Єдиний шлях до впорядкування рекреаційних зон – зробити вхід до них платним

Озеро біля дому – це однозначно плюс. Люди пів міста їдуть, щоб скупатися, а тут можна пішки пройтись – і добре. Вже біля води. Але, як починаються перші прогулянки весною, коли снігу вже нема, а сміття під кущами ще нема, то і задоволення отримуємо «по повній»…

Чи краще погода, тим довше треба шукати безпечних місць для ігор та розваг. Важко не помічати засмічення навколо, особливо, коли з тобою малі діти – під кожним кущем, де схованка казкових створінь та місце для «я зник»… Літо – час відпочинку на природі. Чомусь на природі треба багато їсти, багато пити (не води), голосно розмовляти, слухати музику (краще радіо Шансон), і, найголовніше, залишити за собою певну кількість сміття. Як без цього… Це нібито написати на асфальті: «Маша, я тебе люблю!». Тільки любов у нас стала визначатися через відходи. Дивно, люди повертаються на «улюблені» місця, де відверто не приємно – бо вони, чи такі ж самі, як ті, що вчора-позавчора залишили: пластик, жерстянки, порожні пляшки, обгортки від їжі… Спостерігаю, як дбайлива господарка, головна жінка великої компанії, ногою відвертає сміття на півтора метри. Щоб розкласти скатертину-самобранку і, мабуть, теж залишити власне сміття. Коли ми стали суспільством, де критична кількість людей – байдужі стосовно того, де ми живимо? Мені чесно вражає, як люди обирають «низькокалорійну» колу, бо вона корисна для здоров’я (привіт, реклама!), але запивають нею фаст-фуд, сидячі в середині величезного смітника. Може, краще зверху горілочки? І тобі погляд все буде змінено… спочатку на краще, а далі – залежно від випитою оковитої та виховання.

Йдемо з дітьми подалі від компаній. В глибині лісу значно чистіше, тут на авто не під’їхати, тобто, смітити не так зручно. Цікаво, що основні смітники залишаються після відпочиваючих на достатньо серйозних позашляховиках. Ящик горілки джип потягнув, а два пакунки сміття назад – ні. Мабуть, застрягне дорогою.

Я часто думаю, чому ця проблема не зникає? У моєму дитинстві, в Києві, 50 років тому, теж говорили про засмічення зон відпочинку, про компанії, що залишають за собою всякий непотреб (пластику ще не було), ми в школі читали вірші: «…Только чистого местечка нам у речки не найти».

Розумію, що волати до абстрактної «влади» – це ні до кого. На жаль, єдиний шлях до впорядкування рекреаційних зон – зробити вхід до них платним. Облаштувати місця біля води для рибалок і пляжників, за ці гроші утримувати персонал прибиральників. Заїзд автівкою – платний. Пішки – платний. Спочатку буде шок. Потім люди звикнуть. Чи готовий я платити за всіх своєї родини до рекреаційної зони? Так. Давайте чесно – середня заробітна платня в Києві біля 15 000 грн на місяць (так-так, все про «середню температуру по лікарні я знаю», але, у нашому місті автівок і новобудов явно не відповідно до середніх заробітків). Потреба у відвідуванні зон відпочинку – не більше двох разів на тиждень (залежно від погоди та сезону). Ось, може брати 30 грн за вхід – не катастрофічно? Скільки кава чи пиво коштують у генделику біля парку?  

Може, все ж такі, платні послуги мають робити кращим наше життя? Ну, як ми по-іншому не можемо…