Чому чоловіки залюбки дивляться порно, але засуджують порноакторок? Ось що розповідає експертка

Нині порнографічний контент доступний як ніколи: знайти подібні відео можна лише за кілька кліків у браузері. І дивляться їх переважно чоловіки, причому молоді. Згідно зі статистикою одного популярного сайту з порноконтентом, на нього заходить, залежно від країни, приблизно вдвічі-втричі менше жінок, ніж чоловіків. При цьому, попри великий інтерес останніх до таких фото та відео, актриси дорослого жанру зазнають осуду та стигматизації. Та й рідкісний чоловік буде не проти, щоб його кохана чи, наприклад, сестра обрала цей спосіб заробітку. Чому складається така, начебто, парадоксальна ситуація зі ставленням до індустрії порнографії? На прохання «Дзеркала» про це міркує гендерна дослідниця Ірина Сидорська.

Ця, здавалося б, суперечність справді існує: споживати порнографічний контент, причому систематично й із задоволенням, але засудити задіяних у виробництві.

І вона легко зрозуміла.

У її основі — природне прагнення задовольняти свої бажання, не концентруючись при цьому на розбіжностях між своїми вчинками та своїм ідеальним образом — як у власних очах, так і у сприйнятті оточуючих. Реалізувати таку стратегію тривалий час можна лише з чітким усвідомленням, у який бік варто дивитися, щоб ці суперечності випадково не побачити. Для цього потрібно зняти відповідальність із себе та перекласти її на інших. Головне завдання — залишатись у зоні комфорту.

Подивитися, як працює цей механізм, можна якраз на прикладі споживання порнографічної продукції.

Вибір чи «вибір»?

Почнімо з того, що при обговоренні будь-яких питань, пов'язаних із порнографією, чоловіки схильні сприймати себе як замовники подібних послуг, а не тих, хто виробляє ці послуги. Хоч би в якому «сучасному», «прогресивному», «що змінилося» суспільстві ми зараз не жили, основними споживачами порнографічної продукції залишаються чоловіки. А ті, хто надає такі послуги, — здебільшого жінки. Так, на дворі 2024 рік, серед тих, хто дивиться подібний контент, є жінки, а серед відомих порноакторів побільшало чоловіків, але основна розстановка сил не змінилася.

Тому за будь-якого обговорення теми фільмів для дорослих голос чоловіків звучить впевненіше й голосніше. Вони часто виходять з того, що така послуга ними затребувана — протягом певних часових проміжків, протягом усього життя чи навіть потенційно (за легалізацію порнографії виступають і ті чоловіки, які загалом менш схильні вірити у сексистські переконання), і хочуть зберегти можливість залишатися її бенефіціарами.

Ставлячи себе на місце клієнтів, а не працівників цієї сфери, чоловіки навряд чи відчувають для себе ризики та негативні наслідки, бачать насамперед переваги.

По-друге, чоловіки зазвичай не ставлять собі питання, чому і яким чином жінки опиняються у цій сфері. Вони або намагаються відігнати від себе подібні думки — бо підозрюють, що відповіді їм не сподобаються, оскільки суперечитимуть образу «хорошого хлопця», — або раціоналізують, пояснюючи «вибір» жінок своїми власними уподобаннями чи особливостями. Звучить це приблизно так: «Ну одна дівчина обрала працювати в IT, а інша — створювати порноконтент. Обидва вибори мають право бути. Зрештою, кого чим природа обдарувала, хто на кого вчився».

Якщо чоловіки використовують подібну аргументацію, то, швидше за все, намагаються здатися максимально «прогресивними» та «толерантними». Мовляв, «кожна людина має право вибирати, де працювати», «сьогодні в порномистецтві немає нічого поганого, це (майже) така ж робота, як інші», «якщо жінка гарна й сексуальна, нормально, що вона користується своїми природними достоїнствами та монетизує їх», «напевно, цій жінці просто подобається займатися сексом» тощо.

Тоді загальна відповідь нерідко формулюється наступним чином: жінки, зайняті в порноіндустрії, мали можливість вибору та свідомо віддали перевагу такому шляху, зокрема тому, що «красиві» і «люблять секс».

Частина чоловіків узагалі вдається до дегуманізації порноактрис, пояснюючи, що, мовляв, існує певний тип жінок, які тяжіють до такої діяльності й, попри будь-які зусилля держави, суспільства, друзів, близьких, продовжуватимуть займатися тим, чим займаються. У результаті реальні жінки з їхніми проблемами сприймаються як об'єкти сексуального задоволення, відповідні чоловічим фантазіям. Таким чином їхня ідентичність зводиться до їхньої роботи.

Це особливо ризиковано щодо деяких форматів порнографії, де домінують жорстокі та дегуманізуючі сцени. Більшість суспільства при цьому забуває, що в актрис є особисті якості, потреби й емоції і, головне, що вони нічим не відрізняються від решти людей.

