Карантинна весна: сталий розвиток особистості за надзвичайних умов

Весна 2020 року буде для всіх карантинною. Коронавірус змінив життя всіх континентів, особливо – Європи. Україна переживає цей процес як виклик, як усвідомлення, що нам цікаво з собою, як розподіл на «вчора» та «нині», коли спочатку було весело, прикольно, і радісно – десь там далеко небезпека, а у нас – канікули, і можна гуляти парками і не ходити на заняття (піднесений настрій студентів, школярів, здивування викладачів, подив інших представників бюджетної сфери і тихе занепокоєння бізнесу – це, взагалі, як?) -  12 березня – подив, а 13-го – реальність.  

За тиждень усвідомлення, що «не смішно». Згортаються концерти, вистави, конференції, публічні заходи. За декілька днів припиняє роботу метро і залізниця, аеропорти, потім міський транспорт, містяни перемістилися у власні авто (у кого є) і пішли пішки (більшість). Потім більшість залишилась вдома і усвідомила, що це надовго - в гості ми не ходимо і руки не тиснемо. Це ввічливість. Вечірка онлайн. Маска на вулиці і в магазинах (тих, що ще працюють).

Потім прийшла зима. Наприкінці березня – сніг та ожеледь і холодне сонце. Під ним замерзають квітучі абрикоси і вишні. Капець врожаю. Відчуття, що світ таки змінився. Точніше, завершився. Скінчився як константа. Бо 90 градусів – це не температура кипіння води, а прямий кут. Ми зрозуміли, що ніколи не повернемось туди, де було літо. А першого квітня треба жартувати і ми замислились – про що? Про те, що ми вдома усвідомлюємо, що нам цікаво наодинці, що ми нарешті знайшли час для книжок і фільмів, для листування з друзями та знайомими, для тих, з ким ми розділяємо самоізоляцію… і тут, можливо, або ми сприяємо виходу з демографії кризи і знаходимо один одного (як класно, навіщо ми гаяли час на роботах і тусовках!), або розуміємо, що ми випадково стали жити разом – і нема куди подітися від дурнуватих звичок, жартів, розмов та ліжка, яке тільки і годиться, щоб спати, і краще навіть випадково не торкатися один одного…

Світ змінюється -  ми разом з ним. Ми стали іншими – справжніми і спокійними. Мої сусіди зверху припинили лаятися щодня і живуть тихо, але і шаленого кохання теж не чую по ночах. Може, їх там нема? Ні, є.

–Привіт.

–Привіт.

–Як ви?

–Норм.

–А ти?

–Так само. Мені з собою ніколи не самотньо!

– А нам, знаєш, теж, виявилось, прикольно… Ми з дружиною п’ять років навіть у відпустку разом нікуди не їздили, а тут – таке випробування. А нічого – цікаво. Все добре.

– Радий за вас.

– Не торкаємось.

– Звісно. Бувай.

У дворі припинилися сварки, але дітей немає на майданчиках. Може, це спеціально для кожного з нас – час знайти самих себе. І можливість усвідомити, що за час карантину можна змінити себе. Прочитати купу цікавих книжок, на якій ніколи не було часу. Подивитися гарні фільми, які відкладені на відпустку. Поговорити по телефону про важливе і не поспіхом, і запитати самого себе – що мені треба від життя? Щоб завтра завжди було бажаним і світлим.

Сталий розвиток особистості починається з простих питань: коли і за яких умов я почуваюсь щасливим? І як не змарнувати життя? Бо кожний день – неповторний. Особливо, коли є час спостерігати за його плином. Така собі колективна медитація, яка змінить нас всіх і кожного. Однак, немає жодного приводу, щоб не порадіти.

І, зрештою, усміхнутися.

Бо – весна!