод.
Причому, на відміну від постанови по повітрю, постанова по воді зараз реалізується. Тому що є чітко визначені органи, які відповідають за її реалізацію. У нас є вже три лабораторії, які охоплюють своїми дослідженнями захід, центр і схід – у Івано-Франківську, у Слов’янську і у Вишгороді. І зараз Одеса буде до кінця року, для обробки проб південного регіону.
Так само проводиться моніторинг моря. Там маємо невелике відставання щодо виконання відповідної директиви ЄС, бо стратегія ще не готова. Думаю, що найближчим часом ми цю стратегію зробимо і її ухвалить Уряд. Завдяки підтримці проєкту ЄС-ПРООН «Вдосконалення екологічного моніторингу Чорного моря: обрані заходи» (EMBLAS-Plus) є базова оцінка стану Чорного і Азовського морів. Вона зроблена в чотирьох томах. Ми її незабаром викладемо на Геопорталі «Водні ресурси України».
Крім того, є купа підзаконних актів у вигляді наказів. Різні методики, як оцінюється екологічний стан… Є перелік, можна подивитися. Якщо відкрити картку Водного кодексу, там є такий розділ - що спричиняє його ухвалення, і там є перелік всіх нормативно-правових актів, які прийняті, які в преамбулі містяться.
Як ці документи реалізуються можна побачити на Геопорталі. Там так само в онлайн доступі моніторинг, старі та нові результати. Ми це виклали. Це відкриті дані.
Є ще дорожня карта створення дев’яти планів управління річковими басейнами. Частина з них реалізується за гроші європейських проєктів, а частина за бюджетні гроші.
- Питання про моніторинг і контроль. Люди плутають ці речі і телефонують в Агентство, в Міністерство, вимагають вжити заходів. Хоча контроль – це повноваження Державної екологічної інспекції. Часто доводиться це роз’яснювати?
Є дуже гарний, історичний Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий у 1994 році. Він, зокрема, містить дві статті. Одна говорить про моніторинг, а друга про контроль. Всі екологи його дуже люблять. Говорять, що це один із кращих законів. Там усе чітко написано, там є розділ, де роз’яснено, що таке контроль, і що таке моніторинг. Моніторинг – це спостереження, дослідження, які показують, наскільки стан довкілля та окремих його компонентів води, повітря, лісів тощо, відповідає певним референсним умовам.
- Референсним – це означає, якимсь стандартним?
Базово-природним, стандартним або якомусь умовно розраховано-природному рівню. Зрозуміло, що ми в Києві навряд чи знаємо як тут було при Київській Русі, або до моменту, коли сюди приїхали засновники Києва. Але можна по певних базових показниках припустити, як би воно мало би бути. Оце історія референса. Відповідно, до цього стану треба прагнути. Далі ми проводимо певний моніторинг і розумієм, чи воно відповідає, чи воно краще, чи воно гірше. Якщо воно гірше, то треба знайти, хто винний, і отут уже з’являється питання контролю.
- Знайти тих, хто псує довкілля?
- Ми маємо серед законослухняного бізнесу та законослухняних громадян виявити ту «паршиву вівцю», яка псує всім життя.
- Цим же має займатися Державна екологічна інспекція, а не Держводагентство і не Міндовкілля?
Звичайно. Є органи контролю, і в жодному разі не можна поєднувати функції контролю з функціями моніторингу. Це роз’єднано у всьому світі. Це абсолютно різні напрямки і різні історії. Я вам скажу, навіть більше: моніторингові лабораторії не підпадають під регульовану метеорологію. Так, прилади мають бути повірені, але все інше має просто відповідати стандарту ISO.
А от якщо це законодавчо регульована метрологія, на яку спирається ДЕІ, то там, де стосується рішення судів, суворіші вимоги до приладів, методик, виконавців досліджень.
Якщо той, хто проводить моніторинг помилився, то це не несе за собою катастрофічних наслідків. Наприклад, дослідник виявив забруднення. Через місяць переміряв і виявив, що його нема. Фактично це спричинило тільки одне: що інспекція дарма поїздила, але все ж поїхала та виявила, що все о’кей і порушень немає. Якщо помилилася інспекція та надала недостовірні дані, то це несправедливо призначені штрафні санкції на суб’єкта підприємницької діяльності. А якщо він потім в суді доведе, що інспекція помилилася, то це втрата іміджу контролюючого органу, що в принципі, в європейській країні неприпустимо.
- Тобто у інспекції мають бути свої лабораторії?
Звичайно, у них є свої лабораторії. На жаль, вони не в кращому стані, але зараз Міністр ставить завдання все модернізувати, підвищити зарплати. Розглядається концепція єдиного природоохоронного органу, принаймні, по екологічних складових: ліс, риба, вода тощо. Тому що профільні ЦОВВ (центральні органи виконавчої влади – ред.), такі як Держлісагентство чи Держрибагентство не повинні самі себе перевіряти. До того ж, передача цих функцій до інспекції унеможливлять дуже багато корумпованих історій…
- Це зрозуміло, але ж відомства опираються всіма силами.
Ну, наразі це знаходиться в сфері дії пана Романа Абрамовського, як міністра.
- Депутати Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради України хочуть відновити Міністерство аграрної політики і продовольства. Своїм листом від Кабміну просять наполегливо: три Агентства підпорядкувати цьому майбутньому Міністерству, а саме - лісове, рибне та водне.
Я думаю, що це неправильно і не має ніякого відношення до аграрної політики. Аграрна політика – це правила гри аграрного бізнесу, формування аграрної політики. Все, що стосується цих Агентств – це фактично управління ресурсом, а тому до аграрного міністерства, на мою думку, вони не мають жодного відношення. Скажу вам більше, що, наприклад, Агентство водних ресурсів ніколи не було в підпорядкуванні Міністерства аграрної політики. Ліс історично був в структурі Міністерства охорони довкілля.
- Так, до 2012 року. Потім його передали до Мінагро, до чого це призвело, ми з вами знаємо. Тобто із природничої, екологічної історії це переросла в суто господарство. Називатись лісове відомство стало Агентство лісових ресурсів, а догляд за цими ресурсами став гірше.
Риба дійсно завжди була в Міністерстві аграрної політики. Якщо дивитися на питання аквакультури, то о’кей, а якщо як на питання промислового лову в контексті Чорного та Азовського морів, водосховищ, то це до аграрної політики не має жодного відношення.
Але про рибу краще поговорити окремо, там є про що сказати.
Розмову вів Олег Листопад