У результаті їхню працю стигматизують і маргіналізують як із боку клієнтів, які споживають створений ними контент без будь-якого прояву емпатії, так і з боку індустрії, що не дозволяє вийти за межі професії. Порнокар'єра, як правило, сприймається як пляма на репутації, яка ускладнює акторкам зміну професійної сфери. Так, роботодавці з інших індустрій можуть не захотіти наймати колишніх порноакторок через негативні стереотипи та можливі репутаційні ризики.

Значна частина чоловіків-клієнтів відмовляється бачити структурні фактори, що пояснюють існування порнографії: економічну та гендерну нерівність, капіталізм, стереотипні уявлення про жіночу сексуальність як об'єкт споживання. Війни, збройні конфлікти та політичні репресії провокують міграцію, зокрема нелегальну, за умов якої жінки особливо вразливі. Клієнти швидше сприймають перегляд порнографії практично як секс, але не бачать, що насправді вона є проявом влади одних людей над іншими, які при цьому дискримінуються й експлуатуються.

В результаті такого сприйняття клієнт перекладає відповідальність за свою поведінку на того, хто надає послуги: мовляв, можливо, я б цього і не робив, але раз послуга існує, та ще й у такому розмаїтті пропозицій, чому б нею не скористатися. Зрештою, я нікого не примушую й не спокушаю — мені все підносять на блюдечку, і якщо не я, то нею скористається хтось інший. Загалом «я не винен у зробленому виборі, цей вибір мені нав'язали».

Дисонанс між поведінкою та цінностями

Якщо ж чоловіки змушені задуматися про тих, хто надає сексуальні послуги, то зазвичай вони вважають за краще думати, що це роблять «якісь інші, невідомі, сторонні, не наші жінки». Це важливий чинник, що пояснює суперечність між споживанням сексуального контенту та небажанням бачити у ньому «своїх» жінок: дружину, сестру, матір, дочку.

Коли мова заходить про близьких, «плюси» порнографії розчиняються на тлі реальних загроз, серед яких втрата «доброго імені» жінки йде чи не наступною після турботи про фізичну безпеку. У справу вступають подвійні стандарти щодо гендерних ролей і проявів сексуальності: поведінка, яка заохочується у чоловіків, може бути прийнятною для «чужої» жінки (проте тягне для неї довготривалі негативні наслідки) й забороняється для «своєї».

Патріархат працює як система, що продукує порнографію у промислових масштабах. Закладаючи в свій фундамент гендерну нерівність, він виробляє всі інші види нерівності: економічну, політичну, соціальну, культурну — й у результаті інтереси та бажання чоловіків набувають характеру загальнолюдських. На обслуговування цих інтересів починає працювати вся соціокультура, романтизуючи порнографію та народжуючи такі симулякри, як, наприклад, порномистецтво.

Замислившись над тим, що у виробництві порноконтенту може бути зайнята кохана жінка, багато чоловіків починають відчувати дисонанс між поведінкою («сам користуюся й із задоволенням») та цінностями («а взагалі це явно не супер»).

Для вирішення цього конфлікту є два шляхи.

Перший — простий і приємний: застосувати таку схему психологічного захисту, як перенесення відповідальності. Так було, наприклад, у разі одруження та подальшого за нею практично миттєво розставання коміка Слави Комісаренка. Як виявилося, його (вже, мабуть, колишня) дружина на певному етапі свого життя працювала веб-моделлю, не поінформувала про це майбутнього чоловіка, що було інтерпретовано як обман, спричинило «втрату довіри» і закінчилося розлученням.

Другий шлях — подивитися правді в очі, відрефлексувати власні цінності та прийняти відповідальність за свої дії, не перекладаючи її на тих, хто виявився якщо не жертвою, то принаймні у вразливому становищі. І поміркувати про те, що в суспільстві чимало нерівності та несправедливості, які не залишають іншим людям (насамперед жінкам) широкого вибору життєвих стратегій.

Краса, молодість, сексуальність стають у таких умовах способом заробітку, але продаються за заниженою ціною, не забезпечуючи своїм власницям ні безпеки, ні високого статусу, ні сталого матеріального добробуту, ні доброго імені.

Подібна поведінка: не замислюючись, користуватися перевагами, дивитися на реальність крізь призму власних інтересів, застосовувати подвійні стандарти — властиво людям аж ніяк не лише щодо порноконтенту. Це простий і зручний спосіб повсякденного життя.

Одночасно люди — це істоти, здатні ставити себе місце інших, співпереживати, рефлексувати, змінювати звичні моделі поведінки, прагнути виправити несправедливість. Це, звичайно, складніше, але цілком досяжно й у довгостроковій перспективі явно краще.

Можна жити й так — чи принаймні спробувати.

Більше новин читайте на GreenPost.