Натиск керівництва в управлінні, або Прислухайтеся, тут усі кричать

Хочу привести вам розповідь одного з моїх клієнтів, з його згоди і з наступною можливістю поставити запитання. Відповіді на які допоможуть нам з вами наблизитися до справжніх причин наших життєвих проявів.

«Мені довелося кілька тижнів підміняти колегу із сусідньої друкарні, з якою моя компанія мала стратегічні партнерські відносини. І ось, великий кабінет на сімох працівників плюс стіл керівника виробництва, який за сумісництвом ще й консультант відділу продажів, і він же виконує функції заступника директора. Тому і дизайнерські розробки, пов'язані зі мною, також координувалися цією людиною. Думаю, знайома всім картина, але 10 років тому такий «управлінець» ручного типу займав зазвичай два місця, а тут - усі три».

Буде важливо дати пояснення про «ручний тип» управління. Це такий етап відносин, на якому декілька помилок різних виконавців призвели до тотального і зневажливого пере-перевірочного стану всіх процесів. Який, на жаль, також не дозволяє позбутися всіх помилок. Тому що саме радіння та можливості співпраці вибудовуваються на інших підставах, надаючи сенсу всьому колективу, який саме своїм професіоналізмом як раз і повинен закривати різні виробничі накладки. Але продовжимо.

«Сказати про атмосферу в такому місці, не згадавши про сильну дисципліну, неможливо. Але на період літа і слабких навантажень у друкарні її послабили. Втім, не заслабли основні форми взаємодії у спілкуванні – наказовий тон і підвищений голос. У перший раз зніяковівши, я відпрацював свої два тижні, взявши оклад, подумав, що це було не так вже й складно. Ну, може, ще після поборовся з пригніченим настроєм та й усе. Це було чотири роки тому. Цього річ колега, яку я підміняв, прямо сказала, що з керівником життя немає. І я відразу “увімкнув” стратегію нетерпіння до інтонацій наказів і підвищене ставлення до хамства (і від замовників також), яке приймають дизайнери в будь-яких обсягах, тому що «замовники» платять.

До кінця мого «терміну» я помітив, що бухгалтер спостерігала з боку мої реакції на більшість ситуацій (декілька я завалив, і навіть просив вибачення) і часом жорсткі конфронтації на будь-які крики, навіть не на мою адресу. Спробуйте працювати, коли кричать на людину поруч, перекрикуючи музику із навушників. Пізніше вона отримала рекомендацію на мого психоаналітика, але все одно задала питання: «А робити що?»

У цьому місці я перерву розповідь, тому що для нас з вами ця історія є лише прикладом складнощів про взаємну недовіру та не простоту нинішніх відносин у колективах і в стосунках між замовниками та виконавцями.

Спробуємо з максимальною делікатністю заглянути глибше в те, що відбувається. Що якщо підвищують голос на одного, а всі мовчать, значить – кричати можна, це певна норма, і це підходитиме для будь-кого в колективі. Тобто, у керівника склалася компенсуюча модель, і вона «відкрикує» щось своє, а решта колективу її в цьому підтримує своєю більшістю. Далі цей спосіб «спілкування» передається, і може бути причиною, але вже свого «наказного тону», наприклад, вдома. Тому що людина не змогла попросити керівника «не руйнувати» її своїм криком. Адже на роботі такий вид поведінки і ставлення до іншої людини отримав легітимність, тобто прийнятий і мовчки схвалений більшістю став готовою нормою. І нібито всім відомо, що як з мечем прийдеш, то від меча і загинеш, але тут виникає «якийсь» пробіл перед етикою, тобто якимось законним і добрим ставленням до Іншого, де він може бути сприйнятий без упереджень і згадок про старі помилки. Але в такій «атмосфері» внутрішній натиск створюється з дня у день. І який вихід із цього кола, ще не ясно.

Але можемо подивитися на ситуацію ще й так: лялька, яку карають - мовчить, значить, «Карабас» буде впевнений, що все добре. І варто хоча б заговорити і перервати мовчання, щоб ситуація стала “виднішою” у її можливих причинах.

Візьміть для прикладу будь-який окремий випадок натиску – від підвищеного голосу і наказових інтонацій: сім'я, колектив, клас, група, і кожного разу справжнє в спілкуванні і розумінні буде створюватися прийомами, спрямованими саме на турботу і розкриття потенціалів.