Існує п’ять основних типів: сьогодні Всесвітній день боротьби з гепатитом

28 липня відзначають Всесвітній день боротьби з гепатитом. Загалом гепатитів існує багато, і не всі вони однаково небезпечні.

Гепатит (від грецького «печінка») — запальне захворювання печінки, зокрема вірусної етіології. Патологія може минути самостійно, без медикаментозного лікування, а може призводити до утворення рубців або розвитку цирозу печінки. Численні дослідження свідчать, що смертність від гепатиту настільки ж висока, як від туберкульозу та ВІЛ-інфекції. ВООЗ зараховує це захворювання до особливо небезпечних, і поширеність його щорічно збільшується.

Існує п’ять основних типів гепатиту: A, B, C, D і E.

Гепатит А (хвороба Боткіна, жовтяниця) — гостре високопатогенне захворювання печінки, викликане вірусом гепатиту А. За даними ВООЗ, у світі щорічно близько 1,6 млн людей інфікуються цим вірусом. Проте справжня частота патології в кілька разів перевищує зареєстрований рівень.

Уперше спалах жовтяниці був описаний у V ст. до н.е. давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Після цього лише в ХІХ ст. російський лікар Сергій Боткін сформулював уявлення про гепатит А як інфекційне захворювання. За це відкриття хвороба отримала його ім’я.

У 1973 р. в США було виділено збудник інфекційного гепатиту — вірус А. Перша вакцина була створена в 1996 р. в Америці Морісом Хілеманом.

Гепатит B (HBV) має широкий спектр симптомів, хоча інколи буває безсимптомним. Він може викликати тривалий (хронічний) гепатит. У деяких випадках призводить до печінкової недостатності та смерті. Вірус гепатиту В може поширюватися через рідини організму: кров, сперму, вагінальні рідини або слину.

Вакцина проти гепатиту В існує. Це звичайна дитяча вакцина чи вакцина для щеплення підлітків і людей із високим ризиком захворювання. Гепатитом В можна керувати, він піддається лікуванню.

Раніше вважалося, що захворювання буває двох типів — А і В. Але в середині 1970-х років після низки досліджень було доведено, що випадки посттрансфузійного захворювання на гепатит не були викликані відомими видами вірусів. Виділений зразок вірусу був названий non-A non-B або NANB гепатит. Багато науковців вважали, що цей вірус є неспецифічною печінковою реакцією. Лише за півтора десятиліття вірус гепатиту С був повністю ідентифікований і розроблені спеціальні серологічні тести для його виявлення.

Тестування збережених зразків крові підтвердило, що гепатит NANB і вірусний гепатит С є однією нозологічною формою.

За недавніми оцінками ВООЗ, понад 185 млн людей у ​​світі інфіковані вірусом гепатиту С, з яких 350 000 щорічно помирають. За прогнозами, у третини людей із хронічною інфекцією розвивається цироз печінки чи гепатоклітинна карцинома. Попри високий рівень поширеності хвороби, більшість людей, інфікованих вірусом, не знають про свою інфекцію.

Вірус гепатиту С надто підступний. Велика небезпека полягає в тривалій відсутності клінічної картини.

На даний момент щеплень проти гепатиту С не розроблено, але внаслідок величезної кількості заражених ведуться наукові дослідження. Основними проблемами на шляху створення вакцини проти гепатиту С є наявність гіперваріабельних ділянок у геномі вірусу, часті мутації та слабка гуморальна відповідь на вакцину.

Гепатит С виліковний: понад 95 % інфікованих людей можна вилікувати за допомогою противірусних препаратів, але доступ до діагностики та терапії залишається низьким, а лікування — дорогим.

Гепатит D (дельта гепатит) розвивається лише в людей, інфікованих вірусним гепатитом В, і вважається найважчою формою вірусного гепатиту.

За даними ВООЗ, близько 5 % людей із гепатитом В заражені вірусом дельта гепатиту. Це становить близько 15-20 млн осіб.

Вірус гепатиту D був відкритий у 1977 році італійським професором Маріо Розетті. Спочатку вважалося, що вірус є одним із маркерів гепатиту В. Подальші дослідження показали, що це окремий структурний елемент, для розвитку якого необхідний вірус гепатиту B.

На сьогодні відомо про вісім генотипів вірусу гепатиту D, кожен з яких має свої специфічні території поширення. Найбільш поширеними є:

• перший генотип найчастіше діагностується у країнах південної, центральної та північної Європи, тому вважається європейським;
• другий генотип виявлений у хворих з Японії;
• третій генотип діагностовано у хворих в екваторіальній Африці й тропічній Азії.

Збудник вірусу гепатиту Е людини був виявлений у 1980-і роки, його основу складає РНК. Вважається, що носієм вірусу є людина, але його антитіла були виявлені також у деяких видів приматів.

Гепатит Е — досить рідкісне інфекційне захворювання, яке зустрічається в країнах, що розвиваються, з недостатнім рівнем забезпечення питною водою (низка країн Азії, Африки, Латинської Америки). До Європи ця інфекція найчастіше завозиться ззовні.

Більше новин читайте на GreenPost.